Християнський хрест походить не від Т-подібної конструкції, на якій юдеї розіп’яли Спасителя, а від знака хреста — прадавнього арійського символу спасіння і захисту. Хрест — це найбільший магічно-сакральний символ-оберіг білої раси, існуючий вже десятки тисячоліть. Він гармонійно перейшов у християнство, яке стало природним продовженням Гіперборійської традиції. Вірогідно, так само древньою є традиція захищати себе знаком святого хреста (можна припустити, що трипільці хрестилися так само, як і православні християни).

Ім’я “Христос” походить від “хрест” з додаванням грецького “-ос”, до якого вже давно звикли. Але українці зберегли його первинне звучання і тому звертаються до Спасителя словами “Ісусе Христе” (а не “Ісусе Христосе”).

Арійський обряд хрещення і миропомазання, який згідно з православною (гіперборійською) традицією виконується над дітьми незабаром після їхнього народження, надає охрещеному особливої духовної і фізичної сили (особливо, якщо при цьому він занурюється у холодну воду, як це у давнину робилося в українців, що приводить до різкої активізації загального імунітету).

Найчастіше Ісуса називали іменем Галілеянин, так само галілеянами називали перших християн, оскільки цей арійський народ становив етнічну основу християнства (див.: Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці).

Перше своє чудо Христос здійснив у Кані Галілейській. Кана — це типово арійський топонім, схожі назви є в Україні (Канів), Чехії (Канін, Каніце), на Балканах (Канів) тощо. Згадане чудо було зроблене без жодної помпи, без застрашуючих знамень, за святковим столом, під звуки весільних пісень: просто вода перемінилася на чудове вино. До цього чуда Христа невимушено підштовхнула Діва Марія. Вони розуміли одне одного без слів, неначе брат і сестра, що добре видно з євангельського опису цієї події (Іван, 2.1-12).

Всі апостоли, яких обрав Ісус Христос, були дуже молодими людьми (Петро був найстаршим). Інакше і не могло бути, адже для сприйняття нового вчення потрібні були здорові молоді люди з чистими душами, здатні вчитися, витримувати фізичні перевантаження і довго жити. Цікаво, що на більшості картин з релігійної тематики апостоли навколо Христа зображені сивочолими старцями, яким саме пора готуватися не до проповіді нового вчення, а до смерті. Це також прояв юдеохристиянства, згідно з яким вчення Христа цілком базувалося на старозавітній традиції, отже апостоли мали бути авторитетними старцями, вкоріненими у цій традиції.

Всі апостоли, за винятком юдея Юди, були галілеянами. Юда займався грошовими справами їхньої громади. Після його зради замість нього було обрано галілеянина Матвія.

Всі дні Ісуса Христа були заповнені інтенсивною працею, іноді Йому і Його учням не було часу навіть поїсти. Але він ніколи не хворів. Ми завжди бачимо його невтомним і сповненим енергії. Навколо Нього завжди була атмосфера любові, радості, віри. Нерідко учнів поряд з Ним охоплював священний трепет від близькості чогось Неосяжного.

Ісус Галілеянин або Ісус Назарянин, як Його тоді називали, зцілював невиліковно хворих, воскрешав померлих, виганяв бісів, ходив по воді, словом угамовував буйні вітри і бурі, помножував рибу і хліб, відпускав людям гріхи, підбадьорював слабких, картав лицемірів. При цьому в Ньому не було нічого від самовозвеличення, Він був далекий від будь-яких зовнішніх ефектів.
“Ісус не був надміру відвертим. І ця стриманість поєднувалась з величезною доступністю та дружелюбністю. Однак близькі до Нього відчували, що завжди у Ньому залишається щось невимовне. У Нього були людські почуття, Він не приховував їх, але учні бачили, що Його почуття, на відміну від їхніх власних, завжли залишаються під контролем. Він володів рідкісною гідністю і авторитетом. Та не дивлячись на стриманість, Його слова і поведінка завжди були щирими: ні хитрувань, ні дипломатії Він не потребував” (Mckenzie J. L. Mastering of the Meaning of the Bible, 1960).

Менше всього Він був подібним на відстороненого аскета. Святоші говорили про Нього: “Ось людина, яка любить їсти і пити вино”. Ісус далекий від хворобливої екзальтації чи нестямного фанатизму, властивих багатьом релігійним подвижникам. Просвітлена тверезість — одна з головних рис Його характеру.

Він здійснив все, що запланував. За Ним полювали, але Він спокійно обходив усі пастки і ніхто не міг Його зупинити. Під кінець він спокійно віддав себе в руки юдеям, бо це було частиною Його плану: “Юда, отже, узявши відділ війська і слуг первосвящеників та фарисеїв, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. Ісус, знаючи все, що мало з ним статися, вийшов і мовив до них: Кого шукаєте? Ті відповіли: “Ісуса Назарянина”. Каже їм Ісус: Це я. Коли він їм сказав: “це я”, вони подалися назад і впали на землю...” (Іван, 18.3-6). Йому ще довелося заспокоювати переляканих вояків, що не сміли піднятися з землі.

Ісус розмовляв арамейською мовою, яка була тоді розмовною у Палестині серед галілеян, самарян і євреїв, а також древньоєврейською (мовою священних текстів). Крім того, він знав і місцеву мову, принесену в Галілею з Галичини, яка виконувала роль т. зв. “хатньої мови” (відомі випадки, коли така “мова для своїх” зберігається протягом кількох століть). Саме на цій материнській мові були його передсмертні слова в час агонії на дереві розп’яття: “Єлоі, Єлоі, лема савахтані”. Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Ілію (Марко, 15.34-35).

Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ, перекладають як “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!”, що є абсурдом, який суперечить всьому смислу життя, віри і діянь Сина Божого. Це ще одна юдеохристиянська “закладка”. Адже виходить, начебто перед самою смертю Христос почав читати покаянний Псалом Давида №22 “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув”.

Насправді ж останні слова Спасителя “Лельо, Лельо, лем в мя ся остані” — “О Тату, о Тату, лише [ти] в мені остався” — були сказані галілейською мовою, якою Марія від народження розмовляла зі Своїм Сином. Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Спасителя, ці слова були зовсім не зрозумілі. Зате вони не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни 24 століття тому переселилися в Палестину. Правильність саме такого, “західно-українського” перекладу підтверджується пророцтвом Христа, сказаному апостолам напередодні свого ув’язнення: “Ось надходить година, і тепер вона, коли ви розсієтеся кожен у свій бік і мене лишите самого. Та я не сам, бо зо мною Отець. Сказав я вам це, щоб ви мали мир в мені. У світі страждатимете. Та будьте мужніми! Я переміг світ” (Іван, 16. 32-33).

Внутрішня (хатня, материнська), фактично, таємна мова галілеян плекалася ними, оскільки буда надзвичайно корисною тоді, коли інформація призначалася лише для своїх. В першу чергу це стосувалося бойових ситуацій, якими було сповнене життя тодішньої Галілеї. Це ще одна вказівка нам про необхідність плекання власної, української мови, в тому числі її утаємничених діалектів — за прикладом галілеян, народу Христа.

На місце об’ємних томів юдейської дріб’язкової регламентації, залякувань, погроз і проклять (нормативний, 2-рівень мислення), Ісус Христос поставив дві головні заповіді любові: “Люби Бога над усе” і “Люби ближнього свого, як самого себе” (цілісне мислення 4-го рівня).

Він повернув гідність жінці (семіти вважали, що жінка не має душі і є істотою другого сорту). Він навчив людей, як любити дітей, і казав своїм учням, що діти мають цілком особливі стосунки з Богом. Він повернув гідність Людині. Якщо Бог став людиною, якщо він народився дитиною, якщо бавився у поросі галілейських доріг, тоді вже неможливо дати ляпаса людині, не давши при тому ляпаса самому Богові.

Його вчення перевищувало розумові і духовні можливості переважної більшості людей тієї епохи. Воно поєднувало в гармонійну цілісність те, що люди вважали непоєднуваним:

Любіть ворогів ваших і благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує.

Не давайте святого псам і не розсипайте перли свої перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, щоб не розшматували і вас.

І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою — підстав йому й другу.

Хто не зі Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.

А тепер хто має гаманець, нехай візьме ще й торбу, хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

Він показав приклад фізичної, психічної і духовної досконалості, гармонійного поєднання любові і справедливості, милосердної вибачливості і незламної рішучості, смиренності і сили, “миру і меча”.

Два тисячоліття люди намагаються осягнути Христове вчення. За два тисячоліття було отримано багато відповідей і ще більше нових запитань. Часто виявлялось, що Христос і християни — це далеко не одне і те ж. В ім’я Христа люди зробили багато добра, але й багато зла. Та головне відбулося: Христос увів людство в стан сильного духовного напруження, перебуваючи в якому воно швидко еволюціонує.

Ми вже говорили, що арійці — це люди, які знаходяться на вістрі фізичного, інтелектуального і духовного розвитку людського роду, це еволюційний фронт Homo sapiens. Ісус Христос був істинним арійцем. Він показав нам ідеал, мету і шлях розвитку людини. Власним прикладом він продемонстрував, якими якостями повинна володіти нова раса — боголюдство.

Він сказав: “Я дорога, і правда, і життя”. Він для нас є найкращим орієнтиром в хаосі, небезпеках і безпрецедентних можливостях нинішньої трансформаційної кризи.

Джерело