Доброго здоров'я! 

Всіх справжніх патріотів України та людей, які цінують козацькі традиції, старшина сайту вітає зі святом Світлого Христового Воскресіння!

Великдень завжди був головним святом козаків, особливим днем, коли вони обмежували свої буденні справи і більшу частину свого вільного часу проводили в храмах. Молитва цінувалася козаками, як і головна суть свята – воскресіння з мертвих і принесення себе в жертву заради свого народу. Козаки сповна проходили цей воістину героїчний шлях.

Тож в цей великий день бажаємо всім добрим людям Радості і Любові, Добра і Щастя! Нехай Господь допомагає українцям в розбудові великої і славної країни!

Історія – хроніка минулого часу. Із цим всі можуть погодитися. Але це не лише хроніка, і не лише минулого часу – цими функціями вона не обмежується.

 Історія примушує людину замислюватися над сенсом життя, навколишнього світу, речей, які її оточують. Тому, після інформативної, ще одна функція історії називається культуротворчою. Історія творить культуру.

А культура, в свою чергу, формує ті події, які невдовзі приречені стати історією внаслідок закону часу. Час нерозривно пов'язаний з історією своїм плином, а культура завдяки часу нагромаджується пам’яттю поколінь та залишками артефактів. Культура є сукупністю і одночасно комплексом психологічної та матеріальної складових, які взаємно переплітаються в процесі життя поколінь, причому у нерозривному зв’язку між собою.

Саме цей нерозривний зв'язок покоління ми і можемо називати історією, адже саме поняття історії виникає тоді, коли людина намагається знайти зв'язок з минулим, найчастіше – пов’язаним з нею спільними переживаннями, асоціаціями чи традиціями.

Часто історію випадково надмірно пов’язують із власними спогадами, хоча це не зовсім правдива справа – адже спогади завжди суб’єктивні, а тому краще назвати їх не історією, а емоційним переліком минулого. Історія набуває сенсу тоді, коли вона фіксується або передається від однієї людини до іншої.

Поряд зі словом «січ» часто ставилося слово «кіш», що часом називається «вельможним запорозьким Кошем». Дослідники вважають це слово запозиченим з татарської мови (як і взагалі багато українських слів). У перекладі з татарської воно означало отару з десяти тисяч овець. Слово (кіш) пояснювалося й так : кочуючи взимку і влітку у степах, запорозькі козаки використовували для захисту від негоди коші, які нагадували собою намети, оскільки були обшиті повстю і для зручності пересування з місця на місце мали два колеса. Усередині такої кибитки можна було розводити багаття для обігріву чи висушування одягу. Обидва ці пояснення намагався узгодити професор Григор’єв, за словами якого, «кіш» означає всіляке тимчасове приміщення на пустому місці або на дорозі: окрему пару возів, кілька пар, а то  і цілий табір… Тому кошем могла називатися навіть головна квартира запорозького війська, що складалася з людей неосілих, готових завжди переноситися з місця на місце.  ... Читати далі »

Запорозькі козаки проживали на найродючіших землях, які вважалися власністю усього Війська Запорозького.

Тому правом займання земельної ділянки формально користувався кожен козак. Колишній запорозький козак Розсохода так розповідав про це пізніше:

« Земля була у них вільна, обтова, степів не ділили: де хто обере собі місце, де кому охота припадає, там і сідає. Ти живеш там, там і володій. Копай собі земельку, заводь худобу яку, та й ночуй». Але це не означало, що самозахоплення землі було правилом.

Насправді ж для отримання земельної ділянки необхідно було дотриматися певних встановлених формальностей.

Земля відводилась, як правило, Кошем, а іноді паланковими установами на прохання як козаків, так і посполитих.

У багатьох випадках козаки самі вибирали собі ділянки ( найч... Читати далі »

Поряд із січовою старшиною існувала ще й похідна та паланкова старшина.

Вона займала проміжне становище, оскільки стояла нижче січових начальників і вище службовців. Її діяльність проходила за межами Запорозької Січі.

До похідної старшини належали полковник (якого ще називали сердюком), осавул і писар.

Вони виконували свої обов’язки у воєнний час, у сухопутних та морських походах, або в мирний час переслідували розбійників та керували прикордонною вартою на кордонах запорозького краю.

Начальницькою посадою похідної старшини зазвичай була посада полковника, який мав під своїм командуванням кілька загонів запорозьких козаків, а також осавула й писаря.

 

Будь-які суперечки, які виникали між козаками, виносились на суд. Суд у козаків був словесний, але зі здоровим глуздом. Суддями була військова старшина. Головним суддею вважався кошовий отаман (його вирок не підлягав апеляції до Гетьмана).

Злочинець і постраждалий викладали перед суддями суть справи, після цього виносився усний вирок який і припиняв усі чвари й непорозуміння. Перед суддями усі були рівними.

Покарання були різними, в залежності від характеру скоєного злочину. За що карали:
- Вбивство побратима
- Крадіжку
- За зв'язок з протилежною статтю
- За содомський гріх
- За зухвалість щодо старших за званням
- За кривду жінки
- За пияцтво під час походу
Найтяжчим злочином було вбивство козака. За це, вбивцю прив’язували до вбитого і ховали разом з ним. За даними істориків таких випадків на Січі було зафіксовано не більше десяти.

Також смертною карою "віддячували” за крадіжку у козака. Але смертної кари можна було минути, якщо яка-небудь жінка одружиться з цим невігласом. У такому випадку крадія відпускали на всі чотири сторони, але він більше ніколи не мав права ступати на Січ Запорізьку.

Неминуча смерть чекала на того хто скривдить жінку. Адже такий злочин «знеславленню усього Війська Запорізького служить». Таке ставлення до жіночої постаті говорить про високу мораль козаків. Ніде, у XVIII ст. не можна було зустріти такої поваги до жінки як у козаків.

Крім смертної кари для покарання злодіїв використовувались й інші методи покарання, такі як:
- прив’язування до гармати на площі;
- шмагання нагаями під шибеницею;
- дуель, коли виникали взаємні сварки.

Вітаю! Сьогоднішня публікація буде майже повністю присвячена новинкам порталу.

Давно велася мова, що потрібно додати можливість прослуховувати пісню безпосередньо на сайті - тримайте! Наразі у режимі випроби, але все ж. Тиснемо відповідний пункт справа, у блоці "Чим зайнятись" і пісня залунає :)

Найпершими впровадили алкогольні напої біблійські віросповідання. Споживання вина стало необхідним обрядом з метою отуманювання духовної основи людини. Адже, ніяка людина не забуде свою духовну природу і не доведе себе до думки, що вона є нижчою за когось, без допоміжних засобів. Хоча тоді, коли це впроваджувалось ніхто і гадки не мав до чого це може призвести.

Загалом кодування на алкоголь впровадилось раніше і продовжується зараз, починаючи з дитинства.
- Причащайся раб Божий…, - говорить піп, підносячи до маленького ротика «церковне вино» («кагор») . Малий кліпає очима, відкриваючи ротик тихо проказує:
- Івасик…

І ложечка вина, потрапивши в маленький ротик, розчиняється із слиною уже у роті, всмоктуючись в кров, мозок, гени…
Незважаючи на це, пияцтво завжди не зважали і карали у різних країнах по своєму: у Китаї страчували, у Франції публічно карали (не допомагало – страчували), у Єгипті пияків виганяли з країни, а на бенкетах ставили людські черепи на стіл, щоб люди пам’ятали про отруйну дію алкоголю, в Англії п’яних рядили в брудний одяг і заставляли робити найчорнішу роботу при цьому на шиї висіла табличка «Пияк», у Росії пияків не ховали на цвинтарі, а кидали у річку.

Багато хто стверджує, що в Біблії написано: «Пий та не впивайся».
Це брехня!
- Не сказано там нічого такого,- безсумнівно запевняє протидиякон Свято-Троїцького собору Олег Ведмедько. – Цей ходячий вислів – говорить отець Олег, - перекручена фраза з Послання апостола Павла до єфесян: «І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом». (Єфес.5.18.)