Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Козацька рада » Корчма » Небилиці » А ось розповім я вам ось таку історію...
А ось розповім я вам ось таку історію...
kleshenkoДата: Вівторок, 20.05.2014, 10:57 | Сообщение # 1
Вивчає грамоту
Роль: Січовики
Пострілів: 22
Відзнаки: 1
Повага: 8
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика:
(Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)

Тиха купальська
ніч розкидавши зорі по небу – наближалася до своєї середині. Саме в цю глуху
годину, в нетрях ліса розквітає таємнича квітка папороті, яка за повір’ям
одорює розумом, щастям і великим багатством!
Село помалу
засинало, гурба молоді зі сміхом, піснями і примовками розходилися по домівках!
Все затихло.
Аж ось, по
старій, зарослій будяками і покритій мохом стежинці, вдивляючись в темряву
ночі, неначе злодій, йшов парубок.
Левко був  струнким, сильним і гарним парубком. Підкови– які кували найкращі ковалі села, він ламав однією рукою неначе бублика.
Але яка справа
змусила його в цю темну північ вийти із дому?
А ось яка.
Домовився Левко,
зі своєю дівчиною - красунею Галиною, якщо він в купальську ніч знайде цвіт
папороті, то цієї осені вони обов’язково одружаться!
Потроху
спускаючись в зарослий бур’яном, сирий і темний яр, повітря наповнювалося
ароматом трав, грибів, і ще чогось невідомого. 
Пробираючись
крізь хащі реп’яхів, Левко раптом почув гомін, який з кожним кроком був все
голосніше і ближче...
Страшні голоси, і
мова неначе не людська, неначе відьми - звірі зібралися на свій шабаш. Голоси переросли в дике гарчання, і чоготут тільки не було: і завивання, і свист, і сміх…..
Жах охопив Левка,
і він вже хотів чимдуж бігти від цієї напасті, але цікавість узяла верх і він
помалу став наближатись, все ближче і ближче, поки не опинився перед невеликою
галявиною. Сховавшись за невеличким кущем, він став спостерігати…
На галявині, біля
куща папороті приказуючи всілякі закляття водили свій бісівський танок декілька
відьом.
Раптом, з
середини куща папороті почала підійматися тонесенька стеблинка, ще мить, і  кінчик стеблинки почав світитися, неначе вуглинказ купальського вогнища…
Чим віще
піднімалась стеблинка, тим яскравіше сяяв цей маленький шматочок сонця.
Цього світла
ставало все більше, що навіть можна було роздивитися  стрибаючих і завиваючих бестій.
Наступної миті,
бутон почав розкриватися – наповнюючи ніч яскравим світлом, очам хлопця
розкрився неймовірної краси червона квітка.
Відьма, сива як
лунь, згорблена, уся в бородавках, мабуть була за старшу, протягнула свою суху
кігтисту лапу, і вже була готова зірвати квітку, але Левко в єдину мить вистрибнувши
із своєї схованки  зірвавши цвіт, що єсили побіг від того страшного місця…
- Замри!
Зашипіла відьма.
Левко, як
підкошений впав на землю. Відьма повільно підійшла до нього.
- Віддай моє!
По собачому
загарчала вона.
Левко, мимоволі
протягнув їй квітку.
Чаклунка лукаво
посміхнулась
- Ти хотів втекти
від мене? Не вийшло!Так ось, бути тобі чудовиськом, та таким, що будуть тебе
обходити десятою дорогою навіть самі люті звірі.
Промовивши ці
слова, відьма підняла свою правицю, її сухі пальці світилися зеленуватим
світлом.
- Від моїх чар ти
позбудешся тоді, коли дівчина тебе полюбить!
Промовивши це відьми
розлетілися  врізнобіч.
Увесь остаток
часу Левко пролежав на землі…
Вранішнє, ласкаве
сонечко торкнулася парубка! Він прокинувся.
- Невже це я
спав? І наснитися же таке!
Міркував Левко йшовши
навпростець до ставка, щоб умитися.
Село ще спало!
Деінде співали півні. Але щось сталося, ні де не було чути пташок, які співали
з першими променями вранішнього сонця!..
Ставок ще був
вкритий вранішнім пухким туманом, і здавалось, що саме небо вирішило напитись
прохолодної води!
Парубок нагнувся
щоб умитися, аж раптом побачив у воді відображення, від якого у нього похололо на
душі. Його обличчя було вкрито густою шерстю, з рота стирчали величезні ікла -
і вовк не вовк, і ведмідь не ведмідь, а хто зна що,  руки і ноги перетворилися на костисті лапи…
Хлопець закрив
долонями – лапами обличчя, він думав що ще спить і все це не насправді. Але
марево не пропало.
Як дикий звір
завив Левко і чимдуж побіг у яр, знайшовши самий дальній і самий темний куток
сховався від усіх, навіть від яскравого сонечка – щоб і воно не бачило його
потворність. З його очей бігли сльози! Вони обпікали його, але більш за все
його пекли думки!
Як він такий
зможе повернутися до села, що буде з його матінкою, як зможе побачити свою
ненаглядну Галину… Життя в одну мить стало неначе сірим.
Так в думках
минув день. Як тільки ніч спустилася на землю Левко повернувся до села, почувши
його ходу, місцеві собаки ховалися і тихо скавучали. Знайшовши сокиру і лопату,
хлопець повернувся до свого темного закутку. Викопав собі землянку і став тихо
там жити. Вдень, як звір сидів в ній, а вночі виходив на пошуки їжі. Дуже
швидко він вивчив усі трави і взнав їх силу.
В селі рознеслася
звістка про зникнення хлопця. Ще більше додало страху те, що деінде почали
з’являтися сліди велетенських лап.
До яру, куди селяни
полюбляли ходити по гриби стали боятися підходити навіть в ясний вдень.
З часу, коли
зникнув Левко, Галина не знаходила собі місця. Вона знала, що в ту злощасну
ніч, хлопець пішов шукати цвіт папороті. Її дівоче серце відчувало біду.
Подруги
намагались втішити Галину, але марно. Дівчина з кожним днем марніла. Все чекала,
і не дочекавшись знов чекала свого Левка.
Минув місяць, в
селі помалу почали забувати події купальської ночі.
Одна тільки
Галина не забула. Хоч вона вже ходила ввечері гуляти з подругами, танцювала,
співала пісень, але серце і думки її були далеко – поряд з її коханим Левком,
живий він чи мертвий – все одно.
Раз, коли батьків
не було вдома, дівчина зважилася піти за кладовище до однієї ворожки.
Люди боялися до
неї ходити і обходили її оселю стороною, але були такі, що насмілювались до неї
заходити зі своїми проханнями.
Про цю ворожку –
Мару,  різне говорять. Ніби вона злісними русалками знається і кума самому водянику.
Галина
переборюючи страх постукала в двері старої, порослої мохом хати. Переступивши
через поріг Галина стала в дверях, боячись іти далі.
Будинок виявився
просторішим, чим виглядав знадвору. Велика кімната наліво, спальня і комора
направо, між ними кухня із земляною підлогою і велетенською кам’яним місцем для
вогнища, стінки якого звужувалися догори, залишаючи вільний вихід для диму
прямісінько в небо. Дах кріпився на потужних, почорнівши від часу і копоті товстих букових балках. Надвогнищем висів на ланцюгах мідний чан, менші котли і черпаки – теж з міді –
були розвішані на стінах, а між ними дурманні пучки сохнучих  і вже висушених трав, назви яких Галина незнала, зв’язки часнику, цибулі, сухого торішнього перцю. Груба дерев’яна
дробина була приставлена до лазу на горище. Ще одні двері з кухні – вела в
кімнатку, заставлену скринями, бочками, завалену гарбузами, мішками і
торбинками з пряжею.
За столом сиділа
стара, сива жінка, здавалося що в неї закладена вся вселенська мудрість.
Вона схилилася
над старими як світ, затертими картами.
- Проходь Галино!
Тихо мовила вона
не піднімаючи очей.
Дівчина здивувалась,
а стара мовила далі
- Суджений твій
живий і скоро ти з ним зустрінешся, але впізнати його буде не легко. Лиш серце
тобі підкаже і очі! А тепер йди!
Розгублено
дівчина пішла додому від старої. Все ні як не могла вона збагнути що саме
хотіла сказати їй стара знахарка.
- Але головне що
Левко живий! Живий! Живиииииий!
Вдома не без
підозри вислухали розповідь дівчини
- Чи не зійшла
дівка з розуму?
Та через деякий
час заспокоїлись, Галина знову стала веселою, гомінкою і непосидющою…
В зарослому
старому яру, під ялиною, в постійній напівтемряві, жив Левко. Чим більше він
залишався на самоті, тим важче йому було. Він згадував ті часи, коли був
щасливий зі своєю Галиною, згадував своїх батьків. І як в ту кляту ніч вкрав у
відьми папороті цвіт. Але від думок про свою ненаглядну Галину йому було
найважче…
Видався гарний
сонячний день! Галина пішла збирати гриби. Шлях її проходив як раз біля краю
яру в який ні хто вже не ходив. Потроху збирала гриби, і хотіла вже йти далі,
але біля самісінького краю, вона побачила чудовий білий гриб. Наблизившись до
нього хотіла вже зірвати, аж раптом земля під ногами посунулася і дівчина
полетіла до яру.

Додано (20.05.2014, 08:57)
---------------------------------------------
Почувши тріск
кущів, Левко було сховався, але через деякий час цікавість, як в ту купальську
ніч, взяло гору. Переступивши поріг землянки парубок пішов у напрямок шуму.
Коли він вийшов на галявину, де колись цвіла папороть парубок оціпенів, на моху
серед сучків і будяків лежала його Галина.
Не пам’ятаючи
себе кинувся до неї
- Галино,
Галиночка! Не чує!
Левко плакав.
Голос його був подібний до вовчого гарчання, чим до людської мови.
- Невже я тебе
більше ніколи не побачу!
Раптом Левко
почув, як вона тяжко від болю зітхнула. Мов пір’їнку підхопив свою кохану на
руки парубок і миттю був біля своєї таємничої оселі. Положив дівчину на м’яку
постіль з ароматних трав пішов збирати лікарські трави.
Немов на крилах
літав хлопець збираючи потрібні трави і коріння, миттю повернувся до своєї
землянки, перетер усе на кашку  ідекілька крапель вижав Галині на  губи.
Ось, вона стала
приходити до тями, Левко дивився на неї і не міг намилуватися! Він знову бачить
кохану!
Прийшовши до тями
дівчина побачила перед собою космате чудовисько. З хутра якого стирчали гілки,
обліплений реп’яхами, кожен подих його виривався зі звірячим риком. Скрикнувши,
дівчина забилася в куточок і дивилася на чудовисько переляканими очима.
Левко стояв
розгублений. Він зрозумів, що вона не впізнає його…  Поглянувши на свою Галину востаннє, вийшов.
Дівчина кинулася
до виходу  щоб щонайшвидше втекти з цьогострашного місця.  Вибігши надвір вонамимоволі примружилась і все одно продовжувала продиратися скрізь чагарник, аж
раптом, як грім серед ясного неба, в голові промайнуло
- Лиш серце тобі
підкаже і очі!
- Очі!
Вголос проказала
дівчина і обернулася…
З кущів, біля
непримітного входу в землянку на неї дивилися чудовисько. Поглянувши в очі
дівчина неначе втратила дар мови…  Вонавпізнала той теплий, добрий, ласкавий і люблячий погляд свого коханого. В очах
сяяли сльози…
- Левко!
Тільки змогла
Галина і кинулася обіймати кудлате страховисько.
- Галина! Моя
Галиночка!
Як можна тихіше
сказав Левко, що б не було чути гарчання.
До пізньої ночі
розмовляли закохані, лиш коли на вулиці зійшло сонечко дівчина прийшла додому.
Переступивши поріг
хати одразу потрапила під питання батьків.
- Де ти була усю
ніч?
Гнівно спитав
батько.
- Ми дуже
хвилювалися!
Підхопила мати.
- Ой, що з тобою
трапилося, чому ти вся брудна і обдерта?
- Мамо, я гриби
збирала і в яр впала.
Батьки
перелякались не на жарт
- Дитятко моє, а
звір лютий, що живе там, тебе не зачепив?
- Нікого мамо я
не бачила.
- Ну і слава
Богу, що ти жива і здорова. Тільки більше не ходи туди більше.
- Добре мамо!
Сказала Галина і
пішла до своєї кімнати переодягатися.
Крім декількох
синців, нічого не нагадувало про цю пригоду.
Стала дівчина
рушники провітрювати, на сонечку вибілювати. Мати не може нарадуватись
- Невже сватів –
старостів чекаєш?
- Може мамо,
може!
Але батьки стали
помічати, що і дня не проходить, як дівчина на дві години да втече з дому. То
хліб з собою візьме, то глечик молока. І вертається завжди весела, щоки
рум’янцем заливаються. І вся світиться від щастя.
Швидко в селі
поповзли чутки, що Галина ходить до старого яру, але за нею ні хто йти не
наважувався.
Так пройшло літо.
В свої права вступила осінь!
Якось, перед
святом Покрови у селі стали табором запорізькі козаки. Після святкової служби влаштували в центрі села веселий і гучнийтанок.
А ж ось, к
ватажку підступив хтось із літніх людей і довго щось розповідав. Після чого один
з козаків вийшов до центра кола, вийняв пістоля и вистрілив вгору! Музика
одразу стихла, гомін ущух.
- Мені тут
розповіли
сказав ватажок
- що ці люди
бідкаються від небезпечного сусіда - звіра, який не дає жити в спокої цій
громаді! Ми повинні допомогти людям!
- А що,
казав другий
козак
- ми не боїмося
ні кого, і лютого звіра поборемо!
Усе обірвалось у
Галини на серці! Не розуміючи що робить, вона кинулася додому, витягла зі
скрині, самий гарний рушник чимдуж побігла до яру.
В цей час на
майдані біля церкви зібралась чимала гурба із козаків і місцевих чоловіків,
щоб  нарешті покінчити зі страшнимзвіром.
Не встигла Галина
добігти до землянки, як з усіх сторін почали підходити люди…
Місцеві були
озброєні хто чим – хто серпом, хто косою, хто макогоном.
Дівчина закрила
собою прохід до печери…
- Відьма!!!
Вигукнув хтось з
юрби.
 Вся ватага обступила щільним кільцем лігвозвіра, але ні хто не наважувався підійти ближче.
- Не відьма я,
ні! І не звір тут живе, а суджений мій.
- Божевільна.
Хтось промовив з
ноткою співчуття у голосі.
- Левко! Суджений
мій, вийди до мене!
Коли хлопець
вийшов – жах охопив присутніх. Майже усі почали хреститися і тремтячими
голосами читати «Живий у допомозі Вишнього, в даху Бога Небесного оселиться».
Найсміливіший з
козаків хвацько вихопивши шаблю, заніс її для удару, але дівчина закрила шлях
собою
- Стій! Назад! Не
підходь!
Всі знов мов
зачаровані дивилися на неї.
Галина
повернувшись спиною до людей підійшла до Левка.
- Коханий мій,
візьми цей рушник моїми руками вишитий, і знай, що тепер навіки я твоя! Ти мій
чоловік, а я твоя дружина!
Не встигла вона
договорити це, як  небо осяяла блискавка,  неначе постріл з гармати гримнув грім, і в цюмить піднявши велику хмару пилу обвалилася землянка.
Пил розвіяв
легкий вітерець і очам присутніх відкрилася дивна картина. Там, де  тільки що стояло чудовисько, ніжно обіймаючисвою Галину стояв парубок!
- Левко, синку!
Почулося з
натовпу!
Батько міцно обійняв
хлопця, по його старих неголених щоках котилися сльози!
Левко став таким
яким і був, навіть трохи гарнішим.  
Скільки було
радості і у матері, яка вже  не чаялапобачити сина живого!
Левко розповів
все що сталося тієї купальської ночі.
З приводу
повернення Левка, влаштували велике гуляння. Всі веселились, танцювали, і ні
хто не помічав як біля дальньої хати стояла сива і страшна жінка, щось пошепки
приказуючи.
З весіллям не
стали тягнути і в першу ж неділю обвінчали Левка і Галину.  Ще ніколи вони не були такими гарними іщасливими – стрічки у нареченої усіх кольорів веселки, руса коса, немов змія –
сповзала з її дівочих плечей, вишита сорочка, палала червоними нитками і сама
дівчина була немов той цвіт папороті в купальську ніч.
Нареченого ж
козаки одягли в краще своє вбрання! Сорочка з вишитими оберегами, шаровари,
такі широкі немов чорне море, пояс – якого не було навіть у заможних селян,
шабля на поясі і пара пістолів, на додачу дали  добру свитку і шапку! В цій одежі Левкопоходив на заможного запорізького лицаря.
Після служби
Божої усі було зібрались додому, як на порозі церкви  з’явилась чорна кішка. Кігті, немов шаблі, очізлі і начебто людські, шерсть дибки і дивиться на усії ізпопеляючим поглядом.
Кішка каркнула, очі примружила і на молодого зло дивиться!
Затуляючи собою
наречену, Левко вихопив шаблю, дехто з запорожців зробили теж саме, наступної
миті кішка підстрибнула в напрямку молодих, але гостра сталь шаблі відтяла
гадині голову. Голова покотилася підстрибуючи по сходах церкви, а у стінах
роздався дикий регіт. Біля порога усі побачили тіло сивої відьми. Левко пізнав
її, це була та відьма, що зачарувала його.
Такого пишного і
красивого весілля не пам’ятали навіть старожили. Гуляли цілий тиждень, аж поки
усі підбори не стерлися.
Відьму спалили, а
попіл розвіяли!
З тієї пори о нечесті
в тих краях нічого не було чути і ні хто вже не лякав молодь купальської ночі.
Левко і Галина
живуть і зараз на нашій вулиці! Коли мені не вірите, то спитайте у них.

 
СхіднякДата: Пятниця, 23.05.2014, 03:23 | Сообщение # 2
Світлий чоловік
Роль: Старшина
Пострілів: 585
Відзнаки: 5
Повага: 71
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика:
(Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)

Старшина Поважний козак. Писака
Дякую, гарна казочка, але текст треба було обробити спочатку "Вордом", так є гуртові операції заміни значка абзацу на пробіл, потім можна було вручну поставити потрібні 3-5 абзаців...

А світлинку запозичив тут: http://photo.i.ua/user/3041300/207385/12054781/


Поправив Східняк - Пятниця, 23.05.2014, 03:25
 
kleshenkoДата: Пятниця, 23.05.2014, 11:08 | Сообщение # 3
Вивчає грамоту
Роль: Січовики
Пострілів: 22
Відзнаки: 1
Повага: 8
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика:
(Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)

Так це все і набирадося у ворді, ну трохи поспіхом, тому що на роботі.
Я ще до сих пір не забрав зошит з рукописом додому.

Додано (23.05.2014, 09:08)
---------------------------------------------
Нерозумію чому тут  текст  так порвало. Коли набирав переход ентером робив тільки на абзаци.

 
СхіднякДата: Субота, 24.05.2014, 12:59 | Сообщение # 4
Світлий чоловік
Роль: Старшина
Пострілів: 585
Відзнаки: 5
Повага: 71
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика:
(Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)

Старшина Поважний козак. Писака
Цитата kleshenko ()
Нерозумію чому тут  текст  так порвало. Коли набирав переход ентером робив тільки на абзаци.
Я теж набив на цьому чимало  гуль. Справа в тому, що у Word сила-силенна різних "прихованих" символів, які в свою чергу інтерпретуються різними форумними "двигунцями" як Бог на душу покладе. Тому спробуйте спочатку  Word-івський текст "зберегти-як"  звичайнісінький файл txt, наприклад оберіть формат "Блокнот". Ви будете здивовані скільки лушпиння висипається з зачайного файлу при його конвертації з формату doc, а тим більше з формату docs в звичайнісенький txt. От збережіть файл текст в згаданих форматах, а потім порівняйте розмір файла - у Вас очі на лоба полізуть. Якщо Ви довго редагували якийсь текст, то файл "розпухає"  до безобразія, збрерігаючи ВСІ Ваші "творчі пошуки", при цьому інтерпретатори  форумних "двигунців"  інколи взагалі шаленіють, змінюючи тексти в залежності від фази чергової "луни" Юпітера. А ще є такий сатанинський винахід, як "макровіруси  Word". Навіт не обговорюючи це явище, нагадаю тільки,  що і це "лишпиння"   обтрушується конвертацією в звичайнісенький txt формат.

Ну а я чекатиму  наступних вихилясів Вашого творчого натхнення, яке
Духмяною олією розтікаючись думкою по дереву
Сірим вовком гасаючи по нетрях нашої споконвічної землі
Сизим орлом ширяючи під високими травневими хмарами
, поведе форумлян незбагненими стежками Вашої розбещеної уяви


Поправив Східняк - Субота, 24.05.2014, 13:08
 
kleshenkoДата: Субота, 24.05.2014, 22:58 | Сообщение # 5
Вивчає грамоту
Роль: Січовики
Пострілів: 22
Відзнаки: 1
Повага: 8
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика:
(Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)

Східняк, велике вам дякую за роботу, але цікава річ, я не можу редагувати свої повідомлення, щоб замінити текст на компактніший.

Додано (24.05.2014, 20:58)
---------------------------------------------
Доречі дивно, на іншому форумі усе вірно вставило, як у тому документі.

 
СхіднякДата: Субота, 24.05.2014, 23:59 | Сообщение # 6
Світлий чоловік
Роль: Старшина
Пострілів: 585
Відзнаки: 5
Повага: 71
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика:
(Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)

Старшина Поважний козак. Писака
kleshenko5234
Цитата
я не можу редагувати свої повідомлення,
Це вже питання до адмінів, щось вони тут останнім часом крутили з правами користувачів, мов циган сонцем
 
славковічДата: Пятниця, 02.12.2016, 20:34 | Сообщение # 7
Курінний писар
Роль: Січовики
Пострілів: 194
Відзнаки: 1
Повага: 14
На січі? - Десь блукає
Досягнення братчика:
(Наведіть курсор, щоб дізнатися за що вручається відзнака)

Хороший братчик Писака
ЯК Я ОПИНИВСЯ ВУКРАЇНІ

Я сидів у кріслі поблизу каміна у своєму затишному будиночкув центрі невеликого німецького містечка і вкотре із захопленням перечитував
чудову книжку Еріха Распе про дивовижні пригоди, що сталися зі мною, коли я
перебував на військовій службі за кордоном.
Аби трохи розім'яти зомлілі ноги, я вийшов на подвір'я іглибоко вдихнув свіже повітря, яке аж дзвеніло від січневого морозу. Коли
видихнув його, то на землю з дзвоном посипалося щось хрустке, схоже на розбите
скло. Я зрозумів: заморожене повітря розтало у мені, а виходячи з мене,
перетворилося на кристалики льоду.
І саме цієї миті темне? безхмарне небо освітила яскравасмуга, а поряд зі мною щось бухнуло з величезною силою. Не був би я бароном
Мюнхаузеном, якби не здогадався, що це -
метеорит*.
На тому місці, де він упав, зяяла глибока дірка, в кінці якої я побачив світло.
Я зрозумів, що метеорит пронизав Землю наскрізь і вийшов з протилежного боку.
Оскільки я мав нахил до математики й астрономії*, мені неважко було виконати
прості підрахунки і визначити, що отвір виходив у тому самому селі Бериславчику,
де мешкав мій давній український друг - козак Степан, з яким я познайомився,
будучи свого часу військовим дипломатом в Україні.
Хоч зовсім недавно я дав собі тверде слово не пускатися внові подорожі, все-таки не втримався від спокуси, аби ще раз зустрітися зі
своїм добрим другом, який навчив мене багатьом премудростям військової справи.
Без зайвих роздумів я роздобув дерев'яну бочку, спакував украй необхідні речі,
втулив бочку в дірку і зі свистом полетів назустріч незвіданим пригодам. Не встиг
навіть задихнутися від їдкого диму, як мене із силою викинуло у небо, звідки я
легко опустився на стіжок сіна в якомусь дворі.
- Бароне Мюнхаузене, ти? - почув я позаду здивований голоскозака Степана. - Чи не з неба, бува, упав?- Цього разу, пане Степане, не з неба, я просто проваливсякрізь землю...Отак я опинився в Україні, до якої припав усім серцем.Невдовзі вступив до козацького війська, яке на той час уславилося своїми
подвигами і тому вважалося найсильнішим у світі. Рідко яка його битва закінчувалася
без перемоги. Я щиро подякував долі за те, що дала мені ще одну змогу
випробувати свої сили на мужність і винахідливість.
 
Козацька рада » Корчма » Небилиці » А ось розповім я вам ось таку історію...
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:


I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!