Козацька доба

Ці рядки українського гімну та наведені народні прислів'я наочно демонструють нам, сучасним українцям, ті глибинні зв'язки сьогодення з козацькою добою. Ці зв'язки століттями оберігалися від забуття та від імперської ідеології зневаги. Давайте ж спробуємо розібратись, як сталося так, що історично невеличкий проміжок часу, значно менший за тривалість рабства під московським батогом, став основою самовизначення майбутньої української нації.
 
Уявімо собі історичні реалії, що передували козацтву. Велике князівство Литовське відбило нащадків Батия з земель колишніх Київського, Переяславського та Чернігівського князівств. Золота Орда ввійшла в період феодального роздроблення, на мапі світу з'явилось Кримське ханство, у північному Причорномор'ї кочували Буджацька, Джамбойлуцька та інші орди. Татари зберігли панівне становище у Дикому Полі, проте втратили свій ореол непереможних воїнів. З першої половини ХV ст. серед руської і литовської шляхти почали з'являтись відчайдухи, готові поборотися з кочівниками за багату промислом землю та карати їх за набіги, такі як черкаський староста Остафій Дашкович та барський староста Бернард Претвич. Почалась поступова колонізація Степу вихідцями з Русі. Тоді ж відбувся злам у сприйнятті наддніпрянцями жителів степового порубіжжя, була прокладена межа між так званими бродниками, вигінцями, клобуками та, власне, «козаками», як новим суспільним прошарком Вкраїни.    

З цього часу і бере початок козацька доба, що тривала до остаточного зруйнування Січі в 1775 році. З самого початку в лавах козацтва перебували в першу чергу дрібна шляхта, воєнізовані міщани і так звані уходники, що промишляли на нічийних землях. Це вже потім «в козаки» пішли й маси селян і містечкова біднота. Чим ж таким привабливим стало козакування в очах тогочасних українців? Ще раз звернемось до історичного контексту. У той час житницею Європи була Іспанія, але в зв'язку з зростанням кількості і населеності європейських міст та переселенням іспанців на американські континенти, Іспанія вже не могла задовольнити попит на харчові культури. Естафету перейняла Польща, що після об'єднання з Литвою заволоділа правом мати у свому розпорядженні обширні землі від Прип'яті до Ворскли. Почався період закріпачування та навертання у католицизм русинів. Далеко не всі мирились з поневоленням та зверхністю нових самопроголошених панів. У жителя України залишилось лише три шляхи: або прийняти гніт, або переселятись на незаселене Лівобережжя Дніпра, або податись на Низ, за пороги. Польська здирницька рука, зрештою, добралась і до Лівобережжя (наприклад, полонізовані князі Вишневецькі, "Славних предків поганії діти"), але виявилась закороткою, щоб затягнути в хомут мешканців степової вольниці, які були в стані захистити себе, адже роками перебували в перманентній війні з кочівниками.

Козацька доба - повний аналіз

Привабливість козацтва не вичерпувалась однією відсутністю шляхетського гніту. Ще одна причина полягала в несказанному багатстві освоюваних низових земель. Ці землі були переповнені невичерпним на той час ресурсом риби, птиці, пушного звіра, продуктами бджільництва, солі, тощо. Завжди можливість збитись в ватагу та "пощупати" татарські (і не тільки) торгові обози та турецькі приморські міста. До цього додавались податкові пільги для прикордонних земель Речі Посполитої, тобто усіх земель, що пролягали в близькому сусідстві з Диким Полем. Отже, Запоріжжя вставало ще й економічно дуже вигідним місцем проживання.   
 
Ще однією, вкрай вагомою, причиною поставала необхідність захищати вкраїнські землі від спустошливих набігів сусідів, передусім від татар. Постійні оборонні війни та гострі атаки самих запорізьких козаків відродили вже згасаючий культ лицарства, честі і побратимства, війни за віру православную. Вісті про славні походи і перемоги швидко облітали міста і села України-Русі, підбурюючи уяву та запалюючи кров юнаків і мужів.  
 
Отож, поєднання свободи, багатства і звитяги сформувало у народній уяві ідеальний образ українця. І, як показала історія, легше вже було відібрати у українця шматок хліба, ніж забрати його мрію, що раз у раз відроджувалась у гайдамаччині, рухові опришків, холодноярівщині, гуляйпільській вольниці.

Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького лише пришвидшила процес покозачення населення Вкраїни, адже відомо, що тоді цілі села і міста, скидаючи владу панів, проголошували себе вольними козаками. Так, були певні кроки декого з козацької старшини, спрямовані на повернення людей у підневільне становище, проте у масштабі цілого народу були скоріше епізодичними і не мали впливу далі, ніж за кінчик їх батога.  

Найбільшої небезпеки розмивання український етнос зазнав вже наприкінці козацької доби, під час колонізації України московцями, які потім взяли нашу самоназву і почали проголошувати себе росіянами. З впевненістю можна сказати, що українець, який спочатку ідентифікував себе як русина, нащадка Київської Русі, після "розширення" Русі на Москву і завойовані нею землі та народи, був би розчинений у новому, так званому "великоруському" морі. І тоді, вже у могилі, наш колективний козак знову нас врятував. Сотні козацьких пісень, приказок, оповідей і легенд не дали українцям забути, хто вони є і чийого вони роду. Кристалізувався у творчості народних митців міф про козака Мамая, естафету підхопив Іван Котляревський та інші. І, нарешті, остаточну крапку у питанні хто ми є, поставив на віки вічні незрівнянний Тарас Шевченко:

 
Козацька доба залишила найбільший слід у у колективній душі українського народу, навіки змінивши її. Вона промовляє до нас через прірву поколінь, збурює кров на нові повстання у віковічній боротьбі українця за власну волю, свободу самому обирати свій шлях та заможно і щасливо жити на своїй, Богом даній землі.

Тарас Андросенко