| славковіч | Дата: Неділя, 11.12.2016, 19:36 | Сообщение # 2 |
 Курінний писар
Роль: Січовики
Пострілів: 194
Відзнаки: 1
Повага: 14
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика: (Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)
| Козацька зброя
Український козак та воїн, запорозький козак і лицар— це нероздільні поняття: коли говорили про козака, то розуміли, що він неодмінно воїн; коли говорили про запорожця, то обов’язково бачили в ньому лицаря. Все життя українських козаків полягало в боротьбі з поляками, турками, татарами й почасти з москалями. Таке становище робило козаків вельми досвідченими у військовій справі і поширило про них славу навіть між володарями держав Західної Європи. Ясна річ, козакові як воїнові, окрім особистих якостей та бойової виучки, треба було мати й відповідне озброєння, щоб перемагати своїх ворогів. Можна з певністю сказати, що козаки мали всі типи бойової зброї, що були свого часу на озброєнні поляків, турків, татар, москалів, волохів, сербів, чорногорців.З усього оружжя найпоширенішими в них були, крім гармат, рушниці, списи, келепи, шаблі, пістолі та ятагани.Рушниці(від слова ”рука”), інакше самопали або мушкети, козаки використовували найрізноманітніших видів, але всі вони мали довгі стволи і коштовні ложа, оздоблені сріблом з насічкою та черню. З них стріляли, як у той час було, завдяки покладеному на поличку порохові, кременю, приладнаному до полички, та курку. Як одностайно свідчать сучасники, козаки вправлялися з рушницями з великою майстерністю, вони стріляли з них на досить велику відстань і дуже влучно. Судячи з цін середини XVIII століття на предмети озброєння та речі першої необхідності, рушниці коштували від двох до п’яти, а іноді й до восьми карбованців за одну, це були на той час досить великі гроші. З козацьких старожитностей, що збереглися у приватних зібраннях, видно, що більшість серед рушниць— польського і турецького, або, точніше сказати, східного виробництва, хоч є також зброя російська (тульська) та власного виробництва.Такий само вигляд, тільки менші розміри, звичайно до п’яти чвертей завдовжки, і широке дуло мали пістолети, або пістолі, як їх називали козаки. Кожен козак мав при собі чотири пістолі і носив два з них за поясом, а решту— у шкіряних кобурах, пришитих зовні до шаровар.Рушницями, пістолями та шаблями козаки дуже любили похизуватися і тому приділяли їм велику увагу, брали їх у коштовну оправу та прикрашали, звідки й пішов серед них вираз “ясна зброя”. “Зброя в них вся була вбрана у золото та срібло, на зброю вони клали все своє багатство: той не козак, коли у нього недоладна зброя”, — говорив самовидець, 116-річний козак Розсолода. Лише під час походів козаки змочували рушниці та пістолі розсолом, щоб вони заіржавіли і не вабили “ грати вороже око на ясній зброї”.Списи також широко застосовувалися козаками: козакові без ратища, як дівчині без намиста”. Всі ратища (від слів “рать”, ”ратувати”) робили з тонкого та легкого дерева, завдовжки п’ять аршинів, пофарбованого спірально у червоний та чорний кольори. На верхньому кінці ратища прилаштовували гостре залізне навершня-спис, як правило п’ять вершків завдовжки (були більші й менші, а на нижньому робили два невеликі, одна нижче другої, дірочки для ремінної петлі, що надягалася на ногу вершника. На деяких ратищах робили ще й залізну перетинку біля списа для того, щоб уражений ворог не просунувся держаком до козакових рук і зопалу не почав знову з ним битися; нерідко траплялося, що якомусь супротивникові і живіт розпорють, а з нього й кров не бризне, він навіть не помічає того і знову починає рватися у бій; тоді за допомогою перетинки ворога легко відбивали й валили на землю. Іноді козаки робили списи з гостряками на обох кінцях, щоб можна було ними уражати ворога навсібіч. Часто списи служили козакам під час переходу через болото готовим матеріалом для спорудження мосту: коли козаки дійдуть до топкого місця, то одразу кладуть один на другий два ряди списів— у кожному ряду спис уздовж і впоперек, — і по тих списах, як по кладці, переходять трясовину. Пройшовши через ряд списів, одразу стають на другий і знімають перший, з якого мостять третій, — отак і перебираються через болото.Списи, без сумніву, запозичені козаками зі Сходу, оскільки такого роду зброя відома була татарам у XIII-XIV століттях, як про це свідчать твір про татар Марка Поло та автобіографія Тамерлана. Нарешті, татарські козаки, які стали відомі на півдні раніше наших козаків, завжди були озброєні списами.Шаблі в козаків були не такі криві, як у турків, і не дуже довгі (середня довжина їх— п’ять чвертей), зате доброї якості і надзвичайно гострі: як рубне кого, так надвоє і розсіче— одна половина голови сюди, а друга туди”. Леза шабель вкладалися в дерев’яні, обшиті шкірою чи обкладені металом піхви (від слова “пихати”), оздоблені нерідко до кінця руків’я якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах робилася золота насічка. Як правило, шаблі носили при лівому боці і прив’язували завдяки двом кільцям, одним вище, другим нижче середини, вузеньким ременем під пояс. Шабля вважалася такою необхідною козакові, що у піснях козацьких вона називається завжди “шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночкою молоденькою”.
Ой панночка наша шаблюка!З бусурменом зустрічалась,Не раз, не два цілувалась.
Як справжній лицар, козак віддавав перевагу шаблі перед усілякою зброєю, особливо кулею, і називав її “чесним оружжям”.Келепи, чи то пак бойові молотки, чекан, — ручна зброя, що складається з дерев’яного, завдовжки один аршин, руків’я і має на одному кінці залізний молоток з тупим обушком та гострим носом. Як бойова зброя келепи використовувалися в Росії, зокрема козаками Степана Разіна, а також у турків у XVII столітті та в українських козаків. “Сегожъ де, государь, числа(3 вересня 1658 року) въ ночи пришли въ село Крупецъ изъ Глухова черкасы (тобто українські козаки) пъши и его (драгуна Івана Кондратова) били и мучили; бить онъ чеканом по головъ и рука правая отшиблена ”. У народно-козацьких думах також згадується келеп як бойова зброя:А козак козачий звичай знає—Келепом по ребрах торкає.Келеп, або чекан, як бойова зброя був відомий також полякам: приміром, 1620 року шляхтич Пекарський поранив келепом, або чеканом короля Сигізмунда III, коли той входив до костьолу. Але поляки та козаки могли запозичити цю зброю у татар, оскільки келепи безперечно східного походження. Це випливає з того, що вони застосовувалися здавна як холодна зброя у киргізів та туркменів Середньої Азії. Про використання молота як бойової зброї згадує також Тамерлан у XIV столітті в автобіографії. На малюнку керченської вази із зображенням полювання персидського царя Дарія та на срібній столовій вазі, знайденій на березі річки Прут (I століття нашої ери), зображені воїни з бойовими молотками, що скидаються на келепи. Кращі зразки східних келепів зібрані у колекції середньоазіатської зброї колишнього начальника Закаспійської області генерал-лейтенанта Куропаткіна: усі вони добуті під час кокандського та хівинського походів.Як пояснює військовий історик Зеделлер, козаки використовували келепи, щоб розбивати ворожі панцирі. В. Каховський вважав, що келепи служили у козаків лише як допоміжна зброя і використовувалася рідко, головним чином проти татар, саме тоді, коли супротивники так перемішувалися у рукопашному бою, що було небезпечно стріляти, аби не завдати шкоди своїм.До всього описаного козацького озброєння треба ще додати залізні якірці, або рогулі (по-російському чесноки), щось схоже на курячу лапу з чотирма залізними кігтями для вгородження в копита ворожих коней; а ще ятагани, ножі, кинджали і дуже рідко панцири та кольчуги.Порох козаки носили в рогах, лядунках і чересах. Порохові роги відомі з давніх-давен, судячи з того, що вже на військовій печатці, виданій козацькому війську польськими королями Сигізмундом I та Стефаном Баторієм, зображено козака з мушкетом, списом та рогом за поясом. У пізніші часи козаки носили так звані ладунки для готових набоїв і сумку для кременя та куль. Ладунки були різноманітні: кістяні, металеві, шкіряні; у вигляді тикв, сердець, фляжок тощо. Їх чимало збереглося до нашого часу в приватних музеях збирачів козацької старовини.Крім того, козаки мали шкіряні череси з пряжками, що їх вони носили на грудях, наповнюючи в два або три ряди патронами з кулями та порохом, як патронташі нашого часу. Такі череси нерідко оздоблювалися срібними з черню бляшками і обвішувалися великим, оббитим сріблом рогом для пороху, сталевим кресалом, сап’яновим гаманом для куль або торбинкою із срібним черкеським шнурком чи гайтаном.Усією описаною зброєю козаки володіли з подиву гідною майстерністю, так що, як свідчить український літописець Григорій Граб’янка, і “найкращий польський гусарин та рейтарин з ними не зрівняється”.
|
| |
| |
