Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Гетьман України Іван Мазепа
Надзвичайно різностороння, експресивна постать української історії. Іван Степанович Мазепа в підлітковому віці був присутнім на урочистому в’їзді Хмельницького до Києва. Авторитет великого гетьмана справив враження на Мазепу, і відтоді він будував собі кар’єру саме в політичному напрямку. Після невдалих походів на Крим гетьмана Лівобережжя Самойловича заслали до Сибіру. Москва уклала із Мазепою вже традиційні договірні статті, в яких автономія обмежувалася ще більше, ніж при Самойловичу. Після перевороту в Москві Мазепа особисто принижувався перед царем Петром, виконував всі його накази і посилав козаків на вірну смерть: не лише воювати із Швецією, Персією та Туреччиною, а й будувати Петербург та інші інфраструктурні об’єкти. Він жодного разу не спробував заручитися підтримкою селян та Запорозької Січі, яка залишалася вольницею народу. Іван Мазепа став найбільшим землевласником і запровадив дводенну панщину на Лівобережжі. Столицею він зробив Батурин, і досить добре розбудував, прикрасив та укріпив місто. Поряд із цим, він нічого не протиставляв свавіллю московської окупаційної адміністрації в Гетьманщині. Простий народ нарікав на гетьмана, і це проявилося в ряді повстань.
Саме січовий отаман Петро Іваненко, більше відомий як Петрик, очолив першу політичну опозицію Мазепі і домовився із Кримом про визволення Лівобережжя від Москви. Однак татари постійно зраджували, а Мазепа перешкоджав Петрику, вперто ігноруючи його заклики до опору загарбникам. Гетьман оголосив Петрика злочинцем і пообіцяв гроші за його вбивство. Так і сталося у 1696 році.
Наступним, щонайменше дивним, кроком гетьмана став похід на Правобережжя з метою придушення повстання Семена Палія. Грандіозний за перспективами козацько-селянський рух було розгромлено, а Мазепа особисто віддав наказ арештувати Палія як злочинця. Семен Палій, ймовірно, намагався отримати царську допомогу в 1702-1703 роках. Однак після того, як Петро І спрямував війська на допомогу Польщі, він переорієнтувався, і вже не міг створювати для Мазепи загрозу гетьманування на Лівобережжі. Політичною помилкою гетьмана можна вважати його постійну фарватерну, слухняну покірність Петру.
Після встановлення зв’язків із Швецією Іван Мазепа переходить на сторону Карла ХІІ, хоча його полки неодноразово брали участь у війні Петра І. Це говорить про те, що існує кілька причин такого вчинку. По-перше, гетьман досить давно намагався встановити політичні взаємини з противниками Петра, але не наважувався відкрито протистояти йому. По-друге, якби Карл в режимі агресії рушив до України, козацтво змушене було б воювати в непотрібній для них війні. По-третє, Мазепа остерігався перемоги Карла в союзі з Польщею і в протистоянні з Гетьманщиною: якби козаки програли Північну війну на стороні Петра, то Україна дісталася би Польщі. Однак його заклики до селян і козацтва майже не знаходять відповіді. Причиною цьому стають попередні політичні та управлінські помилки Мазепи. Українці звикли бачити його як зрадника національних інтересів та вічного слугу Петра І. Після розгрому Батурина козаки частково вирішили приєднатися до шведів. Запорожці підтримали Мазепу. Кошовий отаман Кость Гордієнко привів під Полтаву 15 тис. козаків. Але це вже не змогло вплинути на хід подій. Війну Швеція програла, а разом з нею і Україна. Мазепа втік до Ясс, на територію Османської імперії, і там невдовзі помер.
Надзвичайно різностороння, експресивна постать української історії. Іван Степанович Мазепа в підлітковому віці був присутнім на урочистому в’їзді Хмельницького до Києва. Авторитет великого гетьмана справив враження на Мазепу, і відтоді він будував собі кар’єру саме в політичному напрямку. Після невдалих походів на Крим гетьмана Лівобережжя Самойловича заслали до Сибіру. Москва уклала із Мазепою вже традиційні договірні статті, в яких автономія обмежувалася ще більше, ніж при Самойловичу. Після перевороту в Москві Мазепа особисто принижувався перед царем Петром, виконував всі його накази і посилав козаків на вірну смерть: не лише воювати із Швецією, Персією та Туреччиною, а й будувати Петербург та інші інфраструктурні об’єкти. Він жодного разу не спробував заручитися підтримкою селян та Запорозької Січі, яка залишалася вольницею народу. Іван Мазепа став найбільшим землевласником і запровадив дводенну панщину на Лівобережжі. Столицею він зробив Батурин, і досить добре розбудував, прикрасив та укріпив місто. Поряд із цим, він нічого не протиставляв свавіллю московської окупаційної адміністрації в Гетьманщині. Простий народ нарікав на гетьмана, і це проявилося в ряді повстань.
Саме січовий отаман Петро Іваненко, більше відомий як Петрик, очолив першу політичну опозицію Мазепі і домовився із Кримом про визволення Лівобережжя від Москви. Однак татари постійно зраджували, а Мазепа перешкоджав Петрику, вперто ігноруючи його заклики до опору загарбникам. Гетьман оголосив Петрика злочинцем і пообіцяв гроші за його вбивство. Так і сталося у 1696 році.
Наступним, щонайменше дивним, кроком гетьмана став похід на Правобережжя з метою придушення повстання Семена Палія. Грандіозний за перспективами козацько-селянський рух було розгромлено, а Мазепа особисто віддав наказ арештувати Палія як злочинця. Семен Палій, ймовірно, намагався отримати царську допомогу в 1702-1703 роках. Однак після того, як Петро І спрямував війська на допомогу Польщі, він переорієнтувався, і вже не міг створювати для Мазепи загрозу гетьманування на Лівобережжі. Політичною помилкою гетьмана можна вважати його постійну фарватерну, слухняну покірність Петру.
Після встановлення зв’язків із Швецією Іван Мазепа переходить на сторону Карла ХІІ, хоча його полки неодноразово брали участь у війні Петра І. Це говорить про те, що існує кілька причин такого вчинку. По-перше, гетьман досить давно намагався встановити політичні взаємини з противниками Петра, але не наважувався відкрито протистояти йому. По-друге, якби Карл в режимі агресії рушив до України, козацтво змушене було б воювати в непотрібній для них війні. По-третє, Мазепа остерігався перемоги Карла в союзі з Польщею і в протистоянні з Гетьманщиною: якби козаки програли Північну війну на стороні Петра, то Україна дісталася би Польщі. Однак його заклики до селян і козацтва майже не знаходять відповіді. Причиною цьому стають попередні політичні та управлінські помилки Мазепи. Українці звикли бачити його як зрадника національних інтересів та вічного слугу Петра І. Після розгрому Батурина козаки частково вирішили приєднатися до шведів. Запорожці підтримали Мазепу. Кошовий отаман Кость Гордієнко привів під Полтаву 15 тис. козаків. Але це вже не змогло вплинути на хід подій. Війну Швеція програла, а разом з нею і Україна. Мазепа втік до Ясс, на територію Османської імперії, і там невдовзі помер.
