В козацьких реєстрах він записаний під ім'ям Петра Калниша. В історії його знають як Петра Калнишевського. Це був  крайній кошовий отаман Запорізької Січі. З джеред ісьлрії дізнаємось, ніби з юних років пов'язав він власну долю з козацтвом. 1761 року його, людину похилого віку, було обрано кошовим ватажком. Кошовий був призначений керівником в козацькій армії в боротьбі Росії з турками і татарами. Він був нагороджений золотою медаллю з портретом імператриці. Ще відомо, ніби кошовий мав гідну репутацію будівельника. Згідно його думки і на його кошти збудували красиві церкви у Лохвиці, в Ромнах, а ще в Межигірському монастирі. У літописі зберігся лист генерал-губернатора князя Потьомкіна до кошового. Потьомкін переконував, ніби постійно при королівському дворі стане захищати інтереси Січі і всієї Україні. Однак ніяк не минуло й року, як Запорізька Січ була зруйнована, а Петра Калнишевського спільно з бойовим писарем Гробою і бойовим арбітром Головатим затримано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Везли його кіньми, оскільки не знали яке расписание поездов г севастополь. Слідом за тим кошового замурували в казематі, залишивши лише малесеньку щілину, в яку йому подавали їжу. Останній кошовий спочив на Соловках в стодванадцятирічному віці. Перед загибеллю йому дали дозвіл їздити в Україну. Проте гордовитий козак дав відповідь, ніби, так як в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше непотрібно повертатись в Україну.