Недалеко від Кременця, за його західною околицею розташувалось мальовниче с. Підлісці. На краю села, біля підніжжя гори, стоїть каплиця, яку від віку люди називають Богдановою. Поруч з нею кришталевою водою б'є гірське джерело. А ще вище, вже на схилі пагорба сивіють кам'яні хрести на козацьких могилах. Звідкіля вони? Чому каплицю називають Богдановою? Нині вже годі дізнатися, можна лише гадати, що знайшли собі тут вічний притулок виснажені в боях і померлі від ран козаки і повстанці, що пробивалися на схід після трагедії під Берестечком влітку 1651 року. Кажуть, що побудували каплицю козаки Богдана Хмельницького для свого гетьмана. Кілька тижнів стояли вони с ... Глянути далі »

Давно це було. Їхав козак з далекого походу до рідної домівки. Зупинився біля джерела на долині. Напоїв коня, сам напився та ліг трішки відпочити. Пригрівало яскраве літнє сонце. Далеко у блакиті виспівували жайворонки. Вітерець грався з молодим колоссям жита. Все манило спокоєм і теплом. Козак, стомившись, заснув. Але недовго йому спалось. Крізь сон він почув іржання коней та чужу мову. Зрозумів, що не братчики-козаченьки їдуть, а татари нишпорять, вишукуючи собі здобич.

Скочив козак на коня і поскакав у поле від села. Вороги кинулися за втікачем. Іржали коні, гуділа земля від кінських копит. Здається, чорна хмара заступила сонце. Коли татарська погоня розтягнулася на полі у високому ... Глянути далі »

На даний час село має назву Запорізьке, Назва ця пішла від того, що першими поселенцями села були запорізькі козаки. Це були хоробрі і безстрашні люди. Серед татар ходили навіть легенди про них. В цих легендах розповідається, що козаки мали чародійні сили, могли довго перебувати під водою, а з води виходили сухими. Через це татари дуже боялися козаків і їхньої чародійної сили.

А козаки про чародійні сили навіть і мріяти не могли, адже в них була тільки добре розвинена смекалка та спритність і ніяких чар.

Лодки вони робили з подвійним дном. Коли потрібно було сховатися, то вони лодку перевертати вверх дном, вона ставала важкою і занурювалася у воду. А коли потрібно було піднятис ... Глянути далі »

Легенди - це не казки, вони відображають дійсні історичні події давнини. Передаючись від покоління до покоління, легенди доповнилися різноманітними уявами людей, прикрасилися народними фантазіями і домислами. Десь наприкінці сімнадцятого століття християнської ери на березі середньої течії Дніпра була заснована козацька паланка (поселення), яка обороняла сусідні оселі від грабіжницьких походів турків і татарів, яких українці називали бусурманами. Одного разу козаки погналися в степи за зграями ворогів. Тоді на їхню паланку несподівано напав північний цар Лиходій Перший. Він винищив сторожу і зруйнував будівлі та запаси. Після цього старші козаки вирішили піти на береги Дунаю, щоб перегородити ... Глянути далі »

Як воював Хмельницький з ляхами, то всякому, хто піймає ляха, обіщав давать за кожного по рублю, а за ксьондза – по три копи. То як піймає було козак ляха, то виголить йому на голові лисину, та й скаже:
– Гляди ж ти мені, вражий ляше! Тільки скажеш, що ти не ксьондз, то зараз з тебе дух вон!
Так і приведе до Хмельницького.
– Хто ти такий?
– Ксьондз.
То Хмельницький вийме з кишені три копи, та й дасть.

Джерело: http://ua.raskazka.net/plata-hmelnytskoho-za-polonenyh/

Хмельницький первий підняв гайдамак. Написав такий лист, що: “Гей! Хто до мене пристане?” та й назбирав козаків. Як назбирав, то й почав різати ляхів і жидову; а як побачить було яку хорошу пані, або жидівку, то змилується та й перехрестить у свою віру, і панів перехрещував. От, як став воювать, як став воювать, то повоював ляхів аж по Случ, та загнавши їх за Случ, одіслав військо додому, а над Случчу поставив вітрянії барабани. Що подме вітер, то ляхи подумають, що в козацькому війську в труби грають, та й бояться іти за Случ. А Хмельницький тим часом бачить, що багацько лиха наробив, та взяв, та й поліз до короля прохати милості. А король нарядив одинадцять катів в королівське плаття, ... Глянути далі »

Хмельниченко побусурманившись збив пушкою з гори Валка (в 2 верстах од Суботова) верх з батьківської церкви, хотячи довідатись батьківських грошей, що, кажуть, були замуровані на горищі на церкві. Він би то й прийшов за ними й до Суботова, але боявся, бо тут стояло військо; то вже зі злості хотів розбить церкву.
Хмельниченко живе ще й досі. Наші старі чумаки розказували, що бачили його в горах на свої очі, і сам він їм казав, що “Я син Хмельницького”. Його ссе гадина і він страшно мучиться і буде мучитись і блукати поміж горами аж до Страшного Суду; а тоді вже Господь його простить, що побусурманивсь і хотів розбить батьківську церкву.

Джерело:  ... Глянути далі »

Мазепа боявся Палія, щоб він його не звоював, та взяв його та й замурував у стовб, ​у такий, що тільки маленьке оконце, а то весь замурований, і як хто подасть у те віконце шматок хліба, то тілько він і жив. От, замурувавши Палія, і став Мазепа воювать з царем. А тоді ще Московської землі був тілько один рукав, та й годі; а це вже тепер так государь розжився: дав Господь милосердний, що позвойовував собі і городів, і земель. А тоді Московської землі було тілько так, як на рукав. От, зовсім уже Мазепа одоліває царя. А царь як дочувсь, що в такім і в такім містечку замурован у стовб Палій, зараз послав таких, що розруйнували ... Глянути далі »

Ні, паничу, не так ви розказуєте; а це ось як було. У Мазепи родився син. Цар Петро був кумом. От як уже були на підпитку, то Петро й призвав до себе козака Степана Плаху. А той Степан Плаха такий був чоловік, що знав усе, що буде наперед за сто літ.
– Скажи, – каже, – Степане Плахо, що зо мною буде?
– А от що з тобою буде, царю, – каже, Плаха, – через тридцять літ твій крещеник воюватиме на тебе.
– Брешеш, Степане, – каже Петро, – чи то можна, щоб моє дитя підняло на мене руки?
Та й звелів забить Плаху в кайдани і посадить у темницю, не подавать йому ні пити, ні їсти, тілько ріжок з табакою положити коло його.
... Глянути далі »

То було ще за давніх часів. Татарські орди часто нападали на Буковину. Ростуть квіти, радіють люди, молодь весілля справляє, а тут раптом налетять бузувіри та й усе надбане людом пограбують і спустошать. Стане земля пусткою. Навіть оплакати того лиха нікому, бо того закатували, того вже в ланцюгах женуть на муки в неволю. Було то справжнє лихоліття. Панам ще нічого, сховаються в фортецях, мають собі оборону і захист, А от простим людям не було життя.

Так ото й того разу найзапекліший хан кримської орди рушив на Буковину. Ішов він через українські степи, і за його ордами лишалась мертва земля, наче після пожежі або сарани. Все замовкало, завмирало. Дійшов хан і до буковинських лісів, палив ... Глянути далі »

1595 рік – почалося повстання під проводом козацького ватажка Сиверина Наливайка. А по двох літах він був схоплений разом із своїм побратимом, відвезений до Варшави і там страчений.

Легенда каже, що дуже хотілося шляхтичам насолодитися смертю ненависного їм козацького отамана. І зробили вони велетенського мідного бика, такого, що у порожнечі його черева двоє людей могло вміститися – Сиверин і його побратим. І спорядили того бика хитрим пристроєм: від найменшого звуку у порожнечі мідного шлунку бик починав ревіти. Встановили те диво для страти на площі – під черевом дрова для вогнища, аби там козаків засмажити. А як від криків конаючих бик на всю площу ревітиме & ... Глянути далі »

Давно це було. Тяжкі часи були тоді для земель Західної України. Польська шляхта, що їх окупувала, грабувала селян і міщан, знущалась над українцями, нівечила їх культуру і звичаї, нищила церкву, скрізь насаджувала унію. Вирішили тоді козаки іти війною на шляхту. Став Кривоніс із своїми молодцями коло Замкової гори. Там, у замку, переховувалась шляхта із всіх довколишніх земель. Шість тижнів тривала облога. Ніяк не могли козаки взяти кам'яну фортецю, що височіла на вершині трьохсотметрової стрімкої гори. А шляхта не здавалася, бо мала вдосталь боєприпасів, їжі та свіжої джерельної води. 

Облога вже знесилювалась, от-от вона мала відійти, і ось в цей час один із козацьких ватаж ... Глянути далі »

Ще як був Азов турецькою столицею, там стояло багато війська. От козаки і схотіли взять його. Отаман і каже: - Знаєте, братці, що? Силою, може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а характерством та хитрощами візьмемо скоріше. Поробили козаки вози, поклали ружжя, понаряджались самі чумаками, а отаман - купцем, і махнули. Як стали уже під'їжджать близько до Азова, взяли тоді поховали в вози по сім, по десять або і більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда.

В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставали вподовж улицями. От найбагатший купець турський і виходе. - Що, - каже, - братці, продаєте в возах? - Продаємо, - кажуть, - товар дорогий: і куниці, і ... Глянути далі »

Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло років чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий. Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх підганяють.

Якось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків — та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить ... Глянути далі »

XVII століття. У вогні палає Крим. Запорожські козаки на чолі зі своїм Кошовим отаманом Іваном Сірком мчать через весь степовий Крим в погоні за кримським ханом. На узбережжі хан встигає сісти на галеру і вже, тікаючи, відпливав до Стамбула. Коли козаки це побачили, погоню припинили… 

1675 рік. Орда на чолі з розлюченим кримським ханом та 15 тисячами яничарів суне на Січ. В цей час на Січі... Новий рік, січове лицарство святкує на повну. Наступила ніч. Козаки поснули. А орда вже підібралася до Січі… 

Опівночі орда оточила Січ, де мирно спали, нічого не підозрюючи козаки, а 15 тисячам яничарів було наказано зайти на Січ. Через потаємну хвіртк ... Глянути далі »

Коли народилася ця дитина, повитухи заголосили, а мати знепритомніла. Дяк, що зайшов охрестити дитину, відмовився взяти її на руки! Перехрестив здалеку й утік. А той, хто всіх злякав, не заплакав. Він лежав на столі й бавився шматком пирога. А потім на очах у переляканих батьків з'їв його. Хлопчик народився із зубами!

За повір'ями, поява дитини з зубами означала - народився майбутній убивця. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини! Однак хлопчика рятує батько. Він виносить дитину до натовпу й урочисто проголошує - цими зубами маля гризтиме ворогів! Ніхто тоді не знав - це народився український диявол!

За кілька років він навчиться зупиняти час, ловити кулі рук ... Глянути далі »

Помирає старий кобзар. З останнім подихом вилетіла з тіла душа козацька і понеслась попід хмари. Аж тут їй перед вратами небесними загородили путь: з одного боку Пресвяті Ангели Пречисті, а з другого боку Сила Нечиста.

І кажуть Чорти: «Заберем ми його в пекло вогняне на вічні муки, за безчинства його, за те що шаблею в літа молоді убив багато люду, спустив величезні ріки людських сльоз та крові»

Кажуть Ангели: «Е ні, Сила Нечиста! Не буть по твоєму! Кров та сльози він проливав не безневинного люду, а ворогів, що нападали на його землю. Рубав він їх честно, у бою, захищаючи власну домівку. За це йому належить місце у Чертогах Райських!»

Аж ту ... Глянути далі »

Давня козацька легенда, яка передавалася з покоління в покоління.

Після знищення московськими військами Січі, говорить легенда, – козаки розділилися. Частина їх пішла на Кубань, частина – за Дунай, а частина – в Галичину.

Лише, коли всі вони зберуться разом, козацькі ковалі-характерники почнуть з їхніх шабель кувати Меч Єдності.

Куватимуть вони його довго: багато випробуваннь буде і невдалих спроб, приходитимуть все нові і нові козаки, і кластимуть свої шаблі на чарівне ковадло. Гудітимуть з натуги велетенські міхи, червонітимуться в вогні шабельні леза, перековуючись під ударами молотів в чарівний клинок. Сипатимуться іскри з-під ковальс ... Глянути далі »

"За компанію і жид повісився..."
Існує така легенда про походження цього крилатого вислову.
Компанія- котел у запорізьких козаків. Він мав велике значення для козаків, як хоругва чи литаври. З одного котла їли всі.

Одного разу, коли козаки вирішили виступити в похід, виявилось, що немає грошей. Тоді вони позичили гроші в жида, заклавши свій котел з золота - "компанію". Той дав гроші, не шкодуючи, бо вважав, що козаки не повернуться живими, і продав той котел іншим купцям. А от і ні, похід вдався, козаки повернулися з багатою здобиччю. Як тільки жид забачив їх, то побіг і повісився, злякався, що з ... Глянути далі »

Січ - ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися... А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п'ятнадцять, двадцять, а то й менш.

У Січі - так там жили все по куренях, по скільки там сот чоловік. Та й курені були великі. Ставлялись курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі так просто все було: одні двері та одне віконце, - маленьке та таке, як тарілочка, кругле, - а то й зовсім без вікна.

Оце викопа козак яму, обставить її чим там попало, обліпить, обмаже, поставить піч хліб пекти, зробить кабицю страву варити та й живе. Димарів тоді не було. Зимою як розпалить камінь, так він аж горить - уже холодно не буде.
Де в яких землянках було і вбранство: по стінах висіла зброя всяка, а на покуті стояли образи, - усі розмальовані, під золотом. Попід стінами ставляли лавки, ослончики, щоб було де сісти. ... Глянути далі »