Додано (20.05.2014, 08:57)
---------------------------------------------
Почувши тріск
кущів, Левко було сховався, але через деякий час цікавість, як в ту купальську
ніч, взяло гору. Переступивши поріг землянки парубок пішов у напрямок шуму.
Коли він вийшов на галявину, де колись цвіла папороть парубок оціпенів, на моху
серед сучків і будяків лежала його Галина.
Не пам’ятаючи
себе кинувся до неї
- Галино,
Галиночка! Не чує!
Левко плакав.
Голос його був подібний до вовчого гарчання, чим до людської мови.
- Невже я тебе
більше ніколи не побачу!
Раптом Левко
почув, як вона тяжко від болю зітхнула. Мов пір’їнку підхопив свою кохану на
руки парубок і миттю був біля своєї таємничої оселі. Положив дівчину на м’яку
постіль з ароматних трав пішов збирати лікарські трави.
Немов на крилах
літав хлопець збираючи потрібні трави і коріння, миттю повернувся до своєї
землянки, перетер усе на кашку  ідекілька крапель вижав Галині на  губи.
Ось, вона стала
приходити до тями, Левко дивився на неї і не міг намилуватися! Він знову бачить
кохану!
Прийшовши до тями
дівчина побачила перед собою космате чудовисько. З хутра якого стирчали гілки,
обліплений реп’яхами, кожен подих його виривався зі звірячим риком. Скрикнувши,
дівчина забилася в куточок і дивилася на чудовисько переляканими очима.
Левко стояв
розгублений. Він зрозумів, що вона не впізнає його…  Поглянувши на свою Галину востаннє, вийшов.
Дівчина кинулася
до виходу  щоб щонайшвидше втекти з цьогострашного місця.  Вибігши надвір вонамимоволі примружилась і все одно продовжувала продиратися скрізь чагарник, аж
раптом, як грім серед ясного неба, в голові промайнуло
- Лиш серце тобі
підкаже і очі!
- Очі!
Вголос проказала
дівчина і обернулася…
З кущів, біля
непримітного входу в землянку на неї дивилися чудовисько. Поглянувши в очі
дівчина неначе втратила дар мови…  Вонавпізнала той теплий, добрий, ласкавий і люблячий погляд свого коханого. В очах
сяяли сльози…
- Левко!
Тільки змогла
Галина і кинулася обіймати кудлате страховисько.
- Галина! Моя
Галиночка!
Як можна тихіше
сказав Левко, що б не було чути гарчання.
До пізньої ночі
розмовляли закохані, лиш коли на вулиці зійшло сонечко дівчина прийшла додому.
Переступивши поріг
хати одразу потрапила під питання батьків.
- Де ти була усю
ніч?
Гнівно спитав
батько.
- Ми дуже
хвилювалися!
Підхопила мати.
- Ой, що з тобою
трапилося, чому ти вся брудна і обдерта?
- Мамо, я гриби
збирала і в яр впала.
Батьки
перелякались не на жарт
- Дитятко моє, а
звір лютий, що живе там, тебе не зачепив?
- Нікого мамо я
не бачила.
- Ну і слава
Богу, що ти жива і здорова. Тільки більше не ходи туди більше.
- Добре мамо!
Сказала Галина і
пішла до своєї кімнати переодягатися.
Крім декількох
синців, нічого не нагадувало про цю пригоду.
Стала дівчина
рушники провітрювати, на сонечку вибілювати. Мати не може нарадуватись
- Невже сватів –
старостів чекаєш?
- Може мамо,
може!
Але батьки стали
помічати, що і дня не проходить, як дівчина на дві години да втече з дому. То
хліб з собою візьме, то глечик молока. І вертається завжди весела, щоки
рум’янцем заливаються. І вся світиться від щастя.
Швидко в селі
поповзли чутки, що Галина ходить до старого яру, але за нею ні хто йти не
наважувався.
Так пройшло літо.
В свої права вступила осінь!
Якось, перед
святом Покрови у селі стали табором запорізькі козаки. Після святкової служби влаштували в центрі села веселий і гучнийтанок.
А ж ось, к
ватажку підступив хтось із літніх людей і довго щось розповідав. Після чого один
з козаків вийшов до центра кола, вийняв пістоля и вистрілив вгору! Музика
одразу стихла, гомін ущух.
- Мені тут
розповіли
сказав ватажок
- що ці люди
бідкаються від небезпечного сусіда - звіра, який не дає жити в спокої цій
громаді! Ми повинні допомогти людям!
- А що,
казав другий
козак
- ми не боїмося
ні кого, і лютого звіра поборемо!
Усе обірвалось у
Галини на серці! Не розуміючи що робить, вона кинулася додому, витягла зі
скрині, самий гарний рушник чимдуж побігла до яру.
В цей час на
майдані біля церкви зібралась чимала гурба із козаків і місцевих чоловіків,
щоб  нарешті покінчити зі страшнимзвіром.
Не встигла Галина
добігти до землянки, як з усіх сторін почали підходити люди…
Місцеві були
озброєні хто чим – хто серпом, хто косою, хто макогоном.
Дівчина закрила
собою прохід до печери…
- Відьма!!!
Вигукнув хтось з
юрби.
 Вся ватага обступила щільним кільцем лігвозвіра, але ні хто не наважувався підійти ближче.
- Не відьма я,
ні! І не звір тут живе, а суджений мій.
- Божевільна.
Хтось промовив з
ноткою співчуття у голосі.
- Левко! Суджений
мій, вийди до мене!
Коли хлопець
вийшов – жах охопив присутніх. Майже усі почали хреститися і тремтячими
голосами читати «Живий у допомозі Вишнього, в даху Бога Небесного оселиться».
Найсміливіший з
козаків хвацько вихопивши шаблю, заніс її для удару, але дівчина закрила шлях
собою
- Стій! Назад! Не
підходь!
Всі знов мов
зачаровані дивилися на неї.
Галина
повернувшись спиною до людей підійшла до Левка.
- Коханий мій,
візьми цей рушник моїми руками вишитий, і знай, що тепер навіки я твоя! Ти мій
чоловік, а я твоя дружина!
Не встигла вона
договорити це, як  небо осяяла блискавка,  неначе постріл з гармати гримнув грім, і в цюмить піднявши велику хмару пилу обвалилася землянка.
Пил розвіяв
легкий вітерець і очам присутніх відкрилася дивна картина. Там, де  тільки що стояло чудовисько, ніжно обіймаючисвою Галину стояв парубок!
- Левко, синку!
Почулося з
натовпу!
Батько міцно обійняв
хлопця, по його старих неголених щоках котилися сльози!
Левко став таким
яким і був, навіть трохи гарнішим.  
Скільки було
радості і у матері, яка вже  не чаялапобачити сина живого!
Левко розповів
все що сталося тієї купальської ночі.
З приводу
повернення Левка, влаштували велике гуляння. Всі веселились, танцювали, і ні
хто не помічав як біля дальньої хати стояла сива і страшна жінка, щось пошепки
приказуючи.
З весіллям не
стали тягнути і в першу ж неділю обвінчали Левка і Галину.  Ще ніколи вони не були такими гарними іщасливими – стрічки у нареченої усіх кольорів веселки, руса коса, немов змія –
сповзала з її дівочих плечей, вишита сорочка, палала червоними нитками і сама
дівчина була немов той цвіт папороті в купальську ніч.
Нареченого ж
козаки одягли в краще своє вбрання! Сорочка з вишитими оберегами, шаровари,
такі широкі немов чорне море, пояс – якого не було навіть у заможних селян,
шабля на поясі і пара пістолів, на додачу дали  добру свитку і шапку! В цій одежі Левкопоходив на заможного запорізького лицаря.
Після служби
Божої усі було зібрались додому, як на порозі церкви  з’явилась чорна кішка. Кігті, немов шаблі, очізлі і начебто людські, шерсть дибки і дивиться на усії ізпопеляючим поглядом.
Кішка каркнула, очі примружила і на молодого зло дивиться!
Затуляючи собою
наречену, Левко вихопив шаблю, дехто з запорожців зробили теж саме, наступної
миті кішка підстрибнула в напрямку молодих, але гостра сталь шаблі відтяла
гадині голову. Голова покотилася підстрибуючи по сходах церкви, а у стінах
роздався дикий регіт. Біля порога усі побачили тіло сивої відьми. Левко пізнав
її, це була та відьма, що зачарувала його.
Такого пишного і
красивого весілля не пам’ятали навіть старожили. Гуляли цілий тиждень, аж поки
усі підбори не стерлися.
Відьму спалили, а
попіл розвіяли!
З тієї пори о нечесті
в тих краях нічого не було чути і ні хто вже не лякав молодь купальської ночі.
Левко і Галина
живуть і зараз на нашій вулиці! Коли мені не вірите, то спитайте у них.