Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Гетьман Пилип Орлик
Гетьман, котрий не зміг реально встановити свою владу в Україні, але його боротьба за незалежність Батьківщини була більш, ніж реальною. Видатний гетьман досить довгий час вважався правою рукою Івана Мазепи, його найближчим сподвижником. Аналіз діяльності Пилипа Орлика часто неповний, історики оцінюють та демонструють юридично-формальну сторону його життя, в першу чергу – знамениту Конституцію. Натомість, про військові та дипломатичні якості майже не говорять, тим самим замовчують великого стратега. Послідовник Мазепи був надзвичайно талановитим, і зумів зацікавити Західну Європу українським питанням. На жаль, його потуги залишилися не здійсненими, причому значною мірою через відсутність взаємодії в Україні між Запорозькою Січчю та Гетьманщиною. Пилип Орлик походив із чеської шляхти, котра осіла в Речі Посполитій, точніше в Литві, ще після Гуситських війн. Поступово родина Гетьмана Пилипа Орлика схилилася до православ’я, - мабуть, під впливом білоруського оточення. Кар’єрне зростання Пилипа Орлика після єзуїтського училища все одно відбувалося в напрямку православ’я Києво-Могилянської колегії, і в цій системі його помітили. Здібний писар зацікавив людей Мазепи, котрі, як і сам гетьман, також мали давні зв’язки із київським братством. Для тогочасної системи гетьманського управління Орлик був справжньою знахідкою, оскільки володів неабияким талантом ораторства та був здібним поліглотом – знав мови всіх сусідніх з Україною народів, а також володів тими, котрі вважалися міжнародними – латинською, грецькою, польською, французькою, німецькою та іншими. Інтелігентність та освіченість допомагали Орлику зростати вгору по щаблях влади, якої він, однак, ніколи не добивався надто жадібно – скоріше, навпаки, не проявляв достатньої активності для освоєння нових урядів. Це була людина, котра вміла грати в команді і бути її органічним елементом - найважливішим для Івана Мазепи. Генеральний писар традиційно мав друге значення в державі після самого гетьмана – якщо не за формальністю посади, то за впливом на ситуацію.
Пилип Орлик поділяв плани Мазепи щодо протистояння із Москвою. Більше того, можемо стверджувати, що в силу молодшого віку Пилип Орлик бачив ситуацію в Україні по-іншому, більш сучасно, ніж старий гетьман, і був готовий до радикальних змін. Тому під час гетьманування Орлика відкрита антиросійська дипломатія стала одним із провідних напрямків його діяльності. Шведський король Карл ХІІ розглядав Орлика як одного із претендентів на гетьманство після смерті Івана Мазепи. Орлик перебував на стороні повстанців та шведів під час Полтавської битви, а потім рятувався втечею до Бендер. У 1710 році Пилипа Орлика обирають гетьманом Війська Запорізького, а фактично – всієї України, але вже у вигнанні. Орлик мав велику підтримку серед старшини і беззаперечний авторитет як досвідчений керівник та послідовник Мазепи. У зв’язку із обранням Орлик укладає із козацтвом особливий договір - «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького». Вважають, що цей документ було створено ще при Мазепі за його ініціативи, хоча істину знайти складно. Важливо те, що Конституція стала втіленням стремлінь козацтва до демократичного розвитку країни – як гетьманської старшини, так і запорожців, а також їхніх спільних перспектив здобути державну незалежність. Новий гетьман України Пилип Орлик мав намір продовжувати боротьбу із Росією. Для цього за допомогою Швеції та Османської імперії було створено коаліцію, яка розпочала черговий етап Північної війни, і одночасно – війни за незалежність України. Показовим є той факт, що це була боротьба не лише проти Гетьманщини на Лівобережжі, - адже Петро І захоплював Правобережну Україну під час протистояння зі Станіславом Лещинським – союзником Швеції. Цікавим є і участь в цій війні «Бога війни» Семена Палія та гетьмана Івана Скоропадського на стороні Петра І. Цей елемент громадянського внутрішнього протистояння в Україні демонстрував розкол серед її основних політичних сил, котрий проявився ще за часів Мазепи. Завданням Орлика було ліквідувати цей розкол. Проте міжнародні обставини йому не стільки допомагали, скільки заважали. Татари, як завжди, не дотримувалися умов договору, грабували населення та брали ясир. Скориставшись Прутським договором та послабленням позицій Петра І, Орлик разом із козацько-шведськими військами при підтримці татар, турків і поляків, форсує Дністер і вступає на території, підконтрольні Петру І. Поділля і Брацлавщина швидко переходять на сторону гетьмана, а той в битві під Лисянкою перемагає полковника Григорія Бутовича – ставленика Скоропадського. На жаль, Орлик не зміг здобути Білу Церкву, котру обороняли російські війська, а залишати її в тилу було небезпечно. Петро І перейшов у наступ, і похід Орлика провалився. Довелося повертатися на територію Османської імперії. Похід наступного 1712 року взагалі був ще більш невдалим – татари були ненадійним союзником, а Швеція не могла надати дієвої допомоги. Гетьман не зміг налагодити ефективну співпрацю зі Скоропадським. Цю невдачу можна вважати знаковою і типовою для української еліти того часу. Орлик намагався спрямувати політичну активність європейських країн проти Росії, але це було складним завданням, особливо з огляду на протистояння центральноєвропейських держав із Османською імперією та Швецією. Міжнародна думка була досить інертною. Важливу роль в цьому питанні могли відіграти запорожці, котрі після 1709 року заснували Олешківську Січ. Але Орлик і тут зазнав невдачі через їхній перехід на сторону Росії в протистоянні з Османською імперією в 1734 році. Постійні зміни місця проживання – Франція, Швеція, Чехія, Німеччина, Польща, Молдавія, Греція, Валахія – були скоріше поневіряннями, котрі не дозволяли організувати прагматичну роботу. Помер гетьман Пилип Орлик у 1742 році. Своїми діями Пилип Орлик продемонстрував можливість залишатися принциповим і непохитним у справі здобуття незалежності України незважаючи на складні обставини всередині країни та за кордоном.
Гетьман, котрий не зміг реально встановити свою владу в Україні, але його боротьба за незалежність Батьківщини була більш, ніж реальною. Видатний гетьман досить довгий час вважався правою рукою Івана Мазепи, його найближчим сподвижником. Аналіз діяльності Пилипа Орлика часто неповний, історики оцінюють та демонструють юридично-формальну сторону його життя, в першу чергу – знамениту Конституцію. Натомість, про військові та дипломатичні якості майже не говорять, тим самим замовчують великого стратега. Послідовник Мазепи був надзвичайно талановитим, і зумів зацікавити Західну Європу українським питанням. На жаль, його потуги залишилися не здійсненими, причому значною мірою через відсутність взаємодії в Україні між Запорозькою Січчю та Гетьманщиною.
