Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Полковник Іван Богун
Мабуть, це найяскравіша постать в історії України часів Козаччини поряд із Хмельницьким та Кривоносом. Протидія Польщі, Москві, Криму і Туреччині була в його крові природною та вічною, нестримною. Він завжди був поряд із народом, нехтував нагородами, простий у спілкуванні та безжальний в бою. Від природи міцний, широкоплечий, неймовірно сміливий і сильний, він став лідером козацьких полків Поділля і швидко завоював симпатії народних мас. Всі сучасники Богуна відзначали його розум та хитрість. Він відмовився від реєстрового чину та маєтностей, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольний рух українців.
Іван Богун був одним з найближчих сподвижників великого Богдана. Він очолив трагічний відступ козаків під Берестечком у 1650 році, в момент, коли Хмельницького захопили в полон татари. Після загибелі Максима Кривоноса та Михайла Кричевського Іван Богун став одним з лідерів народного руху, обирався наказним гетьманом за відсутності Хмельницького.
У 1651 році на Поділля вирушили каральні загони польського гетьмана Калиновського. Вони мали на меті захопити Вінницю, Красне, Брацлав, а потім вдертися до Київщини. Однак надто вмілий і сміливий полковник обороняв свій рідний край. На підступах до Вінницької фортеці на високій кручі поляки змушені були перейти Південний Буг. Оскільки стояли люті морози, Богун наказав прорубати ополонки в річці і облити кручі водою. Дістатися до козаків було неможливо, багато крилатих гусарів потонуло в холодних водах, а добили їх артилерійський вогонь і стрімка атака козацької кінноти. Калиновський був непримиренним ворогом Богуна і Хмельницького. Поразка під Вінницею зупинила поляків на шляху до Брацлава та Подніпров’я. В цей момент на допомогу Богуну Хмельницький додатково вислав полк козаків.
Його характерною рисою була часта непокора Хмельницькому, та й будь-якому іншому авторитету, неприйняття і відмова присяги московському цареві у 1654 році. Він не приїхав на Переяславську раду, всіляко уникав спільних із Москвою походів. Його полк був основою війська Івана Виговського та відіграв вирішальну роль у Конотопській битві 1659 року. Видається дивним, чому полковник ніколи не намагався заволодіти гетьманською булавою, але, можливо, в цьому й проявилася його мудрість – послідовна політика та соборний прагматизм замість вічних українських заздрісних владних амбіцій.
Відносини Івана Богуна з Юрієм Хмельницьким та Павлом Тетерею складалися непросто. Він допомагав їм протистояти політичним опонентам, однак ніколи не погоджувався на Московський курс. Богуна розстріляли поляки біля Новгорода-Сіверського у 1664 році після невдалого походу проти Москви під керівництвом Тетері.
Мабуть, це найяскравіша постать в історії України часів Козаччини поряд із Хмельницьким та Кривоносом. Протидія Польщі, Москві, Криму і Туреччині була в його крові природною та вічною, нестримною. Він завжди був поряд із народом, нехтував нагородами, простий у спілкуванні та безжальний в бою. Від природи міцний, широкоплечий, неймовірно сміливий і сильний, він став лідером козацьких полків Поділля і швидко завоював симпатії народних мас. Всі сучасники Богуна відзначали його розум та хитрість. Він відмовився від реєстрового чину та маєтностей, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольний рух українців.
Іван Богун був одним з найближчих сподвижників великого Богдана. Він очолив трагічний відступ козаків під Берестечком у 1650 році, в момент, коли Хмельницького захопили в полон татари. Після загибелі Максима Кривоноса та Михайла Кричевського Іван Богун став одним з лідерів народного руху, обирався наказним гетьманом за відсутності Хмельницького.
У 1651 році на Поділля вирушили каральні загони польського гетьмана Калиновського. Вони мали на меті захопити Вінницю, Красне, Брацлав, а потім вдертися до Київщини. Однак надто вмілий і сміливий полковник обороняв свій рідний край. На підступах до Вінницької фортеці на високій кручі поляки змушені були перейти Південний Буг. Оскільки стояли люті морози, Богун наказав прорубати ополонки в річці і облити кручі водою. Дістатися до козаків було неможливо, багато крилатих гусарів потонуло в холодних водах, а добили їх артилерійський вогонь і стрімка атака козацької кінноти. Калиновський був непримиренним ворогом Богуна і Хмельницького. Поразка під Вінницею зупинила поляків на шляху до Брацлава та Подніпров’я. В цей момент на допомогу Богуну Хмельницький додатково вислав полк козаків.
Його характерною рисою була часта непокора Хмельницькому, та й будь-якому іншому авторитету, неприйняття і відмова присяги московському цареві у 1654 році. Він не приїхав на Переяславську раду, всіляко уникав спільних із Москвою походів. Його полк був основою війська Івана Виговського та відіграв вирішальну роль у Конотопській битві 1659 року. Видається дивним, чому полковник ніколи не намагався заволодіти гетьманською булавою, але, можливо, в цьому й проявилася його мудрість – послідовна політика та соборний прагматизм замість вічних українських заздрісних владних амбіцій.
Відносини Івана Богуна з Юрієм Хмельницьким та Павлом Тетерею складалися непросто. Він допомагав їм протистояти політичним опонентам, однак ніколи не погоджувався на Московський курс. Богуна розстріляли поляки біля Новгорода-Сіверського у 1664 році після невдалого походу проти Москви під керівництвом Тетері.
