.Продовжуючи тему натуральних українських продуктів харчування:

Днями мав зустріч с Володимиром Скитибою, це один з метрів козацтва на Україні. Зараз займається створенням всеукраїнської козацької організації нового зразку.

Поспілкувавшись зрозуміли, що наші деякі погляди збігаються. Головне те, що на сьогоднішній день в Україні в багатьох людей сидить ОДНА Й ТА САМА думка. Розмова відбулася коротка і конструктивна. Цілі збігаються а це головне - значить співпрацювати можна.

В кожної сторони є свої досягнення і напрацьовки які взаємодоповнюють одне-одного.

1 лютого було відкрито попередню реєстрацію в інтернет-платформі яка буде виконувати роль посередника між виробником та покупцем і виступатиме частковим гарантом якості товарів.

Промо-сайт знаходиться тута: http://rundeal.com.ua/
При реєстрації вказуйте логін батька: Poltavtcev

А тепер про один з проектів Володимира Скитиби. Який будемо скорше всього розвивати разом.

Медова країна

Результати та основні досягнення проекту

Об’єднання людей за принципом «Свій до Свого по Своє»;
Популяризація споживання натуральних продуктів;
Відтворення традиційних засобів виробництва;
Висвітлення бджолярства як віковічної традиції народу;
Створення робочих місць для членів кооперативу.
Опис проекту

Проект «Медова Країна» - це перший пілотний проект, який діє за принципом «Свій до Свого по Своє». Проект реалізовується спільно із Товариством «Не Журись».

Український народ з давніх давен знає цілющі властивості меду, воску, прополісу. З тих часів люди помітили, що той хто постійно вживає мед має чудове здоров’я. Наші предки повсюдно вживали мед в їжу у вигляді чисельних випічок, солодких страв, хмільних та безалкогольних напоїв, широко застосовували в медицині як мед, так і продукти пасіки – віск, пропол... Читати далі »

Відскановано за: О.Г. Сокрирко. Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с.

Після визнання прав на адміністративну, а згодом і політичну автономію козацтва Річчю Посполитою принципово нового статусу набуло й козацьке військо, ставши ядром збройних сил нової держави, кількісно найбільшою їх частиною. Окрім суто воєнного значення, реєстрове військо посідало центральне значення в системі ціннісних орієнтирів тогочасного суспільства, виступаючи репрезентантом самої держави - «Війська Запорозького». Ополчення рицарського стану - козаків - не тільки ходило в походи, воювало й ділило здобич, а й збиралося на «кола» - Генеральні ради - на яких ухвалювалися важливі політичні рішення (вибори гетьманів, укладення договірних статей тощо) [56].

З суто військового погляду військо становило типове станове ополчення. Обов'язок служби в ньому поширювався на кожного, хто був внесений до офіційного реєстру, а пізніше, коли описи війська вже не практикувалися,- хто володів «військовим» (себто козацьким) ґрунтом. В обмін на такий «податок кров'ю» козацтво звільнялося від решти податків і повинностей, одночасно утримуючи в своїх руках контроль над політичним і адміністративним життям країни. Ополчення формувалося за територіальним принципом, що була традиційною рисою майже всіх рицарських військ Європи. Кожен вояк мусив забезпечувати себе зброєю, одягом, спорядженням і харчами [57]. Організаційну впорядкованість війська зберігало тільки під час воєнних дій, періодично розходячись по домівках, аби козаки мали можливість підтримувати в належному стані своє господарство, що було єдиним джерелом їхнього існування.

За таких умов самий розвиток війська в інституційному плані був значною мірою стихійним, а рівень його боєздатності залежав від майнового стану козаків. Держава мала мінімум ... Читати далі »

          Доброго здоров'я, Мандрівники! Зараз мова піде про питання, яке напряму стосується розвитку нашого порталу. Значний час у блоці опитувань транслювалося питання щодо створення груп чи спільнот присвячених порталу в соціальних мережах типу Вконтакте, Фейсбук та інших...
Всього проголосувало більше 80 осіб, 22 - були за створення , 35 - відгукнулись, наче й самі готові очолити організацію таких груп, решта віддали голос за те, що це проста трата часу...
         Отож, якщо бажаючі ще не пропали, маємо прохання : відгукніться у коментарях!  Будь-яка активність у цьому спрямуванні всіляко підтримуватиметься та заохочуватиметься старшиною (адміністрацією)...посадами, званнями..та відповідними повноваженнями на управління порталом, не виключаємо і фінансової компенсації, але попереджаємо, що не слід це сприймати як можливість заробити гроші =)
         Свої негативні чи позитивні відгуки прошу залишати у коментарях до цього посту.

З повагою, Індра!

«Українці не відали, що таке люлька й тютюн, аж поки російський цар Петро Перший не завіз це в Україну», — можна «дізнатися»сьогодні з популярних російських книжок і телесеріалів. Петро Перший правив у Московії з 1689 року, а «вікно в Європу» прорубав аж після 1710–го. Чи справді так? Он Мамая все із люлькою малювали. Хоча обізнані люди зауважать, що народна картина «Козак Мамай» датується десь другою половиною XVIII століття. Та ще ж був гетьман «Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний». А Петро Сагайдачний мав люльку ще на початку XVII cтоліття, адже загинув у битві під Хотином у 1621 році. Та, може, пісня створена пізніше?.. За роз’ясненням звертаюся до фахівця — відомого дослідника козацтва, кандидата історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту історії України НАН Тараса Чухліба. Він розповів, що люлька відома в Україні із XVII століття. Очевидно, козаки «познайомилися» з нею під час походів Чорним морем до берегів Туреччини, до Стамбула. Відомо, що в Європу люлька прийшла з Америки після великих географічних відкриттів. Уже в другій половині XVI ст. цей засіб для паління тютюну з’являється в Англії і Голландії. З Європи люлька потрапила на Схід. А в Україну «припливла» вже з Туреччини. Це підтверджує етимологія, адже тютюн, люлька — слова тюркського походження. Нині чи не в кожному українському музеї ми можемо побачити люльки з тих давніх часів, знайдені археологами. Вони є в Національному історичному музеї, Музеї гетьманства у Києві, Дніпропетровському історичному, на Хортиці. Чи не найбільше люльок — у Державному історико–культурному заповіднику «Козацькі могили» на місці Берестецької битви (1651 р). У 1960—1980 роки там на чолі археологічної експедиції працював історик і археолог Ігор Свєшніков. Він відкопав сотні козацьких і польських люльок. Шляхтицькі люльки важко відрізнити від козацьких. Але поруч із тими люльками, що їх визначили... Читати далі »