Додано (20.01.2014, 04:37)
---------------------------------------------
Ось інший автор малює схожу картину:

"Ще більше дестабілізувалося становище після приходу у березні 1918 р. німецьких військ, які з часом почали накладати контрибуцію харчовими продуктами. Частина колишніх молодих фронтовиків і «необстріляна» молодь (зокрема, Лука і Сергій Коверники, Василь Турукало, Василь Яременко (мій дядько – В. Я.), Никон Деркач, Парфен Личкань) на початку серпня ідуть в партизанський загін Федора Гребенка, що проходив неподалік села. Іван Козуб згадує про розмову з Гребенком в його штабі, що знаходився в Демках.

За спогадами мого батька біля м. Хорола на річці Псьол (Козуб пише про річку Голтву, притоку Псла208) загін із нехайківцями був 
розбитий регулярною німецькою армією, бо партизани були погано озброєні (не всі мали навіть по гвинтівці), а молоді на початку бою злякалися і почали тікати. Мій батько згадує наступне: «Під час бою брат був поставлений до кулемета, з роботою якого був обізнаний ще на фронті. Стріляв, поки вистачило патронів. Був легко поранений і вночі забрався після поразки до якогось недоброзичливого дядька в сарай. Той заявив гайдамакам. Брата витягли на вигін, добре відпороли нагайками, але не розстріляли тому, що ранений. Відправили до в’язниці у місті Кременчуці. Звідти ми одержали листа від нього, в якому він повідомляв про своє важке становище"

https://www.dropbox.com/s/p3wufall43nnllf/s/p3wufall43nnllf/Нехайки%202011%20(pdf)%20авт.%20Яременко%20В.І..pdf

Додано (20.01.2014, 04:46)
---------------------------------------------
Інший регіон України, Гуляйполе, майбутній начтабу Української Повстанської Армії імені батьки Махно Віктор Білаш, царство йому небесне:

"Гуляйполе же 22 апреля 1918 г. заняли оккупанты и гайдамаки. Предатели лакейски прислуживали им, вручая списки участников самообороны и «черногвардейцев», имеющих оружие, участников раздела земель и инвентаря помещиков, лиц, нелестно высказывающих свое мнение и т. д. Было организовано волостное управление, державная варта и прочее. Оккупанты объявили приказ о сдаче в 24 часа оружия, требовали свезти все взятое у помещиков имущество, инвентарь. И этот приказ с радостью бросились исполнять немецкие
прихвостни. Начались аресты, расправы, наложение контрибуций, конфискация имущества, система заложников, избиение шомполами. У помещения волостной управы на столбах и деревьях было повешено семь человек, среди них Семен Никущенко, Василий Похила, Ефим Стадниченко, Илья Кузьменко. Тела повешенных хоронить было запрещено, их через несколько дней, неизвестно где зарывали сами оккупанты. Были расстреляны: Моисей Калиниченко, Павел Кузьменко, Иван Махно, М. Кириченко, Н. Кульбашный и многие другие. Тогда же у Нестора Махно сожгли все подворье и расстреляли его брата Емельяна. Много людей было казнено в прилегающих к Гуляйполю
селах.

Гуляйпольский гарнизон вначале состоял из чехов и словаков, которые понимали язык и общались с населением, но потом его заменили на отряд мадьяр с австрийским офицерским составом. Зверствам этого отряда не было предела."
...
"С приходом немецких банд начались грабежи и реквизиции того ограниченного запаса продуктов, который и без того уже грозил нам голодом. Конечно, нечеловеческие издевательства, грабежи, обирательства и насилия со стороны немецких банд не прошли бесследно. Недовольство росло среди крестьян, терпеть было невмоготу. Трудовой народ восстал против немцев и варты. В те дни тов. Махно и Щусь с 35 человеками впервые восстали, вступили в борьбу с врагом и разбили варту и немецкую охрану. Сейчас же после этого появились немецкие карательные отряды и провели кровавую расправу над восставшими крестьянами. Конечно, тт. Махно и Щусь со своими храбрыми, но малочисленными партизанами не могли устоять тогда против немецкой артиллерии. И банды немцев ворвались в село, и в первую очередь ограбили общественную кассу, наложили контрибуцию на жителей, расстреляли несколько человек и впоследствии, не удовлетворившись этой жестокой расправой, подожгли наше село, в котором сгорело несколько десятков дворов и погибло все крестьянское хозяйство."
...
"— Сюда, хлопцы... это же из Розовки!.. Я их, тварей, всех знаю, — выталкивал из вагона трех немцев высокий, худощавый махновец. Они упирались. Группа махновцев подбежала к ним с криком: «А, вот они, голубчики! В разведочку приехали?»
— А-ну-ка, Крейцер, сознавайся, где сыновья? В карательном отряде? А помнишь, как я служил у тебя? Помнишь, как я в Красную гвардию записался? А помнишь, как ты и сыновья твои привели карательный отряд в Темры и хату мне сожгли? — допрашивал коренастый, средних лет, мужчина. Немец только пожимал плечами и плакал."

http://www.e-reading.co.uk/bookreader.php/133657/Dorogi_Nestora_Mahno.pdf

"Але, звичайно, найбільш вразила Махна розповідь про розправу над його братом Омельком. На війні бідолага втратив око і був сильно контужений, тому ніякої участі в революційних подіях не брав. Втім карателі заарештували його за одне лише прізвище, дружину з п'ятьма дітьми вигнали надвір, а хату спалили. Після цього австрійці вирішили розстріляти Омелька неподалік згарища. Шестеро солдатів навмисно провели його повз сім'ю, а коли діти кинулися до батька, австріяки відігнали їх багнетами. Через кілька хвилин пролунали постріли..."

http://exlibris.org.ua/machno/r04.html

Додано (20.01.2014, 04:56)
---------------------------------------------
це так, на тему критики. а так звісно - як людина пан Павло, царство йому небесне, був людиною непересічною і до речі сам себе ідентифікував людиною двох культур - україноруської козацької і великоруської імперської. залишив спогади, у яких виклав власне бачення подій у яких брав участь http://www.e-reading.co.uk/chapter.php/1002630/0/Skoropadskiy_Pavel_-_Spogadi_1917_-_1918.html

Додано (18.12.2016, 19:18)
---------------------------------------------
Слід відзначити ще одну важливу рису особистості останнього українського гетьмана: як засновник Української Академії наук, Державного українського університету в Києві, Державного українського університету в Кам’янці-Подільському, 150 гімназій по всій Україні та цілої низки вищих науково-педагогічних мистецьких установ, він розумів краще, ніж тогочасні політики, потребу державної підтримки національної науки.Отже, вихований у середовищі російської аристократії українського походження П.П.Скоропадський, під час перебування при владі залишався прихильником монархічного, диктаторського управління державою, залишався на позиціях Великої Росії. Разом з тим, у свідомості гетьмана помітна тенденція до зростання симпатій до української державності. Проте остаточно прихильником незалежної України він став уже в еміграції.