Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Гетьман Юрій Хмельницький
Гетьманування Юрія Хмельницького відбувалося з перервами три рази – аналогів в історії України немає. Однак кількість ще не означає якість. Син великого Богдана Хмельницького ніколи не планував стати гетьманом так швидко – вся надія була на Тимоша. Однак смерть старшого сина підштовхувала старого гетьмана до того, аби замість себе залишити на посаді Юрія. Емоції брали своє, а інтриги старшини підштовхували до невиправданих рішень. Відомо, що перед смертю Хмельницький був не проти Юрія Хмельницького на посаді, але висловив занепокоєність відсутністю управлінського досвіду молодшого сина. Старшина мала власні погляди на гетьманство молодого Хмельницького. З точки зору управлінського мистецтва не варто було допускати такого результату, однак голосування на Раді в Чигирині визначило ситуацію на наступні півроку. Юрій Хмельницький відчував і здогадувався, що протистояння із групами полковників лише розпочинається. Клейноди Богдана Хмельницького знаходилися на збереженні в миргородського полковника Лісницького, наказного гетьмана після смерті Богдана, однак той не погодився віддати їх молодому новопризначеному гетьману. Решта старшини сприйняли це як непокору Раді, і планували відібрати булаву силою. Така ганебна ситуація, з однієї сторони, підтверджувала розрізненість інтересів козацької еліти, а з іншої – доводила старшинське несприйняття гетьманування 16-річним Юрієм. Підкорившись обставинам, він відмовляється від посади добровільно та відходить від активної участі в політичному житті.
Кампанія Виговського справила велике враження на Юрія. В 1659 році його знову обирають на гетьманування. Інтереси Юрія не співпадали з інтересами московської політики, тому прийняття Переяславських статей було досить формальним – Хмельницький не розраховував на їх дотримання. Після Чуднівської війни та розгрому московських військ гетьман підписує з поляками Слободищенський трактат, в якому основою були статті з Гадяцького договору, однак уже без широкої автономії України. Цікаво, що Юрій міг вирішальним чином вплинути на результат війни, оскільки мав достатньо військових сил і вигідну позицію, особливо після того, як витримав облогу козацького табору поляками і татарами. Однак суспільна думка та особисті рахунки із Москвою не дозволяли йому просто віддати перемогу в руки останньої. Лівобережний полковник Цецюра не зміг вплинути своїм авторитетом на гетьмана, як і заклики царських воєвод. Розгром москалів був повним, при абсолютній байдужості і жорстокому та холоднокровному ставленні гетьмана України Юрія Хмельницького до недавніх союзників, котрі так нахабно дозволяли собі відгукуватися про лідерські якості гетьмана. Однак він уже знав свої сили і розумів, що може повноцінно користуватися моментом. Та на жаль, ця перевага Хмельницького тривала недовго.
Ситуація 1659-1663 років була надзвичайно складною. При цьому не лише через внутрішні чвари і непорозуміння еліти, а й внаслідок складних зовнішньополітичних умов. Річ Посполита тиснула із заходу, зі сходу наступало Московське царство, а з півдня країну руйнували татари. Політична думка козацтва не раз схилялася до союзу із Османською імперією або Швецією, проте тоді це було надскладним завданням. Хмельницького традиційно підтримувала старшина, пов’язана з його батьком, особливо родини Золотаренків, Сомків, Носачів, Дорошенків на Київщині. Не втрачав авторитету молодий гетьман Юрій і на Брацлавщині та Поділлі. Однак велетенською бідою була втрата влади на Лівобережжі та надзвичайно складні стосунки із Запоріжжям. Яким Сомко та Іван Золотаренко формували опозицію за Дніпром, причому одночасно протистояли одне одному. Москва підбурювала місцеве населення поти влади гетьмана, і намагалася сформувати альтернативу – на чорній раді в Ніжині у 1663 році було обрано гетьманом лівобережної України Івана Брюховецького. Суцільний хаос та невизначеність поряд із невдалими походами проти лівобережних полків завдали удару по авторитету Юрія Хмельницького, який і без того був невеликим. У 1663 році він вдруге зрікається булави та йде в монастир. Натомість гетьманом обирають Павла Тетерю як наступника Юрія у плані польського політичного вектору.
Розгортається небувала за своєю жорстокістю боротьба за владу всередині країни, і одночасно – продовжується наступ інших держав. До традиційного протистояння Польщі та Москви приєднується Османська імперія разом зі своїм вічним сателітом Кримським ханством. Невдовзі після зречення Юрія Хмельницького захоплює в полон Стефан Чарнецький, польський шляхтич з Наддніпрянщини. Ув’язнений в Мальборку на три роки, Хмельницький неспроможний впливати на хід подій в Україні. Після звільнення Хмельницький приєднується до Дорошенка, однак, ймовірніше всього, гетьманські амбіції не дозволяють йому діяти конструктивно, і він поступово переорієнтовується на уманського полковника Михайла Ханенка. Зрештою, - татарський полон і ув’язнення в Стамбулі. Внаслідок ослаблення Речі Посполитої та московських позицій на Правобережній Україні завдяки діяльності Петра Дорошенка турки активізувалися і, для кращого народного сприйняття, після його зречення створили передумови для проведення козацької ради, на якій, під тиском Стамбула, у 1677 році було проголошено гетьманом Юрія Хмельницького – тепер вже втретє. Столицею став Немирів. Політика Хмельницького була досить простою – він намагався звільнити Лівобережну Україну від Москви за допомогою турецьких, татарських та вірних козацьких військ. Без контролю над Дніпром це було неможливо. Чигирин, давня гетьманська столиця, знаходилися під контролем Москви і Самойловича, тож Хмельницький разом із стотисячною армією турків взяв його в облогу. Похід був невдалим, а наступного, 1678 року, Чигирин було вже повністю зруйновано. Щоправда, це не дало можливості туркам закріпитися, і Хмельницький зрікся гетьманства втретє. Наслідком кампанії стало вбивство тепер уже неуспішного та формального, нікому не потрібного гетьмана у 1685 році в Кам’янці на Поділлі.
Гетьманування Юрія Хмельницького відбувалося з перервами три рази – аналогів в історії України немає. Однак кількість ще не означає якість. Син великого Богдана Хмельницького ніколи не планував стати гетьманом так швидко – вся надія була на Тимоша. Однак смерть старшого сина підштовхувала старого гетьмана до того, аби замість себе залишити на посаді Юрія. Емоції брали своє, а інтриги старшини підштовхували до невиправданих рішень. Відомо, що перед смертю Хмельницький був не проти Юрія Хмельницького на посаді, але висловив занепокоєність відсутністю управлінського досвіду молодшого сина. Старшина мала власні погляди на гетьманство молодого Хмельницького. З точки зору управлінського мистецтва не варто було допускати такого результату, однак голосування на Раді в Чигирині визначило ситуацію на наступні півроку. Юрій Хмельницький відчував і здогадувався, що протистояння із групами полковників лише розпочинається. Клейноди Богдана Хмельницького знаходилися на збереженні в миргородського полковника Лісницького, наказного гетьмана після смерті Богдана, однак той не погодився віддати їх молодому новопризначеному гетьману. Решта старшини сприйняли це як непокору Раді, і планували відібрати булаву силою. Така ганебна ситуація, з однієї сторони, підтверджувала розрізненість інтересів козацької еліти, а з іншої – доводила старшинське несприйняття гетьманування 16-річним Юрієм. Підкорившись обставинам, він відмовляється від посади добровільно та відходить від активної участі в політичному житті.
