Так вже вийло що у періоди коли українці не мали своєї держави вони були вимушені служити іншій країні,інколи і загарбникам своєї батьківщини. Андрій Кирилович Розумовський син останнього гетьмана України Кирила Розумовського.Який був рідним братом Олексію Розумовському,по одній із версій законний чоловік імператриці Єлизавети Петрівни.Народився в м.Глухові в 2 листопаду (22 жовтня по старому стилі)1752 році,був третьою дитиною в сім'ї.Отримав освіту в Стазбурьскому університеті.Вступив на службу в флот в чині лейтенанта і до служився до чина капітана фрегата "Катерина".Його дружба з цесаревичем Павлом І дуже турбувала Катерину ІІ і вона його вислала на 3 роки з Петербурга.Але як виявилось дипломатія того часу не могла обійтись без нього.Його відправляють послом в Неаполь де він стає фаворитом королеви Кароліни-Марії.А Росія завдяки цьму отримує вигідні порти для своїх кораблів в Середземному морі.1784 році посол в Копенгагені а через два роки в Стогольмі.Росія на той час була в стані війни з Шведами.Завівши коханку з придворних дам він відсилає Катерині найсвіжіші дані про дії Шведського короля.З 1790 року посол у Відні,де одружується з Елізабет Тун.З Віднем він пов'язує своє життя на завжди,після смерті залишилась вулиця Розумовського і міст Розумовськог,які є і зараз.Моцарт,Гайдна,Бетховен уважають його своїм другом.Бетховен навіть присвятив йому 5 і 6 семфонію.Він інколи і сам грав другу скрипку в квартеті Бетховена.Царювання ПавлаІ принесло Розумовському нове заслання в Батурин.Але через декілька років він стає сенатором а потім знову послом в Відні.Завдяки йому Австрія відкрито розпочати війну з Наполеоном і приєднатись до коаліції з Росією.За що було даровано титул князь.1806 помирає дружина і він кидає службу і займається меценатством,картинами,музичними вечорами.23 вересня 1836 року він помер у Відні.Мене за... Читати далі »
Після зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні
розпочався період громадянської війни, який в українській історії
носить назву «Руїна». Україна фактично розпалася на дві частини
—Правобережну і Лівобережну. На хід подій у Правобережжі намагалася
впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна знаходилась під контролем
Московської держави.
На початку 1663 року за згодою польського короля у Правобережній
Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Однак лівобережні полки і
Запорожжя не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву
претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь
Золотаренко і запорозький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Сомка і
Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні
групи козацької старшини.
Кошовий Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи
зменшити побори та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів
отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час
чорної ради Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд
(на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо),
сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся
обрання його гетьманом. Після ради Якима Сомка і Василя Золотаренка за
наказом Брюховецького було заарештовано, звинувачено у зв'язках з
польською шляхтою і у вересні 1663 року страчено у Борзні.
Сьогодні отримав такого листа-привітання від наших однодумців з Іспанії, вирішив викласти тут...
Сталевий кінь. Контактний дріт.
Смичок вагонів позад мене
і перегук коліс шалений
по річці Збруч... Колючий дріт
колись тут був. Страшний кордон,
як шрам, по серцю України,
і не один в ріці загинув,
надпивши воду із долонь.
О скільки крові, горя, сліз
цей сивий Збруч в собі ховає
Він в синє море мрію ніс
і синьо-жовту барву краю.
Та після бур, після хуги
свої очистив врешті води
і обнялися береги
одного, вічного народу.
Сталевий кінь... Контактний дріт...
І голубінь небес подільских.
На землю нашу українську
вже роси скапують із віт.
Президент України Віктор Ющенко присвоїв Степанові Бандері звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
Це Глава держави повідомив сьогодні під час виступу на урочистостях з нагоди Дня Соборності України.
Як зазначено в Указі Президента України, звання Герой України з удостоєнням ордена Держави Бандері Степану Андрійовичу – провідникові Організації українських націоналістів присвоєно (посмертно) за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу.
В.Ющенко наголосив, що цієї події, безумовно, «багато років чекали мільйони українських патріотів».
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 46/2010 Про присвоєння С.Бандері звання Герой України
За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави БАНДЕРІ Степану Андрійовичу – провідникові Організації українських націоналістів (посмертно).
1. Одноденне голодування-піст (від 21.00 28 січня до 6.00 30 січня) в пам'ять про полеглих юнаків, передача заощаджених таким чином коштів для для важливої української справи. Цю традицію саме в цей день започаткувало в 1931 році покоління Шухевича і Бандери, на ній виросли майбутні лицарі УПА.
2. Наочна солідаризація з крутянцями шляхом носіння 29-30 січня червоно-чорної символіки (стрічок, вишиванок, значків та ін.), яка споконвіку нагадує українцям червону кров героїв, пролиту за нашу чорну землю. На питання оточуючих давай передусім таку відповідь: «Сьогодні День української молоді!»
3. Популяризація інформаційного ресурсу www.kruty.org.ua для плекання правдивої, а не міфологізованої політиками, легенди Крут. Пізнання і усвідомлення подвигу юнаків з першоджерел, в оцінках класиків, є найкращою пошаною найвищої жертви.
4. Здійснення доброго діла для України, українців. Це може бути і вечір бардівської української пісні, і допомога ветеранам визвольних змагань, і організація лекції про Героїв Крут в своїй школі чи університеті. Усе, де присутня – правдива ДІЯ!
5. Скоординована поїздка 30 січня 2010 року в Крути для громадсько-активної молоді (електричкою, за маршрутом Київ-Крути-Київ, як елемент історичної реконструкції). Кожен свідомий український школяр чи студент має один в раз в житті помолитись в Крутах! Відтак можна вшановувати Героїв щорічно і в найближчій українській церкві.
Минулого разу я розповів вам про велику спадщину України яка досі нам не дісталася,а саме про золото Полуботка. Цього разу я розповім вам про скарби не менш цінні...та куди там про скарби самого Колединського Івана! А точніше відомого як Іван Мазепа. Всім відомо що Мазепа був гетьманом Лівобережної України. А також що йому довіряв Петро I! Але не всім відомо що Мазепа був однією з найбагатіших людей у Європі!! Так-так у Європі! Наприклад,Петро любив коли йому дарували подарунки,і от якось Мазепа подарував Петру шаблю,оздоблену дорогоцінним камінням,зроблена найкращими майстрами.І коштувала вона 3000 золотих. Коли казна Запорозької Січі налічувала біля 1500 золотих! Ну окрім того що Мазепа був багатий вфн був і дуже освідченою людиною.Він переписувався з багатьма відомими людьми,зокрема з папою Римським! У Мазепи було багато маєтків...шинків і всякого іншого добра! Коли ж Мазепа перейшов на бік Шведів...а точніше зазнав поразки від Петра і втік до сучасної Молдавії,і там помер,то де ж ділося його багатсво!?
Що до його грошей то деяка частина дісталася рідним! А інша...Отже після перемоги Росіян під Полтавою,війська Петра пішли громити Батурин та інші маєтки Мазепи.Все було змито з лиця землі! Отже з маєтків все добро забрали Росіяни у казну Петру і матінки Росії. Це вже не повернеш...як не крути.А от є ще інші речі! Наприклад на знак дружби Мазепа подарував, по козацькому звичаю, Петру чашу,одна була в Мазепи інша у Петра.Так і чаші ці були також дорогоцінні! Після зради Мазепи чаша Мазепи зникла і знайшлась вона вже в роки незалежності України! А було це так- Був собі один сторож музею,він весь непотрібний мотлох з музею "забирав" до дому. І так все життя.Аж поки він не помер.Коли він помер то все майно наче повинно було перейти до сина.То... Читати далі »
Сьогодні мандрував тенетами, натрапив на сайт нового журналіста, побачив там цікаве відео про єдиного кандидата - націоналіста в президенти - Олега Тягнибока, не сприйміть за агіт. матеріал., але подивитися варто!
Історія України XVI—XVII ст. характеризується запеклою боротьбою українського народу за свою національну самобутність, велику і почесну роль у якій відіграли українські козаки. Медичну допомогу пораненим і хворим воїнам-козакам подавали здебільшого народні цілителі. Та й самі козаки володіли певними прийомами само- і взаємодопомоги: вміли пускати кров, виривати зуби, накладати лещата при переломах тощо.
Життя запорізьких козаків здебільшого минало в походах і бойових сутичках. Допомогу при різних пошкодженнях та захворюваннях вони подавали за правилами та засобами народної медицини тих часів. Козаки вміли пускати кров, виривати зуби, виготовляти пластирі для лікування ран, накладати лещата при переломах. Вирушаючи в похід, вони разом із запасами зброї і харчами брали й ліки.
Більш-менш докладні відомості про лікувальні звичаї запорізьких козаків знаходимо у рукописах французького інженера Боплана, який прожив на Україні
17 років і свої спостереження виклав у окремій книзі, надрукованій у 1650 р. Він пише: «Я бачив козаків, які, щоб позбутись гарячки, розбавляли у чарці горілки півзаряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати і на ранок просинались в доброму стані. Часто бачив я, як козаки, поранені стрілами, коли не було хірургів, самі засипали свої рани невеликою кількістю землі, яку перед цим розтирали на долоні слиною. Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в сутичках з ворогом або від старості... Від природи наділені вони силою та ростом високим...» Боплан зазначає також, що під час зимових походів серед козаків великих втрат від холоду не було, оскільки вони тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем.
Звичайно, що відомості Боплана не завжди вірогідні. Іноді вони грунтувалися на переказах і домислах, не відбиваючи повною мірою дійсного стану лікарської допомоги.
Доброго здоров'я, Мандрівники! Сьогодні мова піде знову про славного Івана Сірка. Якось один із відвідувачів нашого порталу надіслав мені у листі таке прохання:
Перш за все на сайті зроби заклик до козаків, щоб писали до уряду і президента про присвоєння залізничній платформі імені "І.Д. Сірка".
На автостраді поруч із залізницею вказівники і Рідною Мовою , і англійською говорять про Івана Дмитровича Сірка. А залізнична платформа зветься
86- кілометр. Це не добре ! Як гарно звучатиме : "Дайте квиток до Сірка"- так будуть говорити люди. І Славний Батько наш Іван Дмитрович , посміхнеться !
Їй Богу , посміхнеться!
Виклав думку, а Вам побратими уже вирішувати, хто має час, бажання та змогу - нехай займеться тим.
Ось що пище про про свою маленьку подорож цим чудовим краєм:
Сів у електричку і на душі потеплішало. Їхав і як завжди милувався Українським Степом з вікна. Та далі відбувається кожен раз одне і теж.
Електричка зайшла на міст над річкою Базавлук і тут защимило серце , і чомусь сльоза недоречно з"явилася. За вікном Красень БАЗАВЛУК з своїм
річищем та плавнями. В душі розмовляю з Ним , та не довго- електричка дуже швидка , нажаль. Та ось і станція з таким гарним ім'ям Чортомлик.
Далі електричка рухається дуже повільно-воно так здається. І ось за вікном майнула дорога на Капулівку- електричка пробіглася над річкою Чортомлик і
зупинилася біля платформи Сірка ( так повинно бути , а не 86-кілометр ). Сходжу на платформу- Господи Слава Тобі , що я тут ...
Як на мене - чудово, сам наче глибше вдихнув!
Нижче - кілька слів, вітаю того хто хоча б частково, але сприйме їх:
Я СЬОГОДНІ ЩОСЬ ДУЖЕ СУМУЮ
Я сьогодні щось дуже сумую,
Про козацькую долю згадав, Ще й про славу свою не забуду
Що колись я , як сокіл літав. Боронив свою Рідну Вкраїну , Не боявся я лютих т... Читати далі »
Рік і місце народження Івана Сірка невідомі. За деякими даними він народився в сім'ї шляхтича на Поділлі. За іншими родом з козацької слободи Мерефа (Слобідська Україна, нині Харківської області).
Легенди, перекази
За переказами, вже народження Івана Сірка було незвичайним — хлопчик народився з зубами, чим налякав всіх присутніх. Батько, вирішив всіх заспокоїти та заявив, що Іван «зубами буде гризти ворогів». Але це мало заспокоїло селян. До дитини віднеслися з острахом, в якійсь мірі, це було оправдано, тому що він з дитинства проявляв незвичайні здібності.
Козак (отаман Сірко). Картина І. Рєпіна. 1889
Тридцятирічна війна Докладніше у статті: Тридцятирічна війна 1618—1648
Брав участь у франко-іспанській Тридцятирічній війні (1618—1648) на стороні французів.
У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Ґданськ морем дісталися французького порту Кале. Вели козаків полковники Сірко та Солтенко. У жовтні 1645 р. Іван Сірко брав участь в боях проти Іспанії у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона. А у 1646 саме завдяки військовому мистецтву запорожців спільно з армією принца Конде вдалося взяти неприступну фортецю Дюнкерк, що перебувала в руках іспанців, та мала стратегічне значення — її називали «ключем від Ла-Манша».
На честь перемоги Івана Сірка встановлено пам'ятник на березі Ла-Маншу.
Кошовий отаман
Брав участь у війнах Б. Хмельницького з Польщею, але найбільше й успішно воював проти татар і турків.
В історичних документах зафіксована участь Івана Сірка у визвольній війні українського народу проти панування шляхетської Польщі, зокрема в битві під Жванцем 1653 р.
Так вже вийло що у періоди коли українці не мали своєї держави вони були вимушені служити іншій країні,інколи і загарбникам своєї батьківщини. 
Після зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні
розпочався період громадянської війни, який в українській історії
носить назву «Руїна». Україна фактично розпалася на дві частини
—Правобережну і Лівобережну. На хід подій у Правобережжі намагалася
впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна знаходилась під контролем
Московської держави.
На початку 1663 року за згодою польського короля у Правобережній
Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Однак лівобережні полки і
Запорожжя не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву
претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь
Золотаренко і запорозький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Сомка і
Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні
групи козацької старшини.
Кошовий Іван Брюховецький, вдаючись до соціальної демагогії, обіцяючи
зменшити побори та видаючи себе за захисника інтересів народу, зумів
отримати підтримку серед бідних верств українського населення. Під час
чорної ради Брюховецький, кандидатуру якого підтримував і царський уряд
(на раду прибуло московське посольство і 8-тисячне військо),
сподіваючись з його допомогою зміцнити свої позиції в Україні, домігся
обрання його гетьманом. Після ради Якима Сомка і Василя Золотаренка за
наказом Брюховецького було заарештовано, звинувачено у зв'язках з
польською шляхтою і у вересні 1663 року страчено у Борзні.
1. Одноденне голодування-піст (від 21.00 28 січня до 6.00 30 січня) в 
