Всі покою щире прагнуть, А не в єден гуж всі тягнуть: "Той на право, той на ліво, А все братя, тото диво!
Не маш любви, не маш згоди От Жовтої взявши Води; През невзгоду всі пропали, Самі себе звоєвали.
Гей, братища, пора знати, Що не всім нам пановати, Не всім дано всеє знати, І річами керовати.
На корабель поглядімо, Много людей полічимо: Однак стерник сам керуєть, Весь корабель управуєть;
Пчулка бідна матку маєть, І оноє послухаєть. "Чом ти братов не учила, Чом од себе їх пустила? Ліпше було пробувати Вкупі лихо одбувати!"
Я сам бідний не здолаю, Хіба тілько заволаю: "Ей, Панове Єнерали. Чому ж єсте так оспалі? І ви, Панство Полковники, Без жадної політики,
Озмітеся всі за руки, Не допустіть горкой муки Матці своєй болш терпіти! Нуте врагов, нуте бити!
Самопали набивайте, Острих шабель добувайте, А за віру хоч умріте, І вольностей бороніте! Нехай вічна будеть слава, Же през шаблі маєм права!” |