Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
Підказка Куди підемо?
Головна сторінка Гетьмани Книжки про козаків Козацькі приказки Характерницьке Походи козаків Настрій під устрій Статті про козаків Козацьке аудіо Козацька галерея Фільми та видиво Гроші та дарунки Козацький форум Кухня козаків Козацькі випроби Помста Богуна (гра) Чат козаків Козацькі вірші Книга згадок Написати Кошовому Додати матеріял

Січова рада:
Чи потрібна Україні нова революція?
Всього відповідей: 711

Куток у тенетах:
День козацтва


Для блукаючих
Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Вогнелис

Сувій однодумців
Козаки і козацтво

Історія

:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]

Слово Оріїв - свіжий погляд на світ

Відкрий для себе спорт

iсторико-краєзнавчий сайт

Школа Бойового Гопака 'ХОРС', м.Павлоград

Військо

Книгобачення. Український видавничий портал.

Народний оглядач

 Хмельницька обласна федерація Бойового Гопака

Рідне

Наша тицялка:
Український козацький портал



Головна » Статті [ Додати статтю ]

Всього матеріалів в каталозі: 21
Показано матеріалів: 1-21
Сторінки: 1

2
Кошові | Переглядів: 66 | Додав: Andrew_Meronyk | Дата: 22.06.2014 | Коментарі (0)

Восени 1595 р. у складі запорозького загону на чолі з Г. Лободою здобув Київ і продовжував боротьбу проти поляків у Білорусі.

На початку 1596 р. Шаула повернувся з Білорусі на Правобережну Україну.

В березні 1596 р. повстанці скинули Григорія Лободу, зрозумівши, що він уникає з’єднання з військом С. Наливайка, і обрали гетьманом М. Шаулу.

У травні 1596 р. під Білою Церквою загін Шаули приєднався до повстанців.

У битві з польськими військами в урочищі Солониця біля Лубен Шаула був тяжко поранений, підступно схоплений 7 червня 1596 р. зрадниками й виданий Станіславу Жолкевському; згодом страчений у Варшаві.

ДЖЕРЕЛА:
Енциклопедія українознавства. У 10 т. / Гол. ред. В. Кубійович. Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954−1989; Малий словник історії України / Відпов. ред. В. Смолій. К., Либідь, 1997; Історія України: Енциклопедичний довідник. К., Генеза, 2008.
Гетьмани | Переглядів: 178 | Додав: Нечупайло | Дата: 20.01.2014 | Коментарі (0)

Тихін БайбузаТихін Байбуза прийняв гетьманську булаву реєстру з рук Христофора Нечковського. Погоджуючись на це, вія чудово розумів, що має лише один спосіб втриматись на гетьманському " престолі" — зробити козаків іще слухнянішими в очах польського уряду. Та козаки - принаймні значна частина їх - усе ще прагнули помститися цьому урядові. На що вони покладалися? На військову силу, що її скликав під свої прапори Федір Полоус, на те, що їм пощастить підняти український народ на визвольне повстання.

Тихін Байбуза тримався іншого. Він не вірив, що таке повстання можливе, і прагнув націлити козацтво передусім на боротьбу з татарами і турками. Під час походу Полоуса до Дністра, він, під тиском частини козацтва, мусив приєднатися до нього. Але саме цей похід ще раз, і тепер уже остаточно, переконав гетьмана: народ до повстання неготовий, а Полоус - постать не тієї слави, щоб надихнути українців на визвольну війну проти Польщі. Втім, Байбуза такої війни і не прагнув.

Щоб переорієнтувати в цьому напрямку своїх реєстровиків, Байбуза повів їх у похід на Перекоп. Там, десь поблизу урочища Терен-Ориш, він розбив татарську орду, погромив кілька улусів, поруйнував оборонні вежі і з беззаперечною перемогою повернувся на Запоріжжя.

Здавалося, початок примиренню з поляками та активізації антиординської боротьби покладено. Але два гетьмани, очевидно, співіснувати не могли. Бо, скільки б часу не був поруч з Байбузою гетьман Полоус та його антипольськи настроєне військо, стільки реєстровики, не слухаючи гетьмана Байбузи, поривалися б у похід проти поляків. Тим більше, що Полоус уже вдався до рішучих дій: захопив човни, козацьку скарбницю і склад з продовольством. Байбуза не втерпів: спробував силою зброї повернути все назад. Не вдалося. А Полоус тим часом узявся до іншого. До чого саме?
Вистеживши, коли до реєстровиків наблизиться загін з продовольством і грішми, що його спорядив великий князь Литовський, полоусівці напали на нього, перебили і все добро забрали собі.
Отак і воювалися між собою гетьмани - на втіху і полякам, і татарам, і туркам. Звичайно, можна закинути Тихонові Байбузі, що він поводився по-зрадницькому. Що нападав на нереєстрових козаків, своїх побратимів. Але ж і не-реєстровики нападали. Тому буде набагато мудріше сказати, що гетьман Тихін Байбуза в даному разі став жертвою політичної ситуації, що склалася на той час, як на Запоріжжі, так і в усій Речі Посполитій.
Гетьмани | Переглядів: 150 | Додав: Нечупайло | Дата: 20.01.2014 | Коментарі (0)

Андрій ЛяхАндрій Лях згадується в «Истории Российского государства с древнейших времен» С. Соловйова, як приклад ватажка черкасів — українських козаків литовського підданства, які нападали на московитів у другій половині 16 століття в українських степах.

У 1568 (?) році Андрій Лях з козаками ясновельможного Дмитра Вишневецького вчинив напад в степу за Самарою на московського гінця з тюркського роду Змєєва, який направлявся до Кримського ханства. З цим гінцем, за звичаєм, йшов разом кримський гінець, а також турецькі і вірменські купці. Козаки Андрія Ляха вбили 13 турків та вірмен, а трьом відрубали руки, за те, що вони купують в Москві полонених, походженням із литовського князівства. Коли стало зрозуміло, що Січі не втримати, одна частина козаків, з хлібом-сіллю подалася до росіян, на переговори. Очолював цих "хлібосольців" кошовий отаман П. Калнишевський, якого росіяни незабаром "гостинно" та "хлібосольно" запроторили на Соловки. Але існувала інша, мудріша, частина козацтва. Вона знала, що довіряти росіянам, які ось так, підступом, напали на Січ, не можна, а покладатися на їхнє лицарство - річ марна. Ці козаки - а набралося їх близько п'яти тисяч - переправились уночі через Дніпро, добулися до плавнів річки Підпільної і там, поміж лісистими острівцями, на плавневих болотах, пересиділи весь той розгром, який вчинили російські війська. Далі обрали собі кошовим Андрія Ляха, і так само потайки спустилися у пониззя Дніпра, щоб уже звідти вирушити на Дунай.

У такий спосіб Андрій Лях став останнім - нехай навіть наказним - кошовим Запорізької Січі. Оскільки анкет тоді ніхто не заповнював, то й ми з вами мало знаємо про цього козацького офіцера. Але відомо, що, саме завдяки його старанням, ця частина січовиків урятувалася і стала основою для заснування цілої низки козацьких військ та окремих поселень чи паланок.
Коли до залишків січового гарнізону приєдналися ще й козаки з подніпровських паланок, набралося загалом понад 8 тисяч шабель. Це вже було ціле військо. Не бажаючи розпалювати братовбивчої війни в Україні, але й не маючи наміру коритися російській імператриці, частина цих козаків пішла в турецькі землі суходолом, а частина, яку, власне, й очолив Андрій Лях, вирушила на чайках, морем.

Інші сподвижники | Переглядів: 153 | Додав: Нечупайло | Дата: 20.01.2014 | Коментарі (0)

Дмитро Путятич був останньою особою князівського походження, який керував Києвом. За віросповіданням був православним. Походив зі здрібнілої династії білоруських князів Друцьких. Цю династію більшість дослідників пов’язує з полоцькою гілкою Рюриковичів, яка ще наприкінці Х – на початку ХІ ст. відкололася від київської правлячої династії. Вважається, що родоначальником цієї гілки є князь Ізяслав – рідний брат Ярослава Мудрого, син Володимира Великого і варязької княжни Рагнхільд (Рогнеди).

Від свого попередника – Юрія Паца – Дмиро Путятич успадкував козацькі загони в складі земельних військ. Частина з них служила в його особистій охороні, частина брала активну участь у ліквідації татарських загонів, що вибиралися на «українні» землі в набіги. Воєвода також підтримував контакти з козаками, які діяли «в полі», поза межами Києва і його воєводської юрисдикції. За його наказом козакам поставлялися коні, зброя, харчі. В обмін козаки надсилали до князя Дмитра частину своїх воєнних трофеїв. У 1492 році кримський хан поскаржився великому князю литовському Олександру на козаків, які напали на турецький корабель у гирлі Дніпра. Князь тоді пообіцяв знайти винних, проте спустив справу на гальмах. Із великою долею ймовірності можна стверджувати, що ті козаки тим чи іншим чином були пов’язані з київським воєводою Дмитром Путятичем. Чи дісталася йому частина здобичі з татарського корабля? Питання залишається відкритим. Проте пам’ять про князя Дмитра як покровителя ранньої козаччини була настільки міцною, що деякі козацькі хроніки називають його не інакше, як одним з перших козацьких гетьманів, хоча, насправді, гетьманська титулатура за козацькими лідерами офіційно почала вживатися набагато пізніше.

На час правління Дмитра Путятича в Києві припадає важлива подія в житті міста. В 1494 році великий князь литовський Олександр надав Києву магдебургію (німецьке право). Місто отримало право обирати бургомістра і міську раду (райців), а також магістратський герб із зображенням у «тарчі» (щиті) арбалету. Така новація, проте, істотно послабляла владу воєводи. Тим більше що міський магістрат мав, згідно з великокняжим привілеєм, власні збройні сили – кавалерійську «Золоту хоругву». Втім, у разі військової загрози цей підрозділ мав діяти спільно з воєводськими хоругвами. За правління князя Дмитра Київ було остаточно відбудовано після татарського погрому, вчиненого ханом Менглі-Гіреєм.
Інші сподвижники | Переглядів: 167 | Додав: Нечупайло | Дата: 20.01.2014 | Коментарі (1)

Остафій Дашкевич (Дашкович) (пол. Eustachy Daszkiewicz; 1472 — 1535) — шляхтич київський, учасник повстання Михайла Глинського, староста канівський і черкаський (1514—1535). Організатор козацьких загонів у Великому князівстві Литовському, козацький ватажок і один з перших отаманів.
Народився на Житомирщині. Був родичем або знайомим з багатьма впливовими родинами Речі Посполитої і Східної Європи, зокрема був нащадком Рюрика, Чингізхана і Мамая, родичем князів Глинських, Вишневецьких і Острожських, троюрідним небожем Яна Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу «Кошцієша» тощо. Був родичем більшості відомих нині козацьких отаманів того часу, старост черкаських.
На початку 16 століття перейшов на бік московського великого князя Івана ІІІ Васильовича. Згодом повернувся на Україну і став служити великому князеві литовському.
Спочатку займав посаду старости, 1514 року призначений черкаським старостою. Керував обороною південних кордонів Литовської держави від нападів кримських татар. Уславився також тим, що був одним з перших воєначальників того часу, який озброїв свої загони козаків вогнепальною зброєю.
Уперше Дашкевич згадується в 1521 році. Дійшовши згоди з Кримським ханством, Дашкевич (Дашкович) спільно з кримськими татарами організував два походи на землі Російської держави (1515 р. — на Чернігово-Сіверщину; 1521 р. — на Москву). Багато сіл від Воронежа і аж до Москви випалили татари, — а з ними й козаки, — багато загнали народу у неволю, і за ту допомогу татари «віддячили» Дашкевичеві тим, що вхопили його та забрали в неволю. Та він згодом втік звідти і в 1523 році вперше напав на Очаків, а звідти пішов у Крим і зпустошив там багато аулів в Ґьозлевому, Карасубазарі і в Ак-Мечеті.
У 1528 році разом з Предславом Лянскоронським і великим загоном козаків знову атакував Очаків, і там тричі розгромив татарські загони, забрав 500 коней і 30000 худоби.
В 1531 відбив напад кримського хана Саадат-Гірея на Черкаси. В 1533 р. на сеймі в Пйотркові подав пропозицію збудувати на Дніпрі ряд фортець для оборони України від татарських нападів і припинення втеч українських селян на пониззя Дніпра. Пропозицію Дашковича сейм схвалив, але подальших заходів до втілення проекту у життя зроблено не було.
Інші сподвижники | Переглядів: 856 | Додав: Нечупайло | Дата: 19.01.2011 | Коментарі (2)

ХаненкоМихайло Степанович Ханенко (близько 1620—1680), козацький військовий діяч, згодом гетьман Правобережної України (1669 — 74), син запорозького козака Степана, родоначальник роду Ханенків.

З 1656 полковник уманський, прихильник пропольської орієнтації, підтримував Юрія Хмельницького і Павла Тетерю.


За підтримки частини козаків, кримського хана та польської влади, Xаненко намагався 1668 року усунути гетьмана Петра Дорошенка і на його місце поставити Петра Суховія. У липні 1669 р. у боротьбі проти Дорошенка Суховій зазнав поразки, а його козаки трьох правобережних полків на раді в Умані проголосили гетьманом Xаненка.

Xаненко продовжував боротьбу проти П. Дорошенка, зазнавши поразки у битві під Стеблевом (29. 10. 1669). У своїй політиці він спирався на Польщу і 2. 9. 1670 уклав з польськими делеґатами договір в Острозі, на основі якого Польща визнала Xаненка гетьманом Правобережжя, а він погоджувався на підданство польської королеві на умовах автономії лише для козацької верстви.


Гетьмани | Переглядів: 808 | Author: kr@vchenko | Додав: kr@vchenko | Дата: 24.07.2010 | Коментарі (0)

Я́ків Стефан Іскра-Остря́нин (Остряниця) (р.н.невідомий — 6 травня 1641)
В ході широкого народного руху 20-30-х років ХVII зросла ціла плеяда талановитих козацьких ватажків із багатим військовим досвідом і зрілим політичним мисленням. У козацькому середовищі утверджується ідея автономії у складі Речі Посполитої, яку успішно використав у майбутньому Богдан Хмельницький. Палким її прихильником був також запорозький ватажок Яків Острянин.

Виходець з остерського боярства, яке з посиленням польського гніту в Україні масово вступало до лав козацтва, Яків Острянин часто зустрічається в літературі під іменем Яцька Степана, Стефана. Цілком ймовірною здається перша згадка про нього за 1621 р., зважаючи на традицію спільних дій запорожців і донських козаків проти турецько-татарської агресії. Посланець московського царя боярин Семен Опухтін, прибувши з Дону, розповідав у Польському приказі: «Ходили де з Дону на море на добычу атаманы и казаки, атаман Василей Малыгин, а с ним 1300 человек да с ними же запорожских черкас 400 человек. Атаманы были у всех черкас и казаков большие: черкашеня Сулим, да Шило, да Ятцкой»...

Гетьмани | Переглядів: 1383 | Додав: Eleutherius | Дата: 25.06.2010 | Коментарі (1)

Останній гетьман Лівобережної України, граф Кирило Григорович
Розумовський (1728—1803), походив з родини городового козака Григорія
Розума (отримав своє прізвище від поговірки, яку часто промовляв
напідпитку: «Що то за голова, що то за розум»). Соціальне зростання К.
Розумовського стало можливим завдяки його братові Олексію {1709—1771).
Гетьмани | Переглядів: 1346 | Додав: [NERO] | Дата: 02.05.2010 | Коментарі (0)

Перший козацький старший, що мав відвагу стати проти польських військ, був Криштоф Косинський. З роду він був шляхтич, служив на Запорожжі й в нагороду за військові заслуги дістав від короля маєток. Але один з князів Острозьких, білоцерківський староста, не допустив Косинського до цієї землі. Тоді Косинський зірвав боротьбу проти Острозьких, проти польської влади і взагалі проти панів. Військо його числили на 5000. У склад його входили реєстрові козаки, що повстали через те, що не діставали плати, утікачі з панських маєтків і всяка шляхетська челядь. Косинський позагарбував із різних замків і міст доволі пушок, дрібної огнистої зброї й амуніції та укріпився у Трипіллі над Дніпром. Але потім подався проти польських військ, але під Пяткою на Волині шляхта його сили в лютім 1593 р. розбила; Косинський мусів віддати всі пушки й иншу зброю та добич, розпустити свої ватаги і зректися гетьманства. Після того Косинський пішов з запорожцями на Січ, та, перепочивши там трохи, знову підмовив за собою частину товариства і, діждавши весни 1593 року, вийшов з Січі на Україну і підступив біля Черкас до маєтку
самого коронного гетьмана князя Михайла Вишневецького. Щоб легше збутися непроханого гостя, Вишневецький підмогоричив кількох харцизів, щоб убили Косинського зрадою, і от ті, вистеживши, коли Косинський гуляв з кількома своїми товаришами у корчмі біля Черкас, прийшли туди неначе гуляти, а далі, збивши з товаришами Косинського сварку, вбили його і його товаришів.
Інші сподвижники | Переглядів: 1708 | Додав: [NERO] | Дата: 02.05.2010 | Коментарі (0)

Дани́ло Павлович Апо́стол (14 грудня) 1654, Великі Сорочинці — † 17 (28січня) 1734) — український військовий і державний діяч кінця 17 — першої половини 18 століття, миргородський полковник в 1683—1727 роках, гетьман Лівобережної України в 1727—1734 роках.
Данило Апостол народився в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Походив з відомого козацько-старшинського роду Апостолів, які майже 80 років з 1659 по 1736 роки тримали в своїх руках полковницький уряд у Миргородському полку (Павло, Данило, Павло Апостоли) і мав молдавське боярське походження.
У 1682 році обраний миргородським полковником, у 1687 звільнений з посади гетьманом Іваном Мазепою як прибічник Івана Самойловича. У 1693 році знову обраний на полковий уряд до 1727 року. Відзначився під час Азовських походів, у 1696 разом з гадяцьким полковником Боруховичем розбив на річці Ворсклі війська кримського хана та гетьмана ханської України Петрика. Здобував фортеці Кизикермен і Очаків.

 

Гетьмани | Переглядів: 1276 | Author: kr@vchenko | Додав: kr@vchenko | Дата: 29.04.2010 | Коментарі (2)

Севери́н Наливайко(Павло-Семерій (Северин) Кравченко-Наливайко; рік народження невідомий , Гусятин, (Тернопільська область) — †21 квітня 1597, Варшава) — козацький отаман, керівник антифеодального селянсько-козацького повстання 1594—1596 років в Речі Посполитій (сучасна Україна і Білорусь).

Життєпис 
Северин походив із дрібної української православної шляхти. Народився у місті Гусятин (нині Тернопільської області), але зростав, очевидно, в Острозі. Після смерті батька, закатованого слугами польського магната О. Калиновського, з матір'ю жив в Острозі. Його брат, Дем'ян, священник домашньої церкви князя Костянтина Острозького в Острозі, був пов'язаний з Острозькою академією, викладав у її стінах. Другий брат Северина займався шевською справою (дивись примітку -* ) в Острозі. Відомо також про сестру Олену. Наливайко дістав добру освіту в Острозі, потім пішов на Запоріжжя, брав участь у походах запорожців проти Османської імперії (Туреччина і Кримське ханство).


Кошові | Переглядів: 1344 | Author: kr@vchenko | Додав: kr@vchenko | Дата: 21.04.2010 | Коментарі (2)

Полуботок, Павло Леонтійович (бл. 1660 — 29 грудня 1724) — наказний гетьман України (1722—1724) по смерті Івана Скоропадського, чернігівський полковник. Полуботок виступав проти знищення залишків українського суверенітету та обмеження царського впливу в Україні. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур. Павло Леонтійович Полуботок народився близько 1660 р. в Борзні (за іншою версією на родинному хуторі Полуботівка, нині смт.Шрамківка) у родині майбутнього чернігівського полковника, (за гетьмана I.Самойловича — генерального бунчужного і осавула) Леонтія Артемовича Полуботка.

Разом з батьком належав до прихильників Івана Самойловича, потім — Івана Мазепи. У 1706 році став чернігівським полковником. Повстання I. Мазепи не підтримав. На Глухівській раді 1708 р. був запропонований на посаду гетьмана. Однак, за свідченнями сучасників, це викликало негативне ставлення Петра I, який сказав: «Он очень хитёр и может Мазепе уравнятся». Після поразки Карла XII і Мазепи Петро I починає ліквідувати останні залишки української автономії. Саме він забороняє поняття «Україна» і замінює останнє терміном «Малоросія». При цьому вислів «Україна» та «козаки» поступово втрачають споконвічне значення. Замість уряду гетьмана він створює у 1722 р. Малоросійську колегію, яка не мала у своєму складі жодного українця. Мета Малоросійської колегії — «привести їх батьківщину до покори» (за словами графа Толстого, соподвижника Петра I).
Гетьмани | Переглядів: 1176 | Додав: INDRA | Дата: 21.04.2010 | Коментарі (0)

Брюховецький Іван Мартинович 

Іван Брюховецький(1623 — †8 (18 червня) 1668) — Гетьман Лівобережної України у 1663—1668 рр

Ранні роки 
I.М.Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині. Дорошенко називає його "не натуральним русином". Яким Сомко взагалі називав Брюховецького поляком. Вперше він згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Богдана Хмельницького та виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького. Незабаром Юрій став гетьманом, але Брюховецький покинув його. Він розумів, що молодий і бездарний новий гетьман не допоможе йому досягти високого чину. Залишившись на Запорізькій Січі, Брюховецький був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659—1663 рр.).


Гетьмани | Переглядів: 1281 | Author: kr@vchenko | Додав: kr@vchenko | Дата: 20.04.2010 | Коментарі (0)

Петро Дорофійович Дорошенко(*1627 — †19 листопада 1698) — визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665—1676).

Козацький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659). Ставши у 1665 р. гетьманом Правобережної України, поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків. У 1667 р. завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах.

Протягом свого гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польшею, та і з Московією: російсько-польській війні (1654–1667 рр.) українсько-польській війні (1666-1671рр.) , українсько-московській війні (1665—1676 рр.), польсько-турецькій війні (1672-1676 рр.).

Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова.

Біографія 
Народився в м. Чигирині. Походив з старого козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло Дорошенко потрапив у пастку у 1628 р. за час одного з своїх походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея. Згідно з леґендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (сьогодні Феодосії).

Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Героїчна смерть діда була для нього блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657. Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом.

У 1658 році - прилуцький полковник, активний учасник російсько-української війни (1658-1659). Деякий час він співпрацював з Гетьманом Іваном Виговським, запеклим ворогом Москви, а потім і з Юрієм Хмельницьким, сином Богдана. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної України, замінивши на цьому становищі Павла Тетерю, який в своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір’я в значної частини козаків.

 

Гетьмани | Переглядів: 1189 | Author: kr@vchenko | Додав: kr@vchenko | Дата: 18.04.2010 | Коментарі (0)

Семен Палій (справжнє ім'я — Гурко Семен Пилипович); народився
1640-і роки — помер між 24 січня і 13 травня 1710) — полковник
білоцерківський (фастівський), керівник національно-визвольної боротьби українського народу проти польської влади у Правобережній Україні в кінці XVII-го на початку XVIII століть.

Біографія

Народився у Борзні (тепер Чернігівська область) в козацькій родині.
Вчився у Києво-Могилянській Колегії.
Під час визвольних боїв українського народу його батько Пилип (на
прізвисько Гурко) записався козаком Ніжинського полку. Є відомості, що ще 1692 року у Борзні проживала старенька мати Палія, а також брат Федір. Його рідну сестру забрали у ясир і вже у татарському полоні вона змушена була вийти заміж за турецького мурзу. Отримав прізвисько «Палій» під час перебування на Запорозькій Січі (куди перебрався наприкінці 70-х років після смерті першої дружини).
У 1660-х роках перебував на Запоріжжі, де відзначився військовими та
організаторськими здібностями. На початку 1680-х років кілька полків на чолі з Семеном Палієм перейшли на малозаселену територію півдня
Київщини. Опорним пунктом Семен Палій обрав місто Фастів.

Гетьмани | Переглядів: 1842 | Додав: [NERO] | Дата: 18.04.2010 | Коментарі (0)

Петро́ Конаше́вич Сагайда́чний(*1570, Кульчиці — †20 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землї, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.

Молоді роки
Петро Конашевич Сагайдачний народився 1570 року в селі Кульчицях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з дрібної шляхти Попелів-Конашевичів. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.


Кошові | Переглядів: 2328 | Author: kr@vchenko | Додав: kr@vchenko | Дата: 17.04.2010 | Коментарі (1)

Іван Сірко — учасник визвольної війни й утворення козацької республіки в Україні. Подільські козаки обрали досвідченого й відважного земляка вінницьким (кальницьким) полковником (1658 — 1660 рр.). Під час обрання гетьманом України Юрія Хмельницького полковник Сірко брав участь у Переяславській Раді: за нього, неписьменного, розписався у присяжному списку сам гетьман. Після драматичних воєнних подій, що закінчилися укладенням з Польщею Слободищенського трактату (1660 р.), за яким в Україні відновлювалося шляхетське панування, Іван Сірко залишив полковництво і пішов на Запорожжя, де перебував до кінця життя.

Серед запорожців Сірко користувався великим авторитетом. Уперше його було обрано кошовим отаманом у 1663 р., відтоді — ще вісім разів. Не було року, щоб він не водив козаків у бойові походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, в Молдову, Польщу. Так, у вересні — жовтні 1663 р. він очолив спільний похід на Кримське ханство запорозьких козаків і драгунів російського воєводи Григорія Косагова. Об'єднане військо вдерлося до Криму і завдало поразки ханським ордам. Сам Косагов кілька років послуговувався довірою і дружбою кошового отамана.


Кошові | Переглядів: 1656 | Додав: INDRA | Дата: 17.04.2010 | Коментарі (2)

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ – гетьман України (1687-1709 рр.);  видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII – поч. XVIII ст.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної  української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І.Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П.Дорошенкові та І.Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.

І.Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.


Гетьмани | Переглядів: 1012 | Додав: [NERO] | Дата: 16.04.2010 | Коментарі (0)

Знаменитий гетьман України, засновник козацької держави – Війська Запорозького 
Гетьман Війська Запорозького з 1648 року.
Місце народження – ймовірно: Черкаси, м. Жовкла, Суботів, Чигирин, Переяслав.
Батько — Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, знав латинську, польську, турецьку, кримськотатарську, турецьку мови. У 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV.
1645 разом з козацьким загоном на більш як 20 тис. був на службі французького уряду й, вірогідно, брав участь в облозі Дюнкерка. В 1647 році його маєток зруйнував дрібний шляхтич Чаплинський, сильно побито його малолітнього сина, померла його дружина; в грудні коронний хорунжий О.Конєцпольський наказує його схопити і стратити.
В кінці грудня 1647 з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя, де його було обрано гетьманом. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на велику національно-визвольну революцію, очолену Хмельницьким. У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, виступає як видатний державний діяч. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу.

Гетьмани | Переглядів: 952 | Додав: INDRA | Дата: 16.04.2010 | Коментарі (3)

1-21

Важливим висновком, який можна зробити про напрямки діяльності української політичної еліти часів Визвольної війни та Руїни, є багатовекторність їх орієнтації в міжнародній політиці. Майже окремо фігурує в цьому контексті один із героїв Хмельниччини вінницький полковник Іван Богун. Його послідовна позиція протидії Речі Посполитій та незалежницько-державницькі стремління проявлялися навіть під час підписання Переяславських угод у 1654 році. Абсолютна відвага та політична мудрість Богуна спрямовувались на підтримку в середовищі української військово-політичної еліти думки про незалежність. Ймовірно, якби не відданість спільній справі та авторитет Богдана Хмельницького, Іван Богун міг спробувати перехопити ініціативу у лідерстві Визвольного руху, однак не зробив цього завдяки тій же мудрості. Оборона Поділля в 1650-1655 роках від польських військ продемонструвала високий рівень управлінського таланту Богуна, особливо відзначився він у битві під Берестечком. Подальша протидія російській політиці могла конфронтувати інтереси Богуна та Хмельницького, проте невдовзі Хмельницький довів, що не планує остаточно опиратися виключно на Москву, і в союзі з Швецією 1657 року Богун бачив альтернативу політики гетьмана. Щодо кошових отаманів, то достатньо пригадати хоча б Івана Сірка та відсутність програних ним битв.
Пошук

Ваш сховок
Привіт, Мандрівник!



Пcевдо:
Пароль:


Чим зайнятись?
Реєстрація
Реєстрація на сайті

Останнє з ради

1. Вічне питання!! Що б...

2. Перековані козацькі ...

3. Збірка ігор про коза...

4. Найкращі вояки

5. Квас Запорозький


Народне слово:
Московські чернетки

Грецькі вісточки

Османський ярмарок

Персоналії:
Отаман Вишневецький
Дмитро Вишневецький
Северин Наливайко біографія
Северин Наливайко
історія Самійшла Кішки
Самійло
Кішка
Петро Сагайдачний
Петро Конашевич
біографія Івана Богуна
Іван
Богун
Оповідь про Івана Мазепу
Іван Мазепа
розповідь про Івана Сірка
Іван
Сірко
мова про Івана Виговського
Іван
Виговський
Зображення Палія
Семен
Палій
розповідь про діяння Полуботка
Павло
Полуботок
Картинка Розумовського
Кирило
Розумовський
Дорошенко гетьман
Петро
Дорошенко
Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан
Хмельницький
Іван Скоропадський
Іван
Скороп...
пилип орлик та конституція
Пилип
Орлик
Юрій Хмельницький
Юрій
Хмельни...

Статистика


Всього онлайн: 7
Вільних мандрівників: 7
Низових користувачів: 0

Сьогодні були:



Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Мапа сайту
I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!
Хостинг від uCoz