Доброго здоров'я! Сьогодні отримав листа від одного із наших користувачів із невеличким описом козацьких походів. Текст дуже вже походив на відсканований із книжки, але тим не менше, за адвего плагіатус - на 100% унікальний. Викладаю:

"Гетьманщина, так колись називали частину України по берегах Дніпра.
Перша згадка про козаків знаходить себе у 1492 році (тут я не погоджуюсь, але міняти текст автора не буду). Першим гетьманом на Січі став Дмитро Вишневецький, який  пробув гетьманом  два роки з 1555 по 1557 роки. Козаки-це  армія України.

Багато людей вважає, що Богдан Хмельницький є найвидатнішим гетьманом . Саме під його проводом розпочалася  Національно Визвольна війна проти Речі Посполитої. Ця війна тривала з 1648 по 1657 рік.

За цей час до території України відійшла значна частина Речі Посполитої. З 18-30 червня 1651 року – Богдан Хмельницький повів козаків у бій проти Речі Посполитої.
Ще до Національно Визвольної війни відбувалися повстання селян, а саме:
А далі йде, мабуть, неточний переказ підручника історії ...

"Богдан Хмельницький хотів щоб Україна стала великою державою і наказав що б після смерті на його місце обрали родича. За цим наказом після смерті ... Читати далі »

Протягом 1618 року відбувався неординарний і знаковий похід запорозьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.

 Він проходив в рамках польсько-московської війни. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства і приведення до царського престолу короля Владислава.

 Така позиція шляхти і сейму активно підтримувалася єврейською торгівельно-лихварською групою всередині країни. Активізація політики гетьмана Сагайдачного залишається питанням для істориків.

 Її досить складно пояснити з точки зору традиційної наукової думки, яка сприймає події як наслідок стихійних соціально-економічних та наукових змін.

 Ймовірніше всього, існували фінансові залежності від польсько-єврейського капіталу якщо не самого гетьмана, то його найближчих людей або Запорозької Січі.

Проблема лавірування між Османською імперією, Московським царством та Річчю Посполитою привела гетьмана до думки про використання Московського походу як демонстрації сили козацтва і налагодження зв’язків з Москвою.

Одночасно, «татарський синдром» також міг зіграти роль – Сагайдачний досить впевнено подолав шлях до Москви, але в останньому штурмі не підтримав поляків, бо й не планував цього робити. Абсолютне посилення Варшави могло стати для України небезпечним.

Мої вітання, шановні читачі! Говоритимемо сьогодні про клімат.

Якби там не було, але погода дуже часто впливає на хід історії, принаймні впливала. У цій нотатці хочу розказати про те, як зима впливала на запорожців.
А щоб не бути голослівним, цитуватиму Боплана, котрий доволі яскраво описав сильний мороз Запоріжжя у своїх працях.

Ґійом Левассер розказує, що його батьківщина (північна Франція) і Україна знаходяться на одній широті, проте погодні умови дуже різняться.

Холод у козацькому краї суворіший. І морози досягають такого рівня, що ні військові люди, ні коні чи худоба не можуть нормально переживати нестерпний холод.
Далі цитую:

"Щасливий той, хто рятується від загибелі відморожуючи собі пальці, щоки чи інші частини тіла. У кінцівках внутрішнє тепло з часом і так згасає, інколи надто раптово, у всякому разі зароджується антонів вогонь (гангрена) і вони відпадають. Для людей з гарячою кров'ю ця біда менш страшна, але від тривалого морозу в таких людей з'являються пухирі, нариви... що несуть страждання не менші аніж від венеричних болячок. Це яскраво підкреслює, що не тільки вогонь згубний на Вкраїні, але й морози..."

І наприкінець своєї розповіді Боплан розповідає, як Січовики вберігали себе від холоду:

"На Україні від морозів люди навчилися захищатися, закутуються у теплий одяг і запасаються іншими теплими речами, що могли б зігріти. А щоб вберегти нутрощі, вони (українці) тричі на день споживають цікаву юшку з гарячого пива та масла, інколи додають ще перець і хліб."

Отак і жили...

Доброго здоров'я! Знову розказуватиму, про те, з чим стикався і про що мав змогу читати/чути. Віддаю на суд нашої спільноти.

Думаю, Ви десь чули або навіть знаєте, що 1775 року сталася біда велика. Січ ліквідували. Більшість козаків пішли десь за Дунай, там осіли і займалися своєю діяльністю, про яку сьогодні ми не говоритимемо.

А розказати хочу про тих, хто не пішов, а залишився на Січі. Було таких приблизно одна, а то і дві чи три тисячі людей.  Їм було сказано виносити зброю і чемно здавати комісарам генерала Текелі. Згодом і самі московити не поцуралися - ввійшли на Січ і почали виносити гармати, клейноди, листи, багато іншої дрібної документації, порох, гроші, різне військове начиння...
От і дійшли вони до церкви. Підняли святий Престол, дістали шухлядку у якій були найдорожчі державні документи і побігли звітувати Текелі.

Що цікаво, сам горе-генерал, віддав зброю не усій старшині.  Окремих осіб навіть заарештували. Серед них були Степан Делеха, Іван Кулик та Андрій Порохня.

А далі маємо кульмінацію. Донські козаки, яких із собою приволік Текеля, вздрівши, що шухлядку з церкви уже винесли, дали собі волю: здирали золоті хрести з ікон, крали срібні та бронзові медалі, рубали на шматки царську браму.

Журба, мабуть, брала старих козаків, що споглядали це все. У мене й самого наче комок в горлі став, допоки речення закінчував. Годі й писати... пробулькали Січ.

Хто такі чумаки та чим вони займалися – знають усі, проте одиниці можуть сказати про них щось більше. Ми незаслужено забули унікальний і споконвічно український промисел, котрий століттями формувався на нашій землі й став своєрідною автономією з власними законами, ієрархією влади, фольклором тощо. Дана, говорячи сучасною мовою, субкультура завжди перебувала в тіні козаків, захоплюючі легенди про яких і нині вражають свідомість їх нащадків-хлопчаків. Не маю нічого проти культу козака, лише хочу пролити трохи світла на кремезну чумацьку постать. Аби не бути нудним, пропоную ознайомитись із кількома цікавими фактами, які, можливо, заохотять читача до подальшого вивчення теми.

1. Чумаки породили козацтво

Складність їхньої праці полягала в тому, що вони не просто перевозили товар на відстані тисяч кілометрів, а й захищали його від численних розбійників (лугарів). Напади останніх були справою частою, і це розвило в чумака відчуття воїна не в меншій мірі, ніж торгівця. Саме зі старих чумаків сформувався стержень козацтва як класу.

2. Чумаки були дипломатами

Вони укладали міждержавні економічні угоди незалежно від військово-політичної ситуації земель, на яких здійснювали свою діяльність. Це дозволяло чумакам не боятися армій сусідів, із якими постійно точилися війни, а стабільно займатися своєю справою та відкривати для себе нові ринки збуту й імпорту.

3. Влада підтримувала чумацтво

У Катеринославі 1788 року Потьомкіним був організований «обоз» (близько трьох тисяч чотириволових фур, понад тисяча волів та півтори тисячі погоничів) для постачання стотисячної армії, що тримала в облозі Очаків. До нього ввійшли здебільшого мешканці Єлисаветградщини, оскільки саме там був один із найбільших осередків чумацтва.

4. Промисел назвали від хвороби

У часи існування чумаків Європа була накрита епідемією чуми. Чумаки, аби не занести вірус в Україну, з ніг до голови вимазувалися дьогтем. За однією з версій, слово «чумак» пішло саме від візуальної схожості темних постатей з образом недуги, котру зображали як стару жінку в чорному вбранні.

5. Чумаки заклали сучасні дороги

Майже всі шляхи загальноукраїнського значення сьогодні – засновані саме чумаками. Коли нашу територію вкривали безкраї степи, більшість доріг виключно з’єднували між собою найближчі ... Читати далі »

Доброго всім здоров'я! Сьогодні хочу поділитися інформацією, яку почув ще у 2007-2008 році, коли їздив у Хмельницький. Здогадатися нескладно - писатиму про сережки у козаків.

Візантійські сучасники князя Святослава так його описували: "Широкоплечий мужній чоловік, трішки вищий за середнього візантійця. Шия була настільки широкою, що не помітно було переходу з головою. Мав довгі вуса і виголену голову з пасмом волосся. А в одному вусі була сережка з кристалами."

Раніше мені доводилося читати, що ота сережка Святослава була таким-собі атрибутом язичництва.

От і сталося так, що носили сережки і деякі запорожці. А конкретно мої пошуки звелися до двох відповідей.

Перший варіант - їх могли носити ватажки перших козацьких повстань, які воювали за національні ідеали.
О.Середюк у своїй книжці "Лицарі Сонця", розказує, що навіть Тарас Шевченко одного разу намалював автопортрет із сережкою, що явно мало б символізувати належність Кобзаря до козацької верстви населення (картину шукав довго і навіть не впевнений, чи там точно є сережка, думаю, Ви підкажете).

Другий варіант, який часто зустрічається в мережі  - сережки носили козаки, що були єдиною дитиною у сім'ї, а отже і єдиним годувальником. З них формували окремий загін, котрий часто був резервом.

Обидві версії хороші. Але де шукати правди?
Щиро для Вас, INDRA!

Наступило літо 1653 року. Приблизно у той же період політична ситуація у Молдавії була вкрай нестабільною. Тамтешнього попереднього володаря краю Василя Лупула було усунуто від влади і останній був вимушений шукати допомоги. І він її знайшов.
Хмельницький організував військовий похід.

Десь у квітні того ж року вже було домовлено, що похід очолить Тиміш Хмельницький (так, той самісінький старший син Богдана). Як на мене, то досить дивно, що у такий похід відправилось аж 80 000 козаків (принаймні так пише у навчальних підручниках).  На Молдавію вони йшли через Брацлавщину і зрозуміло, що повинні були перетнути Дністер, що загалом, дало хороший результат, адже по дорозі до війська Тимоша приєдналось чимало місцевих повстанців (до 5000 люду). Прямували вони до міста Ясси (воно розміщене біля річки Бахлуй, зараз це територія Румунії, а тоді, здається, місто було столицею Молдавського князівства).

Події розвивалися доволі непогано і ніяких суттєвих втрат військо Тимоша не отримало. Ситуація склалася таким чином, що після того, як командуючий угорського війська дізнався, що на нього суне таке військо,  розвернув свої сили і відступив від столиці. Лупул повернув собі владу.

І все було б напрочуд класно, якби не молдавська натура того ж Лупула. Він почав випрошувати Тимоша аби той допоміг у поході на Валахію. Діло було ясне як сонячний день. На Волощину йти не треба було, про що молодшому Хмельницькому і товкла майже вся старшина. І не втовкла. Молодий і енергійний, син гетьмана був хороброю людиною, хорошим вояком, але не політиком. Думаю, його голова була надто задурена легкими перемогами в Молдавії.

Про подальші події писати багато не хочеться, похід був далеко не успішним. Тимоша поранили. Він помер. А військо... там залишилися тільки суцільні людські втрати.

Що маємо? Буду рахувати:

• Гетьманич помер
• Військо згубили
• Валахію не захопили
• Зате назгрібали ворогів у лиці Волощини та Трансільванії

Прикро. Але на те вона і легковажність - щоб давати уроки. А вчитися, як відомо, треба і на чужих помилках.
Спитаєте, де брати чужі помилки? - В історії, а історію шукайте на козацькому порталі :)
Дякую, за уважне читання!
Щиро для Вас, INDRA!<... Читати далі »

Доброго всім здоров'я! Сьогодні вирішив трішки написати про побратимство.
Зранку мені потрапила до рук маленька енциклопедія мого брата і там була згадка про цей звичай.

Думаю, одразу варто зазначити, що "побратимство" не було винаходом козаків (це ми про козаків середньовіччя говоримо).
У вікінгів зустрічалися цікаві ритуали "об'єднання крові" - вони змішували кров двох людей у кубку, а потім обоє випивали цю кровну суміш. Вдаватися в порівняння не буду, бо потрібно ще розказати про "наше" побратимство.

Десь, з початку 16 століття побратимство стає у великій шані в козаків-січовиків.  Зв'язок між побратимами був дуже міцний. Багато народних оповідань описують нам стосунки між побратимами. Дуже часто вони билися пліч-о-пліч у боях, мали спільне майно. Після смерті одного із побратимів, другий піклувався про його сім'ю.

Також, хочу описати ще один цікавий момент.
Кожен козак, не зважаючи на великий ризик старався захопити у полон турка або ж татарина, тоді його можна було виміняти на полонених козаків, отак і траплялося, що люди після такого ставали побратимами.

Раніше, на нашому порталі вже говорилося про побратимство, у попередній публікації спростовували закиди про нетрадиційну орієнтацію побратимів, тому ще раз цього питання не підійматиму.

Як висновок, напишу шматочок тексту з вищезгаданої енциклопедії:

"Побратимство надавало запорожцям великої сили. Це одна з таємничих причин непереможності й сили козаків й того, що ворогу завжди було важко захоплювати січовиків в полон."

Просто  і навіть гарно :)
________________________

Після відновлення порталу вирішили повністю відмовитися від копіпасту. Тому всі авторські публікації будуть із печаткою ;)
З повагою, Андрій Мероник!

Якось прийшов учень до Вчителя і каже:
- Вчителю, я втомився, у мене таке важке життя, такі труднощі та проблеми, я весь час "пливу проти течії", у мене немає більше сил, ... що мені робити?

Вчитель замість відповіді поставив на вогонь три однакових ємкості з водою. В одну ємкість кинув моркву, в іншу - поклав яйце, а в третю - насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв з води моркву і яйце і налив в чашку кави з 3-й ємкості.

- Що змінилося? - запитав він учня.
- Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді - відповів учень.

- Ні, - сказав вчитель, - це лише поверхневий погляд на речі. Подивися - тверда морква, побувавши в окропі, стала м'якою і податливою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однаково несприятливих обставин - окропу. Так і люди - сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабаками там, де крихкі і ніжні лише тверднуть і зміцніють.

- А кава? - запитав учень.

- О! Це найцікавіше! Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому середовищі і змінили її - перетворили окріп на прекрасний ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин - вони змінюють самі обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання в даній ситуації!