Федір Моргун у своїй книзі "Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу: факти і наслідки" переконливо доводить, що ця битва могла стати останьою битвою 2-ї Світової війни.

Його глибокий аналіз підготовки, початку і перебігу Другої світової—Великої Вітчизняної війни, на фронтах якої був тричі поранений і дивом вижив, дає змогу краще зрозуміти зловісну роль Сталіна як поплічника Гітлера. Він переконливо розвіює міфи про перевагу німців напередодні війни у живій силі та озброєннях і про «раптовий напад». Абсолютно нову оцінку дістає замовчана й принижена найграндіозніша за масштабами і наслідками битва цієї війни, яку Моргун назвав Київсько-Полтавською (літо-осінь 1941 р.).
http://www.dt.ua/3000/3150/66495/

Після виходу книги в світ Федір Моргун загинув за "чорноволівським сценарієм"...
http://gazeta.ua/index.php?id=239182&eid=646

До бою під Гурбами між упівцями та НКВС-івцями відбулося невелике зіткнення біля с. Москалівки, з якого повстанці вийшли переможцями[4].
[ред.] Хід бою

20 квітня 1944 р. радянські сили згуртували більшу частину своїх військ на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж. Уранці 21 квітня, вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Спираючись на дані розвідки, командування УПА віддало наказ, згідно якому усі приготування маи бути завершені до 6.30 годин вечора 23 квітня[4].
Мапа бойових дій

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших боків, але мобільні повстанські загони відступали, та наносили несподівані удари з флангів, внаслідок чого війська НКВС понесли значні втрати[4]. Фланговими ударами війська НКВС вдалося потиснути фланги упівців, внаслідок чого повстанці опинилися у "мішку". З наказу командування УПА, війська повстанців перегрупувались наступним чином: в лісах, недалеко від с. Гурби, у с. Святе, Мощаниця, Чернява, Грановець та на Медвежій горі. Першу лінію оборони займали відділи командира Мамая (по лінії р. Понура - с. Замишівка), Докса (Мощаниця-Чернява-Святе), Яструба, Сторчана та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе-Мости-Грановець-Гурби). Другу лінію оборони займали загони Довбенка, Бувалого і Непитайла. Резерв складали відділи командира Панька, Залізняка, Чорногори і Андрія[4]. Згідно звітів до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня, НКВС-івці втратили 250 осіб вбитими, зокрема: під Антонівцями — біля 50 осіб, на лінії Кирилівка-Обгів — близько 80 осіб, на лінії Обшів-Ступно — 40 осіб, біля с. Москалівки — близько 30 осіб, в засідках — близько 50 осіб. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитими та 30 пораненими. Окремо відзначалась перевага НКВС на всіх відтинках у солдатах та озброєнні.

В ніч з 23 на 24 квітня 1944 р. повстанці перегрупувались та окопались. Вночі війська НКВС спробували захопити позиції повстанців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними. Після короткої паузи, війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку, однак і вона виявилась невдалою. Однак втрати понесли загони "УПА-Північ", зокрема курінь командира Ясеня. Відділ командир Яструба не зміг витримати наступу військ НКВС, тому відступив. За ним слідом відступив і курінь Залізняка.

Нарешті, о 6 годині ранку 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. На цей раз головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині НКВС-івці «стіною» рушили на повстанців. Також сильний наступ почався зі сторони сіл Мости та Хижаки. Радянські війська змогли наблизитись до відділу командира Мамая на 300 м, однак їх було відкинуто. Через кілька годин, радянське командування віддає наказ про повторний наступ. На цей раз в бій кинуто кавалерію, яка мала зайти з флангів та вклинитись між куренями упівців, поки повстанці відбивали атаку радянських танків. Кавалерія виконала своє завдання, розбивши війська повстанців на дві частини. Однак командування УПА, вчасно використавши резервний курінь командира Залізняка, стабілізувало ситуацію, відкинувши кавалерію ворога. Після невдалої атаки кавалерією в бій вступила радянська піхота. Новомобілізовані бійці під командуванням командира Яструба відступили, не маючи змоги повідомити про відступ курінь Сторчана, внаслідок чого останнього взяли в обценьки. Сторчан із своїм відділом був змушений вступити у нерівний рукопашний бій, внаслідок чого увесь повстанський курінь було знищено.
[ред.] Вихід з оточення

Командування УПА, обмежене у набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом з цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Трьом сотням з різних куренів було доручено забрати гармати. Вранці 25 квітня повстанці трьома групами, з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща. Для знищення сил повстанців в районі села Буща радянське командування відіслало туди 5 танків та кілька сотень піхоти. Для знищення противника, бійці УПА відслали вперед ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з'єднання Бувалого. Бій почався у самому селі, коли кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС. Повстанці зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили у бій. За допомогою трофейних протитакнових рушниць повстанці знерухомили один з танків, та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк, однак війська НКВС відступили.

Усім куреням УПА вдалося вирвалась з оточення, хоча деякі, як-от курені Мамая та Довбенка, зазнали значних втрат (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в Суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів—Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клевані.
Повернення бійців УПА з рейду

За офіційною доповіддю НКВС було знищено близько 2 тис. повстанців і 25 німців, а також заарештовано 65 німецьких солдатів і офіцерів, які допомагали упівцям.[23] Такі незіставні цифри втрат німецьких та українських вояків можна пояснити тим, що до втрат УПА НКВС зарахувала розстріляне цивільне населення[7][28].

Додано (22.04.2010, 00:29)
---------------------------------------------
P.S 1943 рік )))
І в цьому бої були і танки і кавалерія))

Додано (13.11.2016, 11:51)
---------------------------------------------
28 червня 1651року біля Берестечка була програна, але до весни 1652 Хмель зібрав нову армію з якою завдав поразки ляхам під Батогом. Моя думка що це і є видатна битва.