Восьмирічного Нестора віддали до школи. Хлопчик вчився добре, але в якийсь момент пристрастився до ковзанів. Він справно збирав книжки вранці, але в школі так і не з'являвся. Вчителі не бачили його тижнями. Одного разу на масницю Нестор провалився під лід і трохи не потонув. Дізнавшись про те, що трапилося, мати довго "пригощала" сина шматком скрученої мотузки. Після екзекуції Нестор кілька днів не міг сидіти, але став зате старанним учнем. "... Взимку я вчився, а влітку наймався до багатих хуторянам пасти овець або телят. Під час молотьби ганяв у поміщиків у гарбах волів, одержуючи по 25 копійок (у сьогоднішніх грошах - 60-70 руб.) У день".

У 16 років вступив Махна чорноробом на гуляйпільський чавуноливарний завод, де вступив до театрального гуртка (дивовижна деталь, ніяк не вписується в наші уявлення про побут робітників початку століття).

Восени 1906 року Махно став членом групи анархістів. Через деякий час його заарештували за незаконне зберігання пістолета (до того був привід: Махно намагався застрелити суперника свого ревнивого приятеля), але за малолітству відпустили.

За рік група вчинила чотири пограбування. 27 серпня 1907 Махно вступив в перестрілку зі стражниками і поранив селянина. Через деякий час його затримали і впізнали, але анархісти чи то налякали, чи то підкупили свідків, і ті відмовилися від первинних свідчень. Юний анархіст вийшов на свободу. Група здійснила декілька вбивств. Нестор у цих вбивствах не брав участі, але тоді особливо розбиратися не стали. Військово-польовий "столипінський" суд, перед яким постали подільники, давав шибеницю і не за таке. Махно врятувала приписка на рік і клопіт матері: смертну кару замінили каторгою.

Шість років він сидів у Бутирській тюрмі (за погану поведінку - в кайданах). Тут він навчився писати вірші, познайомився з анархістом-терористом Петром Аршиновим (Марина) і отримав грунтовну теоретичну підготовку, причому не тільки по частині анархізму: в ув'язненні, за словами Махна, він прочитав "всіх російських письменників, починаючи з Сумарокова і кінчаючи Львом Шестова ". 2 березня 1917 Махно і Аршинова звільнила революція.

Нестор повернувся додому й одружився з селянкою Насті Васецький, з якою листувався, сидячи у в'язниці. У них народився син, який невдовзі помер. Шлюб розпався. Махно вже було не до сімейного життя: він швидко висунувся в Гуляйпільське керівництво.

Восени 1917 року Махно обрали на цілих п'ять громадських посад. Наскільки сумісна анархія з виборним керівництвом і де та межа, за якою кінчається самоорганізація мас і починається "чудовисько обло, озорно ... стозевно" - держава? За відповіддю Махно поїхав до катеринославським анархістам і відразу зрозумів, що потрапив не за адресою. "... Я запитав себе: для чого вони відібрали у буржуазії таке розкішне за обстановкою і великий будинок? Для чого воно їм, коли тут, серед цієї кричущої натовпу, немає ніякого порядку навіть у криках, якими вони дозволяють ряд найважливіших проблем революції, коли зал не помітила, в багатьох місцях стільці перекинуті, на великому столі, покритому розкішним оксамитом, валяються шматки хліба, головки оселедців, обгризені кістки? "

Поміщицькі землі були конфісковані на користь "трудового селянства". В околицях Гуляйполя почали зароджуватися комуни (сам Махно двічі на тиждень працював в одній з них), на підприємствах все більшої сили набували органи робочого самоврядування. У грудні 1917-го Махно приїхав до Катеринослава як делегат губернського з'їзду Рад: народні обранці "злобствовалі один на одного і билися між собою, втягуючи в бійку трудівників".

Тим часом Україну згідно з умовами "паскудної" Брестського миру окупували німецькі та австро-угорські загони. 1 березня 1918 вони увійшли до Києва, в кінці квітня зайняли Гуляйполе. Махно і кілька його товаришів-анархістів поїхали до Таганрога. Звідти майбутній батько відправився в Поволжі, а потім - до Москви.

Те, що анархіст Махно побачив у "червоних" губерніях, його насторожило. Оголошену більшовиками диктатуру пролетаріату він розцінив як спробу розколоти трудящих. Враження від "нової Москви" влітку 1918 року ще більше зміцнили, його в цій думці. Не допомогли ні бесіда зі Свердловим і Леніним у червні 1918 року в Кремлі, ні навіть візит до старого князя Петра Кропоткіна. "Ні партій, - журився трьома роками пізніше батька, - ... а є купки шарлатанів, які в ім'я особистих вигод та гострих відчуттів ... знищують трудовий народ".

За фальшивими документами Махно повернувся в Гуляйполе - піднімати повстання трудящих під чорним прапором анархії. Його чекали погані вісті: австрійці розстріляли одного його брата, замучили іншого, хату спалили.

У вересні 1918 року Махно дав перший бій окупантам. Він здійснював нальоти на багаті німецькі хутори і маєтки, вбивав німців і офіцерів армії номінального правителя України гетьмана Скоропадського. Любитель зухвалих підприємств, одного разу він, переодягнувшись в гетьманський офіцерський мундир, з'явився на іменини до поміщика і в розпал торжества, коли гості пили за затримання "бандита Махна", кинув на стіл гранату. Що залишилися в живих "гості" прикінчили багнетами. Садибу спалили.

[hide]Розстріляні, повішені, посаджені на палі, з відрубаними головами, згвалтовані тисячами лягали в землю України. І винні в цьому були всі: і "цивілізовані" німці, і "благородна" біла гвардія, і червоні, і повстанці, яких крім Махна було тоді велика кількість. Взявши Гуляйполе, білі згвалтували вісім сотень єврейок і багатьох з них убили найжорстокішим чином - розпоровши животи. Червоні розстріляли ченців Спасо-Мгарського монастиря. Всіх ... На станції Орехово Махно наказав живим спалити попа - у паровозної топці.

Махно не був антисемітом. Анархіст взагалі не може бути антисемітом, тому що анархізм за природою своєю інтернаціональний. При Махно окремі повстанці громили євреїв, але масових погромів - таких, як при білих і червоних, - землі Махнова не знали. Як-то раз на станції Верхній Токмак батько побачив плакат: "Бий жидів, рятуй революцію, хай живе батько Махно". Махно наказав розстріляти автора.

Анархісти користувалися всенародною підтримкою, тому що махновці, на відміну від білих і червоних, місцевих жителів не грабували (представлення про махновщину як розгул неконтрольованого бандитизму - пізні ідеологічні кліше). Авторитет Махна визнали отамани, які орудували поблизу Гуляйполя, для карателів він був невловимий. Ядро загону становила невелика мобільна група, а на великі операції батька скликав добровольців, які охоче до нього йшли. Зробивши справу, мужики розходилися по хатах, а Махно з двома-трьома десятками бійців зникав - до наступного разу.

Восени 1918 року уряд Скоропадського завалилося. На зміну гетьманщині прийшла націоналістична Директорія на чолі з Петлюрою. Війська Директорії увійшли до Катеринослава і розігнали місцева Рада.

Коли наприкінці грудня 1918 повстанський загін Махна і домовилися про союз з ним більшовики взяли Катеринослав, більшовики першим справою зайнялися розподілом влади. Почалися грабежі. "Я ім'ям партизанів всіх полків, - звертався Махно до жителів міста, - оголошую, що всякі грабежі, розбої і насильства ні в якому разі допущені не будуть в даний момент моєї відповідальності перед революцією і будуть мною припинятися у корені". В еміграції Нестор Іванович згадував: "На самом деле я за грабежі, як і за насильство взагалі, розстрілював всіх. Звичайно, серед розстріляних ... виявилися, на сором більшовиків, все майже особи з знову і наспіх більшовиками збитих Кайдацкого більшовицького загону, яких самі ж більшовики заарештували і схрещували їх махновцями ".

Під новий, 1919 рік петлюрівські частини розбили більшовиків і захопили місто, але район Гуляйполя, куди відійшов Махно, зайняти не змогли. Суспільний устрій Махнова будувався в суворій відповідності з резолюцією одного з махновських з'їздів, які закликали "товаришів селян і робітників", щоб ті "самі на місцях без насильницьких указів і наказів, всупереч насітелям і гнобителям усього світу будували нове вільне суспільство без гнобителів панів, без підлеглих рабів, без багатіїв, без бідняків ".

Цілком упереджений свідок, більшовик Антонов-Овсієнко, доповідав "нагору": "Налагоджуються дитячі комуни, школи, Гуляйполе - один із самих культурних центрів Новоросії - тут три середніх навчальних заклади і т. д. Зусиллями Махна відкриті десять госпіталів для поранених, організована майстерня , чинячи знаряддя, і виробляються замки до гармат ".

Жилося махновцям привільно. Культпросвіт повстанської армії давав вистави, регулярно влаштовувалися грандіозні п'янки з участю самого батька.

Більшовикам цей "анклав свободи" не подобався. У "центр" йшли доповіді: "... той район представляє собою особливу держава в державі. Навколо цього знаменитого штабу сконцентрувалися всі сили лівих есерів, анархістів, запеклих бандитів і рецидивістів". Червоні хотіли підпорядкувати собі війська Махна і використовувати їх у боротьбі проти петлюрівців і білогвардійців. І червоні, і махновці сподівалися при нагоді знищити один одного. У резолюції другого з'їзду вільних рад Гуляйполя говорилося: "Прикриваючись гаслом" диктатури пролетаріату ", комуністи більшовики оголосили монополію на революцію для своєї партії, вважаючи всіх інакомислячих контрреволюціонерами".