Пугу - пугу! Козак з лугу!

Рецепти страв

Східняк — Mon, 22 Apr 2024 04:59:13 GMT

Пропоную поділитися рецептами та настановами по приготуванню традиційних українських страв, надаючи перевагу "козацьким", тобто таким які не потребують складного обладнання та вишуканих складових, які можна приготувати "майже з нічого".

Але не забороняється і рецептура більш складних "витворів мистецтва" з національної та іноземної кулінарії.

Адміна прошу ввімкнути в темі "тегі" "урл" та "імг", бо без світлин жадна кулінарна тема неможлива.

Ваш улюблений гетьман

Shatun — Tue, 14 Sep 2021 14:35:13 GMT

Форум: Гетьмани, полковники, кошові
Опис теми: Розкажіть який ваш улюблений гетьман,та чому саме так!?
Автор теми: Shatun
Автор останнього повідомлення: INDRA
Кількість відповідей: 32

Прислів'я та приказки про козаків

INDRA — Tue, 07 Mar 2017 13:16:08 GMT

Базу взяв тут.

Життя собаче, зате слава козача.

Козак з біди не заплаче.

Береженого бог береже, а козака шабля стереже.

Ви — пани, а ми — запорожці.

Гетьман знає, що в нас нічого немає.

Гляди, козаче, щоб татари сидячого не взяли.

Де козак, там і слава.

Дівка не без щастя, козак не без долі.

Звання козацьке, а життя собацьке.

Козак із пригорщі нап'ється, а з долоні пообіда.

Козак не боїться ні тучі, ні грому.

Козак хороший, та нема грошей!

Козакові воєвода — велика невгода.

Козацькому роду нема переводу.

Козача потилиця панам ляхам не хилиться.

Коли козак у полі, то він на волі.

На козаку й рогожа пригожа.

Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води!

Піду на Низ, щоб ніхто голови не гриз.

Степ та воля — козацька доля.

Терпи, козак, отаманом будеш.

То не козак, що отаманом не думає бути.

Хліб та вода — то козацька їда.

Хто любить піч, тому ворог Січ.

Щирий козак ззаду не нападає.

Що буде, те й буде, а козак панщини робить не буде.

Що там холод, коли козак молод!

Як кущ розів'ється, то й козак розживеться.

Якби не здобули незалежність?!

INDRA — Wed, 21 Dec 2016 16:22:09 GMT

Форум: Міняємо історію
Опис теми: Що б трапилось?
Автор теми: INDRA
Автор останнього повідомлення: славковіч
Кількість відповідей: 9

міняєм історію

Ратмір — Wed, 21 Dec 2016 15:54:28 GMT

Форум: Міняємо історію
Опис теми: як би ви поступили на місці того чи іншого гетьмана
Автор теми: Ратмір
Автор останнього повідомлення: славковіч
Кількість відповідей: 3

Брюховецький Іван Мартинович

INDRA — Wed, 21 Dec 2016 07:42:52 GMT

Форум: Персоналії, діяльність ...
Опис теми: Ще одна неоднозначна особа
Автор теми: INDRA
Автор останнього повідомлення: славковіч
Кількість відповідей: 2

Юрась Хмельниченко (Хмельницький)

INDRA — Tue, 20 Dec 2016 13:59:14 GMT

Форум: Персоналії, діяльність ...
Опис теми: Критика діяльності
Автор теми: INDRA
Автор останнього повідомлення: славковіч
Кількість відповідей: 5

Петро Дорофійович Дорошенко

kr@vchenko — Mon, 19 Dec 2016 13:25:02 GMT

Форум: Персоналії, діяльність ...
Опис теми: Тут висловлюємо свою думку про діяльність цього гетьмана
Автор теми: kr@vchenko
Автор останнього повідомлення: славковіч
Кількість відповідей: 1

Іван Богун - полковник війська запорозького

Східняк — Mon, 19 Dec 2016 13:06:54 GMT

Іван Богун - полковник війська запорозького

Однією з головних проблем сучасної вітчизняної історіографії є недостатнє вивчення біографій окремих осіб козацької доби. Протягом багатьох десятиліть, зважаючи на різні обставини, українські науковці не зверталися до висвітлення життя та діяльності одного із сподвижників Богдана Хмельницького, видатного представника козацької старшини періоду Визвольної війни середини ХVІІ ст. Івана Богуна.

У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни. Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення.

Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVII ст. В. Коховський писав про І. Богуна - "сміливий, розумний... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята". Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.

Наші знання, на жаль, про Івана Богуна до цього часу досить обмежені, тому що літописці залишили поза увагою його життя. Достеменно нам невідомо, коли і де він народився, скільки років прожив і в якому віці був страчений. Не маємо також відомостей про його родину, крім того, що батько належав до шляхти і жив поблизу с. Олекшичів. Відомий український історик Гетьманщини В. Липинський писав, що у документах 20-х років XVII ст. згадується про шляхтича Федіра Богуна, який міг бути батьком Івана. Точки зору, що І. Богун "виходець з дрібної української шляхти" дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький.

Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637-1638 рр. Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець. Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар та обороняв українські землі від набігів останніх.

Наведемо деякі рядки народної пісні про ці епізоди воєнної біографії І.Богуна:

Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде.
То ж не хмара - запорожців Богуня веде.
Доганяли вражих турків коло трьох могил, -
Уже по тих яниченьках та пугач завив.
Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли,
А в Очакові туркені та від страху мліли.
Ой в середу ізвечора турків обступали,
А в п'ятницю до полудня всіх упень рубали.
Ой наточив Іван Богун невірам вина, -
Та було ж їх сорок тисяч, а тепер нема.

В цих словах ми бачимо відгомін тих далеких часів і камертон народної пам'яті доніс спомин про носія колись грізного імені.

І. Богун, як свідчать український письменник М. Старицький та історик В. Голобуцький, приймав активну участь у таємних нарадах, які проводив Б. Хмельницький. Наприкінці 1647 р. (можливо у жовтні) пише В. Голобуцький, "відбулася так звана рада у діброві (це зібрання на пасіках) поблизу Чигирина... де Богдан Хмельницький і його чотири найближчі соратники - Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун і Матвій Борохович - обіцяли повернути козацькі права всім тим, хто був позбавлений їх. В одній із пісень є такі слова:

Оттоді-то припало йому (Хмельницькому) з правої руки чотири полковники:
Перший полковниче - Максим Ольшанський,
А другий полковниче - Мартин Полтавський,
Третій полковниче - Іван Богуне,
А четвертий - Матвій Борохович.

Далі, як свідчать джерела, І. Богун бере активну участь в боротьбі проти поляків з перших битв 1648 р. В. Замлинський вказує: "уже ті перші битви (під Жовтими Водами і Корсунем) дарували Богданові на все життя побратимів - Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського... З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни." Ось ще один доказ того, що один (мається на увазі І. Богун) із найвидатніших полковників Хмельницького бере діяльну участь в операціях під Львовом. Згадка про активну роль полковника Богуна у військах Хмельницького, що наступали на Львів, є й у Кушевича. Безперечно одне: Богун з початку 1648 р. виступає активним прихильником Б. Хмельницького.

В лютому 1649 р. ми бачимо І. Богуна вже полковником подільським. Саме з цим прикордонним районом була пов'язана певний час його подальша військова доля. На Поділля І. Богун прибув за наказом Б. Хмельницького "для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більше крові пролито не було". Тон листа, з яким він звертався до всього населення, був досить категоричний: "Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля до Кам'янця війська приводити,... що він має намір карати будь-яких порушників кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею".

Згодом (найвірогідніше це сталося наприкінці 1649 р.) І. Богуна було призначено вінницьким полковником, а тому його подальша доля була тісно пов'язана із захистом Вінниччини та Брацлавщини від війська Речі Посполитої. 28 лютого 1651 р. польські війська на чолі з М. Калиновським і С. Лянцкоронським підступили до Вінниці, взяли її в облогу і зробили спробу захопити. Саме тут, у боях під Вінницею, І. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника. Під час оборони Вінниці у березні 1651 р. і міщани, і шляхта, і все населення міста підтримало свого полковника. Богун одержав блискучу перемогу. Ця битва принесла йому славу і авторитет. Це був початок розквіту його військової кар'єри. За свідченням Самовидця, "серед польського війська прокинулася паніка така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі". В подальшому, переслідуючи польські загони полковник І. Богун брав активну участь у штурмі Кам'янця-Подільського 29 квітня - 1 травня 1651 року, а в середині травня його козаки оволоділи Корцем. Розгромлені польські війська Калиновського і Лянцкоровського мерщій відступили.

На початку червня 1651 р. війська зійшлися під Берестечком, що розкинулося на березі р. Стир, на межі Волині і Галичини. "На зайнятій поляками зручній позиції, великій рівнині, як свідчать сучасники, - зосередилася півторасоттисячна армія, зібраний цвіт польської військової сили: Вишневецький, Лянцкоронський, Чернецький, Концепольський та ін. Німецькі найманці, ветерани тридцятилітньої війни. Приблизно таку кількість сил зготували козаки й татари. Тут також були свої герої: Богун, Дженджелій... Козацько-селянське військо зосередилося на західному березі річки Пляшівці, вище села Солоневе. Окремим табором стояло тридцятитисячне військо кримського хана".

18 червня війська стали одне супроти одного. Розгорнулася жорстока битва. Бій був дуже впертий, кипів з перемінним успіхом. У найкритичніший момент битви, в розпалі бою, кримський хан Іслам Гірей зняв свої війська і залишив поле бою. Б. Хмельницький намагався повернути татар на поле бою, але був по-зрадницькому затриманий ханом.

На чолі козацького війська спочатку став Дженджелій, але він не зміг згуртувати козацько-селянські сили на подальшу боротьбу з насідаючими поляками. Козацьке військо терпіло поразку. 30 червня 1651 р. в найтрагічніший час для козаків, в оточеному з трьох боків поляками козацькому таборі гетьманом обрали І. Богуна. Український романіст М. Старицький свідчить як обирали Богуна: "роздались кругом крики пробудженої товпи - вибрати нового гетьмана, да такого, щоб не продав нас ляхам.

- Богун, Богун, - роздались зі всіх сторін вигуки.
- Богун! - заревіла, як одна людина, вся товпа і шапки полетіли догори.
Богун поривався говорити, але голос його губився у реві товпи.
- Богун - гетьман! Слава гетьману! - Вся товпа оголила свої голови...

Через годину в палатці Богуна зібралась вся козацька старшина на останню вирішальну раду: Золотаренко, Кривоніс, Тетеря та інші".

І. Богун в найскладніших умовах, коли козацький табір було оточено великими силами польського війська, узяв на себе командування, організував оборону табору, а потім, зробивши переправу через непролазні багнища, вивів значну частину війська із оточення під постійними нападами поляків.

Таким чином, Берестецька битва стала важливою сторінкою з-поміж ратних справ полковника І. Богуна, в якій він проявив себе розсудливим полководцем.

Наступний 1652 р. приніс Україні сподіваний реванш за поразку під Берестечком...

Читати до кінця>>>
Джерело: http://blog.i.ua/search/?type=label&words=24710&p=3

Терпило Данило Ількович

Східняк — Mon, 19 Dec 2016 12:59:51 GMT

Терпило Данило Ількович (Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. )

Отаман Зелений

Данило Терпило (* 16 грудня (28 грудня) 1886 с. Трипілля — † кін. листопада 1919, с. Стрітівка) — український революціонер, повстанський отаман, відомий під іменем Зелений.

Біографічні відомості до 1918 р.

Отаман Зелений (Данило Терпило) народився у Трипіллі на Київщині (тепер Обухівського району Київської області). Закінчив церковно-приходську школу і двокласне земське училище.

Під час революції 1905—1907 рр. став членом гуртка соціалістів-революціонерів, який очолював з 1906 року. За антиурядову діяльність в 1910 році заарештований і засланий у Холмогори Архангельської губернії на три роки. Брав участь у Першій світовій війні: у 1914—1917 рр. мобілізований до Російської армії. Проходив службу на Західному фронті при штабі XXXV корпусу.

У 1917 році повернувся в Україну.

Після жовтневого перевороту трипільці визнали владу Центральної Ради.

Відновлена Іваном Гавришем та Данилом Терпилом Трипільська організація соціалістів-революціонерів мала великий вплив на околиці: Трипільську, Черняхівську, Германівську, Обухівську та Великодмитрівську волості. В той час Данило Терпило з товаришами і закладали мережу майбутнього повстанського руху: структура війська, старшини, зброя, місця збору, агентура, оповіщення та все інше, що входить в поняття забезпечення мобілізаційної готовності.

Проти гетьмана

В березні 1918 року в Трипілля зайшли кайзерівці й гетьманці. Ліберально настроєна українська інтелігенція зайняла антигетьманську позицію.

Агітував за Центральну Раду. У листопаді 1918 брав участь у повстанні проти гетьманського уряду на Трипільщині.

21 листопада вояки Данила Терпила розгромили Трипільську гетьманську варту. Тоді його загін становив близько 4000 селян.

В листопаді 1918 року, визнавши верховенство Директорії УНР, створює трьохтисячну I Дніпровську повстанську дивізію, яка спільно із загонами Петлюри та січових стрільців в грудні 1918 року займає Київ.

Проти Петлюри

В грудні разпустив дивізію. В січні 1919 знову збирає армію та співпрацює з червоними, проте після спроби червоних реформувати загони Зеленого на зразок Червоної Армії, змінює рішення.

На початку січня 1919 р. із середовища партій, що входили до складу уряду Директорії, виділилися фракції: з УСДРП - «незалежники», а з УПСР - ліві есери. Всі вони визнали Радянську владу на Україні. В Трипіллі на повітовому селянсько-козачому з’їзді Зелений заявив, що його устрімлення розійшлися з політикою Директорії і він вступає з нею в конфронтацію. Після з’їзду повстанці навколишніх волостей почали збиратися в Трипіллі. Через кілька днів у Григорівці було скликано другий повітовий з’їзд, на який прибуло 80 делегатів. З’їзд обрав повітовий виконком і командиром загону затвердив Зеленого. Пізніше загін було найменовано - Перша Київська Радянська дивізія.

Проти більшовиків

Агресія більшовицької Росії і безчинства Муравйова в Києві, коли до стінки ставили за українське слово і вишиванку, змінили позицію отамана. І вже в квітні 1919 року він розпочав боротьбу з російською комуністичною окупаційною владою, яка ще в березні оголосила його поза законом.

Розчарувавшись у політиці Радянської Росії, займає Трипілля та вбиває там більшовистських агітаторів. Отаман Зелений увійшов до підпільного Всеукраїнського ревкому. У зверненні “До селян і робітників України” наголошувалося: “Ми домагаємося такого: - Україна мусить бути незалежною...”. Загони Зеленого отримали назву “Першої Київської дивізії”. Тоді ж було утворено на Васильківщині й “Другу Київську повстанську дивізію” (отаман Марко Шляховий). Ці дві дивізії були зведені в “Перший повстанський кіш”, який очолив отаман Зелений. І вже влітку район Трипілля-Васильків- Мотовилівка-Кагарлик повністю перейшов до рук повстанців.

Більшовицька влада кинула в травні 1919 року проти повстанців зведений загін числом у 21 тисячу вояків Червоної Армії. Червоні задіяли проти повсталих навіть Дніпровську флотилию. Зазнавши поразки, Зелений відступив з Трипілля аж в Переяслав, переправившись через Дніпро. Там його загони з’єдналися з військами отамана Григор’єва.

Але вже в ніч з 26 на 27 червня 1919 року червонгі були вибиті з Трипілля 1-м полком Підкови (полковник Максим Удод) та 2-им полком під керівництвом Максима Терпила — двоюрідного брата Зеленого.

Зелений воював проти більшовиків на території Васильківського, Фастівського, Ржищевського, Обухівського та Переяславського повітів сучасної Київської області. Згодом повстанський рух зелених вийшов за межі Київщини й перекинувся на Полтавщину.

У Переяславі 15 липня 1919 р. отаман Зелений урочисто, в присутності місцевого люду та свого війська, скасував Переяславську угоду 1654 року про «воз’єднання» з Московією. В цей час його сили вимірювались близько 30 тисяч козаків і старшин.

У вересні 1919 року Зелений з одним із загонів відбув до Кам’янець-Подільського, де зустрічався з урядовцями Директорії і особисто з Симоном Петлюрою. Після цього отаман Зелений провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу.

Проти Денікіна

31 серпня 1919 року білогвардійці Денікіна захопили Київ. Всю осінь отаман Зелений воював з денікінцями, очоливши велику партизанську армію, в якій нараховувалося до 30 тисяч вояків. Зоною діяльності партизанських зелених загонів стали Чигиринський, Черкаський, Канівський і Звенигородський повіти. Зелені вибили денікінців з Кагарлика, а 11 жовтня 1919 року їм вдалося на деякий час захопити і Київ.

У жовтні 1919 року Зелений вступив у бій з денікінцями і був тяжко поранений: бій стався неподалік Канева. По дорозі до Трипілля отаман помер у селі Стрітівка.

Джерела
Отаман Зелений. Той, хто скасував Переяславський договір 1654 року..
Герої не вмирають. Про отамана Зеленого і повстанський рух..
ЛЕГЕНДАРНИЙ ТРИПІЛЕЦЬ - ОТАМАН ЗЕЛЕНИЙ
"Отаман Зелений" - спроба нового бачення
Панахида з нагоди 90-річчя від дня смерті отамана Зеленого (Данила Ільковича Терпила).

...Але дорогоцінний час було втрачено. Переплутана, хоч і героїчна доба Данила Терпила добігала кінця. Останній переможний бій з денікінцями завершився вибиттям їх з Кагарлика. Попереду було бойовище за стратегічне місто на Дніпрі — Канів. Не варто й говорити про святість останнього пристанища всеукраїнського пророка Шевченка. Обмежусь лише тим, що нікчемна людина тут загинути не могла. Саме у бою за Канів отамана Зеленого було смертельно поранено.

Розгубленість вояків не мала меж. Та все ж вони дісталися з тілом свого батька Зеленого до Трипілля. Ховали земляка усією громадою. А потім чекали „гостей” з Києва. Ті прибули й за бісівською звичкою розкопали могилу. Так вороги України робили й з іншими отаманами і до, і після Зеленого. Та з легендарним трипільцем, як то кажуть, спіймали облизня. Земляки перепоховали Зеленого вночі. Своєю боротьбою зовсім не послідовний, проте палкий Данило Терпило заслужив хоча би свій останній прихисток — рідну українську землю.

Якщо без патетики

Сам здивувався останнім рядкам попереднього розділу. Наче й не було легковажного початку та саркастичних зауважень на адресу отамана Зеленого всередині його життєпису. Та така вже вона — наша власна українська історія. У ній чимало постатей, яких можна порівняти хіба що, даруйте, із літаком. Комусь можна зарахувати тільки злет, а декому, навпаки, фінал. Інакше б незалежний політ нашої держави розпочався б давно. І не було б „прольоту” у 20-х рр. минулого століття, коли окремі амбіції знову завели країну у неволю. Тільки уявіть та підрахуйте: на півдні від Одещини до Запоріжжя (тоді Олександрівськ) володарює колишній штаб-капітан Григор’єв. Під крилом цього „степового орла” — 15 тисяч багнетів і шабель. Від нього до самого Маріуполя із захопленим у центрі Катеринославом — батько Махно. У Нестора Івановича армія не менша. Трохи вище від Кіровограда (тоді Єлизаветград) увесь стратегічний напрям до Білої Церкви на північ і до Холодного Яру на схід контролює Кость Пестушко, або Степовий-Блакитний. Це ще не менше 12 тисяч відданих своєму отаманові вояків. У володаря Київщини Зеленого військо на цей же час ще більше. Дехто з дослідників наполягає, що влітку 1919 року зеленівцями себе вважали 30 (!) тисяч українців.......

Повністю читати тут