Коротка історія козацтва

Описуючи козаків, турецький історик ХV|| століття зауважує: "Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б так мало піклувалися про своє життя і менше боялися б смерті, як ці. Обізнані військовики впевнені, що ці обідранці завдяки своїй сміливості й спритності у морських боях не мають собі рівних в усьому світі". Це було вільне братерство воїнів, що заснували свою республіку на окраінах і захищали країну від розбійних набігів. Вони любили волю, без якої не уявляли собі життя. А свою дивовижну безстрашність вони пояснювали по філософському: "Двом смертям не бути, а одної не минути!". Яких тільки версій не висували історики з приводу походження слова "козак"!

На думку одних, "козак" походить від назви народу хазар, інші вважали, що від легендарного ватажка Козака. Хтось запевняв, що від слова "коса", бо перші козаки буцімто воювали з моноголо-татарами косами й серпами. Насправді слово "козак" має тюрське походження і означає вільну, незалежну й озброєну людину. Половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу та оберігав кордони від ворогів. Центром козацтва була Запорізька Січ. Назва "січ" походить від слова "сікти, рубати" і означає дерев'яне, зрубане укріплення.

У 1553-1554 роках канівський староста Дмитро Вишнивецький "Байда" зібрав розрізнені козацькі ватаги й побудував форт на острові мала Хортиця, заснувавши Запорізьку Січ.А от про таку річ як базы затока одесса мова тоді не йшла. Спочатку в козаків, а особливо запорожців, була не найкраща репутація.

В очах мирного населення вони мало чим відрізнялися від бурлак- розбійників. До кінця ХV| століття непринадний образ змінився на краще - завдяки тому, що козаки все частіше й рішучіше нападали на татар та їхніх могутніх союзників - османських турків. Від турків потерпали не тільки українці - вся Європа тремтіла від жаху на саму думку про турецьку навалу. Тому всякий, хто насмілювався кинути виклик "бусурманам", неодмінно мав прихильність земляків і гучну славу за кордоном. Основна маса запорожців жила за межами Січі і з'являлася там зрідка для виконання господарських справ. Тільки під час вибору "старшини" на Раді або підготовки до військового походу Січ ставала багатолюдною. Всього запорожців було п'ять-шість тисяч, з них приблизно одна десята частина козаків, міняючись була резервом, а інші брали участь у походах або займалися промислом. Запорізькими козаками здебільшого були українці, але траплялися серед них і поляки, і росіяни, і турки, і татари, і євреї. Будь-який чоловік-християнин міг приєднатись до козацького братства.

Міг при бажанні й залишити Січ. Жінок і дітей сюди не приймали. Вступ у козаки був дуже простим. Спершу запитували: "У Бога віруєш?" - і, почувши ствердну відповідь, цікавились уже напівжартома: "Горілку п'єш?". Ото й усе - новоявлений козак приписувався до одного з куренів. Там він одержував свій куток і харч, був зобов'язаний нести вартову службу, навчатися військовому мистецтву і займатися господарством Куренем називалося не тільки приміщення, де жили січові козаки, курені були одночасно й військовими одиницями, з яких складалося запорізьке військо. Усіма курінними справами відав курінний отаман.

Козаки вставали за загальним сигналом і відразу йшли на річку купатися в будь-яку погоду, навіть взимку. Після чого поверталися до куреня снідати, а потім рушали в січову церкву на заутреню Далі починалися заняття з бойової підготовки. До неї входили верхова їзда, фехтування, стрільба, подолання перешкод і загороджень на коні, бої на шаблях "до першої крові". Влаштовували змагання куренів.

Зведенню оборонних споруд із землі та водіїв, будівництву суден, мореплавству та іншим військовим заняттям навчалися вже в похідних умовах. Рівно опівдні стріляла фортечна гармати - це був сигнал до обіду. На обід подавалася каша, варена або печена риба, мед, пиво й брага, галушки, рибна юшка, куліш з салом, деколи баранина або дичина.