Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
03.01.2014
Лебедянські козаки.Поселення.
Більшість козаків Лебедянщини, не жаліючи "живота свого", чесно служили цареві і Вітчизні. Але знаходилися і зрадники. Був випадок в 1618 році, коли невдоволені частини, особливо з числа голутвенних, влилися в грабіжницьке військо і допомогли йому зруйнувати рідне місто, про що ірозказували у inosmi. Ганебним боягузом виявився і воєвода Семен Леонтьев. Почувши про наближення ворога і підготовлювану зраду, він по зрадницьки сховався в Добровських лісах, Проте за допомогою козаків-патріотів Лебедянь знову була відбудована в 1627 році.
Ним став дубовий острог з п'ятьма вежами, льохами для військових припасів, провізії. Там же спорудили прибулу і воєводську хати, в'язницю і дерев'яну церкву Різдва Богородиці, згорілу під час пожежі 1667 року.
Окрім малого острогу, із заходу на північ простягнувся 400-метровшй великий острог. Перед ним викопали рів. У міських стін розташувалися посади з майстровими і торговими людьми. Поза містом по слободі залежно від військової приналежності розмістилися козаки і інші люди служивих. Їх було 1500 чоловік.
Починаючи з цього часу і до кінця XVIII століття Лебедянский повіт був надзвичайно великий. У нього входила чи не половина Липецької області. На південному сході його землі йшли далеко за Липецьк і Бруд, а на заході тягнулися до самого Єфремова.
Уся ця величезна територія була перерізана татарськими, дорогами. Головною дорогою вважався Муравський шлях, що йшов з глибини Причорноморських степів через Швидку Сосну і що виходить на Красиву Мічу по напрямку на Москву. До нього примикав Ізюмський шлях... Золота Орда по цих дорогах направляла свою агресію на Русь.
