Григорій Бевза, що пережив голодомор казав: «Водночас із фізіологічними змінами тіла голодної людини змінюється і її психіка. Сильне і тривале голодування приглушує або й зосім убиває нормальні людські відчуття та почуття. Голодна людина не так ставиться до добра і зла, правди й неправди, справедливості й несправедливості, як людина неголодна. Природні загальнолюдські цінності здаються другорядними, не вартими уваги. Над усе хочеться їсти. Вмирають або зовсім не народжуються почуття патріотизму, віри, дружби та кохання».Додано (20.11.2016, 16:46)
---------------------------------------------
А це означає, що після припинення Голодомору-геноциду в липні 1933 року в тих, хто його пережив, вони вже не поновилися. Є переконливий доказ цього. Ті постгеноцидні селяни не тільки не принесли жодної квітки на братські могили, де було поховано померлих від голоду їхніх дітей, батьків, чоловіків та дружин, – вони протоптали стежки (а подекуди проклали навіть ґрунтові дороги) над останками.Про ці страшні факти я дізнавалася від живих свідків Голодомору в багатьох селах луганської Слобожанщини, де на братських могилах і досі немає жодних ознак людського поховання.
Додано (20.11.2016, 16:53)
---------------------------------------------
І це, на превеликий жаль, не є наклепом автора на свій народ чи хворобливими фантазіями. Ось цитата дослідника постгеноцидного суспільства № 1 в Україні Джеймса Мейса: «В умовах масового винищення українського народу такі споконвічні риси його етики, як привітність, доброзичливість, ввічливість, чуйність, залишилися в минулому. Натомість запанували байдужість та жорстокість».
Що вже там казати про патріотизм і національну свідомість! Вони випарувались у постгеноцидної нації як роса на сонці…