Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
Підказка Куди підемо?
Головна сторінка Допомогти сайту Завантаження Гетьмани та кошові Книжки про козаків Козацькі приказки Вірші про козаків Звичаї козаків Походи козаків Козацький форум Легенди Козацькі легенди Словник Козацький словник Козацькі ігри на PC Настрій під устрій Козацьке аудіо Козацька галерея Фільми про козаків Кухня козаків Козацькі випроби Чат козаків Книга згадок Написати Кошовому Додати матеріял

Січова рада:
Хто такі козаки?
Всього відповідей: 1033

Для блукаючих
Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Вогнелис

Сувій однодумців


Книгобачення. Український видавничий портал.

Рідне

Наша тицялка:
Український козацький портал



Головна » 2016 » Вересень » 4 » Повний словник козацьких термінів, слів.
10:12

Повний словник козацьких термінів, слів.


Я давно цікавлюся козацтвом і коли почав опрацьовувати цей список, то навіть не очікував, що знайду щось нове для себе. Але знайшов :) Тому раджу усім для ознайомлення.


Аргат
Наймит, робітник. У Запорозькій Січі аргатами називали у XVIII столітті бідних козаків, які наймитували в Криму, Молдавії, Валахії. З аргатів вийшло багато ватажків гайдамацьких загонів, зокрема Максим Залізняк.


Байдак
Річкове плоскодонне однощоглове дерев’яне судно зі стерном. В ХVІ-ХVШ століттях запорозькі козаки використовували байдак як військове судно. В ХVІІ-ХІХ століттях на байдаках перевозили вантажі по Дніпру, Дону, Сіверському Дінцю.


Бандура
Класичний (діатонічний) та сучасний (діатонічний або хроматичний) український національний струнно-щипковий музичний інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискує струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни.


Булава
Вид холодної зброї, що виникла у найдавніші часи й мала форму палиці, на одному з кінців якої була закріплена головка у формі кулі, восьмигранника, шестигранника та ін. Руків’я булави виготовлялося найчастіше з дерева, рідше-з металу, а головка-з металу, або каменю. Один із клейнодів у реєстровому козацькому війську, на Запорізькій Січі та в Гетьманщині, що був ознакою влади гетьмана (кошового отамана).


Бунчук
Військова регалія у вигляді палиці з кулею або вістрям на верхньому кінці, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або турячого хвоста. Бунчук був в ужитку давніх племен і народів, що проживали і на українських землях: скіфів, сарматів, половців, монголо-татар. Широко використовувався бунчук як військова регалія на Запорізькій Січі та Гетьманщині. Козаки запозичили його від турків і татар, які використовували бунчук замість прапора чи військового знака.


Бунчуковий товариш (бунчужний)
В українському козацькому війську в 17-18 ст.- помічник генерального бунчужного. Бунчужний товариш у військових походах виконував обов’язки ад’ютанта при гетьмані, а на урочистих церемоніях носив за ним малий бунчук. Посаду бунчужного товариша було скасовано у 1764 році.


Виборні козаки
Група українського козацтва, яка у XVIII столітті користувалася козацькими привілеями. Створена на підставі наказу 1735 року, за яким до козацьких компутів (списків) було внесено лише заможну верхівку (30 тисяч лівобережних і слободських козаків), а переважну більшість козаків перетворено на під помічників. Указ закріпив майновий поділ українського козацтва. Слобідських виборних козаків 1765 року було позбавлено козацьких привілеїв і перетворено на військових обивателів. Лівобережні виборні козаки втратили козацькі привілеї після офіційного запровадження кріпаччини 1783 року на Лівобережній Україні.


Виписні козаки
Випищики — козаки, виключені з козацьких реєстрів (списків) польсько-шляхетським урядом у 1617, 1619,1625, 1630 та інших роках. Виписні козаки брали активну участь у козацьких повстаннях першої половини XVII століття проти гніту польської шляхти.


Військовий довбиш
Був важливою особою на Січі, оскільки ударами в литаври збирав козаків на січовий майдан на раду. Він також подавав сигнал про те, що кошовий отаман став під корогвою, а військова старшина під бунчук і що січову раду можна починати. Допомагаючи військовому осавулу, довбиш супроводжував важливих злочинців до Січі. Проводив інспекцію стану збору та виходу козаків з зимівників. Направлявся в паланки для з’ясування причин затримки виплати податків. Довбиш особисто мав бути присутнім при виконанні вироків. Символами його обов’язків були литаври.


Військовий кантаржій
Зберігач міри і ваги на Січі. Слідкував за збором здобутків для січової скарбниці, а також дотримання правил торгівлі на Січі


Військовий обозний
Очолював артилерійську і фортифікаційну справу на Січі. Під час походу він або наказний обозний керували побудовою табору з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська, разом з військовим осавулом підтримував дисципліну та порядок на Січі. Помічником обозного був пушкар.


Військовий осавул
В його обов’язки входила організація і ведення прикордонної служби запорізьких земель, охорона зимівників та шляхів на Січ по Дніпру і на суші. Він проводив слідство та виконання судових вироків. Разом з обозним підтримував дисципліну й порядок у війську. В фортеці Січі та похідних таборах. Займався розподілом платні та провіанту. Його помічником був військовий довбиш. Мешкав і харчувався осавул у своєму курені. Символом влади військового осавула була тростина. Для підвищення престижу влади кошового отамана, судді, писаря і осавула під час урочистих ходів та в бойовій обстановці кожного з них супроводжувала почесна варта, яку виділяли курені.


Військовий писар
Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Очолював Січову канцелярію, був начальником для всієї військової старшини, що займала посади писарів в паланках та в похідних командах. Посаду військового писаря займали високоосвічені люди, обізнані на іноземних мовах і латині. Завдяки письменності й різнобічним знанням вони користувалися великою повагою у козаків. У зв’язку з цим військовий писар рідко переобирався на січовій раді. Мешкав військовий писар в окремому приміщенні разом зі своєю канцелярією, до якої входили писарі різних рангів та кухар. У XVIII ст. військова канцелярія Січі налічувала 48 чоловік. Зовнішньою ознакою гідності військового писаря був каламар (чорнильниця) в довгій срібній оправі, який він під час ради тримав за поясом, а перо застромлював за праве вухо.


Військовий пушкар
Під керівництвом військового обозного завідував артилерією. Зберігав порох, свинець, ядра, навчав та командував гармашами. Займався постачанням артилерії. В його веденні була пушкарня, де утримувалися злочинці.


Військовий суддя
Чинив суд на Січі. У відсутність кошового отамана виконував його обов’язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого регулював витрати коштів Січі, зберігав «скарб і армату» у Військовій Скарбниці. Мешкав і харчувався суддя у своєму курені. Символами влади судді була січова печатка та тростина.


Військовий тлумач (або драгоман)
Крім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, здійснював розвідку та контррозвідку Січі. Для виконання цих обов’язків виїздив сам або направляв розвідників у сусідні держави. Військові шафари перевозів. Збирачі податків на перевозах: Кодацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару) та Буго – Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар, та підписар.


Військовий товариш
Почесний титул, який у XVIII столітті присвоював гетьман України представникам козацької верхівки за воєнні заслуги. Ранг «військовий товариш» дорівнював сотникові.


Возний
Судовий урядовець у Польщі, Литовському князівстві і в Україні (до XIX століття). В Україні возні були при Генеральному суді (генеральний возний), полкових, сотенних та інших судах.


Гаківниця
Довга важка рушниця, якою були озброєні запорозькі козаки у ХVІ-ХVІІ століттях. Під час пострілу прикріплювалася до землі гаком; уражала ціль на відстані до 300 кроків.


Галера
Дерев’яне гребне судно, було на озброєнні європейських та азіатських країн головним чином в середні віки (ХVІ-ХVПІ століття). Мало від 16 до 25 пар весел, 2 щогли. Вміщувало близько 200 чоловік, швидкість до 13 км/год.


Гармати козаків
Козацькі гармати, що дійшли до нас, чотирьох видів: мортири, мідні гармати, залізні ковані й чавунні. Мідна мортира має вигляд мідної ступки завдовжки 10, завширшки 90 із отвором 40 мм. Залізна гармата має залізну ковану трубу, скріплену вісьмома залізними кільцями й відкриту з обох кінців. До одного з них (звідки заряджають) прироблено залізні дужки, в котрі вкладали залізний зарядний ящик; довжина трубки 640 мм, самого ящика 240, отже, всієї гармати 880 мм, ширина ящика з верхнього кінця 175, з нижнього 110 мм, внутрішній діаметр труби 60 мм, товщина стінок труби по 20 мм. Чавунна гармата складається з чавунного ствола з хвостом та підставкою для прицілу; довжина ствола 640, хвоста 120 мм, отже, всієї гармати 760 мм, діаметр при хвості 160, при дулі — 125 мм, діаметр отвору — 55 мм. Переважна частина запорізьких гармат, що дійшли до нас, польського, турецького й російського виробництва, деякі генуезького: «Гармат запорожці в себе не мають, а використовують несподівано захоплені на турецьких кораблях і галерах». В самій Польщі гармати (мідні) почали відливати не раніше XV ст.; через те в першій половині XVI ст. вони були досить рідкісними як у самій Речі Посполитій, так і в запорізьких краях. На рахунку була кожна гармата в кожній із польських фортець і в кожній із запорізьких. В актах 1672 р. вказуються гармати мідні, ломові, польові, затинні мідні пищалі, затинні залізні пищалі, залізні городові; в цей час у Чортомлицькій Січі всіх гармат налічувалося, а до них по 100 залізних і свинцевих ядер для мідної й ломової, по 200 для інших, вагою по гривенці й півгривенці ядро, та кілька десятків пудів гнота. Від російського царя запорожці вперше отримали «пушки ломовыя, гранати, ракеты, сипоши и трубы», в 1673 р.


Гармаш
В українському козацькому війську спеціально підготовлений козак, який опанував артилерійську справу. Гармаші входили до числа арматних служителів і становили соціальну категорію козацтва, найчисельнішу групу військових служителів, пов’язану з військовим устроєм Запорозької Січі, які забезпечували справне функціонування артилерії.


Генеральна старшина
Вища державна адміністрація в Гетьманщині в 17-18 століттях. Генеральна старшина становила найближче оточення гетьмана. До складу генеральної старшини входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний, два генеральних осавули. Генеральна старшина брала участь у Генеральній військовій раді, вирішувала найважливіші політичні, адміністративні та військові питання, проводила дипломатичні переговори, відала фінансами і судовими установами, очолювала збройні сили Гетьманщини. Протягом 18 століття права генеральна старшина у вирішенні державних справ України постійно обмежувалися заходами російського уряду. По мірі обмеження російським царизмом державних прав України генеральна старшина втрачає свої функції. На початку 80-х років 18 століття генеральна старшина, як адміністративний орган перестав існувати. В період Гетьманату 1918 року — вищий старшинський командний склад Збройних Сил Української Держави, до якого належали генеральний хорунжий, генеральний бунчужний і генеральний осавул.


Герб козацький
Військо Запорозьке мало свій герб. На ньому починаючи з кінця 16 століття був зображений козак у шапці з шаблею при боці і рушницею на лівому плечі. Цей герб був на печатках, прапорах гетьманів України. В добу козацько-гетьманської держави мали герби і вживали їх на своїх печатках численні козацькі старшинські роди.


Герць
Ратоборство, окремі сутички і поєдинки українських козаків з ворогом перед боєм.


Гетьман
Вищий воєначальник і керівник української козацької держави. Після утворення 1572 р. українського реєстрового козацького війська (Війська Запорозького Низового) гетьманами стали називати його керівників. Уряд Польсько-Литовської держави всіляко уникав вживання даного титулу і підміняв його виразом «старший його Королівської Милості Війська Запорозького». Повноваження гетьмана реєстрового козацтва були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалась. Так, придушення козацько-селянських повстань 1637—1638 рр. Замість гетьмана було призначено урядового комісара. Внаслідок відновлення після Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1657 рр. української держави гетьман став її главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, здійснював зв’язки України з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи. Гетьманські укази — універсали, які були обов’язковими для всього населення. Ознаками влади гетьмана були бунчук та булава. Після Переяславської ради 1654 р. і укладення Березневих статей 1654 р. з Росією розпочалося обмеження повноважень гетьмана. Його формально обирали на генеральній військовій раді на невизначений термін за погодженням із царським урядом. У XVIII ст.. новообраний гетьман затверджувався в Москві чи Петербурзі й укладав з Росією спеціальний договір (статті). Гетьман очолював уряд України — генеральну старшину, що разом з полковниками утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада гетьмана на Лівобережній Україні існувала до 1764 р. (з перервами у 1722—1727 та 1734—1750 рр.). З 1663 до 1681 р. посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), 1710—1742 рр. гетьманом України в еміграції був Пилип Орлик. Упродовж квітня — грудня 1918 р. на чолі Української Держави стояв Павло Скоропадський, який мав титул гетьмана.


Гуляй-город

Пересувна бойова споруда, зібрана з дерев’яних щитів з отворами для стрільби. Гуляй-городи застосовувалися запорозькими козаками.


Десяцький
На Запорозькій Січі ватажок нижчої військової одиниці — десятки.


Джура (чура)
В Україні в 16-18 століттях — зброєносець у козацької старшини. Зазвичай джурами були молоді хлопці. Разом з козаками джури ходили в походи, брали участь у боях. Первісно джура іранське слово, що означає товариш, в українську потрапило як запозичення з татарської.


Довбиш військовий
У Запорізькій Січі (16-18 ст.) військовий службовець, що відав військовими литаврами, за допомогою яких скликав запорожців на загальні козацькі ради (1 січня нового року, на 2-3-й день Великодня, на 1 жовтня – храмове свято Покрови Богородиці на Січі), а також перед військовими походами або під час прибуття на Січ офіційних осіб. Здійснював інші важливі функції, зокрема поліційні — роздягав засудженого і приковував до ганебного стовпа на січовому майдані, був присутній при виконанні вироків. Збирав на користь війська мито і податок при переправах через ріки (перевізне) в межах Вольностей Війська Запорізького. Йому допомагав піддовбиш.


Дума
Ліро-епічний твір української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть. Козацька дума — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.


Жупан
Старовинний український і польський верхній чоловічий одяг заможного населення, переважно із сірого або синього сукна. У XVII —XVIII ст. частина святкового костюма заможної козацької старшини, шляхти та міщан, пізніше набув поширення серед селян.


Займанщина
Земельна власність, набута правом першого зайняття вільної землі. Була поширена в малозаселених місцевостях Слобідської Лівобережної України і Запорозької Січі в XVI-XVIII століттях.


Запорізька Січ
Суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. — першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров’я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей: Хортицька (1556-1557), Томаківська (1563-1593), Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1639—1652), Чортомлицька (1652—1709), Кам’янська (1709—1711), Олешківська (1711—1734), Нова (Підпільненська) (1734—1775). Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775-1828).


Зброя козаків
Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, списи, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Яків Собеський на початку XVII ст. каже, що багато хто з козаків не користувався шаблями, але рушниці були у всіх. У тому ж столітті про зброю козаків пише Боплан: за його словами, у запорожців були у вжитку фальконети, ядра, порох, пищалі й шаблі; вирушаючи в похід, кожен козак брав одну шаблю, дві пищалі, шість фунтів пороху, причому важкі боєприпаси складав у човен, а легкі залишав при собі. В тому ж XVII ст. про зброю запорізьких козаків згадує літопис Самовидця: за його словами, у запорожців були у вжитку самопали, шаблі, списи, стріли й обухи, тобто келепи чи бойові молотки. В середині XVIII ст. про зброю запорізьких козаків пише Мишецький, вказуючи, що у запорізькому війську, як у старого, так і у малого була вогниста зброя, рушниці або флінги, пістолети, холодна зброя — списи й шаблі, а порох і свинець купували в Польщі й Україні — свій хоч і робили, але він не відзначався доброю якістю. Більшість цієї зброї козаки здобували у поляків, росіян і особливо у татар і турків. Головна маса пороху спочатку йшла від польського уряду, а згодом, після переходу запорізьких козаків у підданство російського царя, з Москви.


Звичаєве козацьке право
Звичаєве козацьке право – система санкціонованих державою правових звичаїв, які є джерелом права для Українського козацтва.


Зимівник
Назва хутора у запорозьких, а потім у чорноморських козаків, де козаки перебували, коли не було військових дій (особливо взимку). Перші фермерські господарства в Європі.


Значковий товариш
Звання, що надавалося в українському козацькому війську старшині та козакам з другої половини XVII століття. Значкові товариші берегли сотенні та полкові прапори-хоругви. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.


Каламар
Письмова приналежність (письменницький інструмент), приладдя для зберігання чорнил (звідси інша назва — чорнильниця) і вмочування в нього пишучого предмета (найчастіше пера) під час писання; в Україні особливого поширення набув у козацькі часи. У козацьких канцеляріях чорнильниці-каламари мали найрізноманітніші форми й були, як правило, мистецькими витворами народних умільців. Виготовлялися вони з металу (бронза, срібло), скла або кераміки. Козацькі каламари були стаціонарними і похідними. Серед перших — комбінації з кількох з’єднаних невеликих посудин для чорнила різного кольору зі спільною кришечкою. Серед других — посудини зі звуженим горлечком і вушками для підв’язування до пояса та комбінації з футляра для пер і спеціальні відділення для чорнильниці. Щоб чорнило не виливалося й не висохло, каламар мав кришечку або затичку. Козацький каламар вважався одним із козацьких клейнодів, символом влади військового писаря (зокрема, Генерального писаря), що під час ради займав місце поряд з іншими старшинами.


Кантаржій військовий
Зберігач міри і ваги на Січі. Слідкував за збором здобутків для січової скарбниці, а також дотримання правил торгівлі на Січі.


Кіш Запорозької Січі
Центральний орган управління в Запорозькій Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. Кіш виник з часу заснування Січі (16 ст.) і зазнав тієї ж еволюції, що й сама Січ. Спочатку Кіш був лише виконавчим органом, що обирався і контролювався військовою радою. За часів Нової Січі (1734—1775 рр.), коли компетенція козацької ради звузилася, Кіш взяв на себе частину її функцій. В останні десятиріччя існування Січі Кіш лише формально обирався військовою радою, а фактично призначався радою старшини. 2) Збірна назва для означення всього військового товариства запорозьких козаків. 3) Козацький військовий табір, в якому знаходилася військова старшина на чолі з кошовим отаманом, що здійснювала управління всіма справами Війська Запорозького. Термін «кіш», «кхощ» — татарського походження і має декілька значень: а) головна квартира старшого чабана — отамана, який керував громадою власників десяти отар, в кожній з яких було по тисячі овець; б) тимчасове місце постою, військовий табір, головна квартира війська під час походу тощо.


Клейноди
Символи влади військової старшини (від німецького слова Кlіеіnоd — дорогоцінність). До клейнодів належали: корогва (прапор), бунчук, булава та її різновиди: тростина (палиця) та пірнач, каламар, литаври та печатка.


Кобза
Старовинний український струнно-щипковий музичний інструмент. На кобзі грають, притискуючи пальцями струни на грифі в поєднанні з щипком відкритих струн на корпусі. У 80-х роках XVI століття в Україні кобзу витіснила бандура.


Козацька старшина
Військовий та адміністративний керівний склад Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України. Зародження козацької старшини розпочалося разом з виникненням українського козацтва в кінці 15 століття. Спочатку до її складу входили отамани-ватаги, що були керівниками перших козацьких загонів. Повного організаційного оформлення козацька старшина набула в період створення Запорозької Січі. В різні часи її існування чисельність цієї групи козацтва була неоднаковою і деколи сягала до 150 осіб. На Запорозькій Січі старшина зосереджувала в своїх руках адміністративну владу і судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ у зносинах з іноземними державами. Старшину обирали на військовій козацькій раді за участю всього козацтва.


Кошовий отаман
Виборна службова особа в Запорозькій Січі (16-18 ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі. Кошових отаманів до середини 17 століття часто називався гетьманом. Під час воєнних походів влада отамана була фактично необмеженою, але в мирний час найважливіші питання військового і політичного характеру виносив на розгляд ради старшин і військової ради. Кошовий отаман мав чітко визначені обов’язки: відкривати військові ради (коло), головувати на старшинських радах, вступати в дипломатичні стосунки з іноземними державами, розподіляти військову здобич, прибутки від мит, узаконювати поділ пасовищ, земель і угідь для полювання і рибальства. Кошовий отаман затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана. Зовнішньою ознакою влади кошового отамана була залізна булава (іноді тростяна). В церкві ставав в окремому місці — бокуні (стасидії), різьбленій з дерева і пофарбованій у зелений колір.
Йому належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Влада його була необмеженою. Він вирішував долю кожного козака, затверджуючи судові вироки, і в першу чергу смертні. Від імені товариства вступав в дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував обраних або призначених козаків на посади, а також розподіл земель (паланок) та трофеїв між куренями. Вирішував питання прийому козаків до війська або їх звільнення. Мешкав кошовий отаман в окремому приміщенні (хаті) разом зі своїм кухарем. Боплан у своєму творі «Опис України» пише про необмежену владу гетьмана (кошового отамана), а також про дуже велику відповідальність перед підлеглими козаками: «Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважним у військовому поході, аби не трапилася якась невдача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях мусить виявити увесь свій хист і сміливість. Бо коли трапиться йому виявити свою малодушність, то його вбивають як зрадника і відразу ж обирають іншого гетьмана… Управляти ними і вести їх у похід — нелегка справа, і нещасний той, хто невдало це зробить. За сімнадцять літ, які я провів у цьому краї, усі, хто займав цю посаду, трагічно закінчили свої дні». Символом влади кошового отамана була булава, яку він тримав у руці під час урочистих заходів та в бойовій обстановці.


Курені
Курені, на які поділялося військо Запорозької Ciчi, не були тактичними одиницями, тобто вiйсько не виходило в похід або на поле бою куренями. Для здійснення походу або бойових дiй курінь або декілька куренів формували тактичні одиниці, що називались командами або партіями. Іншими словами, курінь був військово-адміністративною одиницею, а вся Січ разом з куренями, паланками, перевозами, торгівлею та прикордонною службою була військово-адміністративним об’єднанням, своєрідною козацькою республікою.


Курінний отаман
Виборна особа, що очолювала курінь. У Запорозькій Січі (16-18 ст.) обирався на курінних сходках терміном на 1 рік. Курінний отаман відав господарством, коштами куреня та здійснював управління його справами, зокрема, забезпечував свій курінь боєприпасами, харчами, включав новоприбулих до козацьких списків (компутів) тощо.
Найбільшої повагою на Січі користувалася посада курінного отамана. Хто не був раніше на посаді курінного отамана, не міг бути обраним на посаду кошового. Велике значення це мало також і для інших посад на Січі. Так, наприклад, якщо суддя та осавул не займали раніше посади курінного отамана, то звання військового старшини за ними не зберігалося після їх звільнення з посад. Осо6лива повага до посади курінного отамана свідчить, що це найдавніша посада у війську, її удостоювалися найталановитіші козаки, зокрема, військові старшини, що займали раніше посади кошового отамана, судді, осавула, писаря та ін. Курінний отаман мав необмежену владу над козаками свого куреня. Без його дозволу ніхто не мав права відмикати курінну скарбницю, де зберігались кошти куреня та особисті речі козаків. В курінній скарбниці зберігались речі і тих козаків, що займали вищі посади на Січі, в т.ч. і кошового отамана. Коли курінний отаман тимчасово був відсутній, у господарчих справах його заміщав курінний кухар. Під час походу призначався наказний курінний отаман, а обраний залишався в Січі. Курінний отаман мав свій значок, тобто невеликий прапор, який ніс курінний хорунжий. Обирався курінний отаман на курінній раді


Курінь
Військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі у 16-18 ст., що складалася з кілька сот козаків. Кожний, прийнятий до козаків, входив до певного куреня. Запорізька Січ ділилася на 38 куренів. Кожний курінь мав своє господарство і назву, найчастіше за назвою місцевості, з якої походили козаки цього куреня — Полтавський, Уманський, Канівський, Корсунський, Батуринський та інші. На чолі куреня стояв курінний отаман. Отамана обирала курінна козацька рада. Він мав широкі військово-адміністративні компетенції та вирішував деякі судові справи.


Лава
У військовій справі — особливий бойовий лад у козацьких військах та кінноті, що застосовувався під час наступу. 2. В побуті — дощаний ослін у хаті.


Литаври
Ударний музичний інструмент, що складається з металевого казана і натягнутої на нього шкіри. В Україні відомий з кінця XV століття. Входили до списку козацьких клейнодів. Литаври являють собою систему з двох або декількох мідних котлів, відкрита сторона яких затягнута шкірою. Змінюючи ступінь натягу шкіри можна змінювати висоту звуку інструментів. Розрізняють литаври гвинтові та педальні. На гвинтових литаврах шкіра натягується за допомогою гвинтів. В процесі виконання твору настроювати такі практично литаври неможливо. На педальні литаври, які останнім часом поступово витісняють гвинтові, настройка висоти звуку здійснюється за допомогою спеціального педального механізму. На таких інструментах можливий особливий музичний ефект — глісандо.


Ліра
Струнний музичний інструмент. В Україні ліра — струнно-клавішно-смичковий інструмент з колесом, яке крутиться і тертям об струни видобуває звук.


Майдан
Площа, переважно базарна, відкрите місце в населеному місці, де збиралися люди. 2. В Україні — підприємства для куріння смоли.


Молодик
Наймит, робітник у Запорозькій Січі в XVI-XVIII століттях. 2. Народна назва молодої неодруженої людини.


Мортира
Артилерійська гармата з коротким стволом, пристосована для стрільби по закритих цілях. Відома з XV століття.


Мушкет
Ручна вогнепальна зброя з ґнотовим затвором. Мушкет з’явився в Іспанії у 1521 році. Мушкетами озброювались запорозькі козаки.


Наказний гетьман (отаман)
Наказного гетьмана обирала козацька старшина чи призначала генеральна старшина, як правило зі свого складу в разі смерті (в цьому випадку Наказний гетьман виконував обов’язки до обрання постійного гетьмана) або тривалої відсутності гетьмана (отамана). Призначали Наказного гетьмана (найчастіше з полковників) також для очолення у поході козацького війська, коли гетьман залишався у своїй резиденції. Призначення Наказного гетьмана оформлялося універсалом, а з 20-х років 18 ст. – царським указом.


Нереєстрові козаки
Українські козаки, за якими польсько-шляхетський уряд не визнав козацьких прав і привілеїв.


Облога
Спосіб оволодіння фортецею шляхом оточення її військами і проведення приступової атаки. Мистецтвом облоги добре володіли українські козаки.


Обозний
Виборна службова особа, яка займала одну з найвищих державних і військових посад у Гетьманщині в 17—18 століттях. Поділялися на генеральних і полкових. Генеральний обозний, який належав до генеральної старшини, вважався першою особою після гетьмана. Керував військовою артилерією, відав постачанням гетьманського війська, виконував дипломатичні доручення гетьмана, займався розслідуванням особливо важливих справ. Засідав у Генеральній військовій канцелярії та Генеральному військовому суді. Полковий обозний керував полковою артилерією і вважався заступником полковника в українському козацькому війську. Під час воєнних дій, як найвищий за рангом член генеральної старшини, обозний найчастіше призначався наказним гетьманом.


Осавул військовий
Виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово-адміністративних посад у Запорозькій Січі 16-18 ст. Обирався на військовій раді терміном на один рік. У мирний час стежив за дотриманням порядку на Січі, у воєнний час – у таборі. Відав заготівлею провіанту на випадок війни; розподілом за наказом кошового отамана грошової і натуральної платні, захистом інтересів запорожців у прикордонній зоні; охороною подорожуючих територією Січі. Очолював козацьку розвідку і стежив за ходом битв, вводячи по мірі потреби у бій резерви. У судових справах виконував роль слідчого – проводив дізнання з приводу суперечок між січовиками, злочинів серед сімейних козаків, розглядав скарги на місці, стежив за виконанням судових вироків, переслідував злочинців збройно. Знаком влади військового осавула була дерев’яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями.


Оселедець (чуб)
Старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків); чуприна. Назва «оселедець» порівняно нова. Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуб підстригався так: над лобом на висках і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим. Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу. Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди. В Україні існував навіть спеціальний термін «чуприндир» — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові.


Отаман січової школи
Під наглядом начальника січових церков очолював освіту дітей в січових школах, де навчання велося за кошти Січі.


Паланка
Адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі. В буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю, у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території. Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й ускладненням, у зв’язку з цим, функцій управління та суду.


Печатка
Металевий або гумовий предмет з нарізними знаками для відтворення їх на сургучі, воску або за допомогою фарби на документах. В Україні з XVII століття печатки були у вжитку у гетьманів, у Генеральській військовій канцелярії, в Запорозькому Війську.


Писар військовий
Виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі у 16-18 століття. Розсилав накази по куренях, вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування. Ведучи всю документацію і кореспонденцію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Війська Запорізького. Особа, яка отримала лист або відписала його замість писаря, страчувалася. У роботі писарю допомагав кошовий підписарій. Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця — каламар («калям» — від схід. тростина), яку він під час військових рад зберігав за поясом, а також гусине перо, застромлене за праве вухо. Обирався козацькою радою терміном на рік, але, як правило, займав цю посаду протягом багатьох років.


Пищаль
Рушниця, була на озброєнні українських козаків і російських військ XV-XVII століть. 2. Гармата, застосовувалась при облозі фортець і в польовому бою.


Підпомічники
Незаможна категорія українського козацтва XVIII століття, що була неспроможна відбувати військову службу за свій рахунок. Підпомічники повинні були виконувати такі самі повинності, як і посполиті селяни, але в половинному розмірі, а також постачати військовий провіант, фураж і обробляти землі виборних козаків під час їхнього перебування на військовій службі. У 1783 році підпомічними були прирівняні до державних селян.


Пірнач
Вид холодної зброї у середньовічній Європі, Київській Русі (пізніше у козацтва) та Близькому Сході, різновид булави, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держално. Мав форму срібної або позолоченої палиці, довжиною близько півметра, з литою кулеподібною головкою, до якої кріпилися від чотирьох до декількох десятків металевих пластин, «пір’їн», прямокутної, трапецевидної, трикутної або ажурної форми. Від «пір’їн» походить назва «пернач». У козацькій Україні XVI—XVIII століття пернач був також ознакою влади курінних отаманів і полковників. Пірнач належав до клейнодів — відзнаки та атрибути влади української козацької старшини.


Пластуни
Особливий склад спеціальних піших команд і частин Чорноморського та Кубанського козачих військ в XIX — на початку XX століть. Спеціалізувались на сторожовій службі в очеретах і плавнях, де пересувались поповзом.


Полк
З XIV ст. термін полк вживається для позначення окремих військових загонів. Після переходу більшої частини українських земель до складу Великого князівства Литовського, полк формувалися за територіальним принципом з місцевого українського населення. Використовувалися для боротьби з набігами татар, а також для ведення воєнних дій проти Польщі, Московської держави, Тевтонського ордену. У другій половині 16 ст., після утворення українського реєстрового козацького війська, полк став його основною структурною одиницею. Кількість козацьких полк не була стабільною і залежала від чисельного складу і реєстру. У 1601 їх було чотири, в 1620-30-х рр. найчастіше — шість (Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський, короткий час існували також Миргородський та Лубенський полк). Назва полк походила від міст чи містечок, де містилася його полкова старшина. Наприкінці 16-на поч. 17 ст. у полку нараховувалося біля 500 козаків, згодом ця кількість змінювалася, у 1620-30-х рр. вона складала біля 1000 чол.


Полковник
Член похідної старшини Запорізької Січі, керівник одного або кількох військових загонів під час воєнних дій, сухопутних та морських походів у 16-18 ст. Інколи полковника називали сердюком. У 18 століття полковник очолював паланкову старшину. До її складу входили також осавул, писар, підосавул та підписар. Паланковий полковник, що обирався паланковою військовою радою терміном на один рік, був представником кошового отамана на території паланки. Він наділявся значними повноваженнями, включаючи право засудження до смертної кари козаків. На час ліквідації Запорізької Січі царським уря¬дом у 1775 було вісім паланкових полковників. Зовнішньою ознакою влади полковника був пернач, який звичайно носився за поясом.На Січі були полковники «похідні» та «до паланок». Похідний полковник призначався під час формування бойових загонів та команд, які виступали в похід по суші або по воді. Йому призначались осавул та писар, яких називали похідними старшинами. Кожен полковник очолював загін козаків в 500 чоловік. Для керування кожною паланкою щорічно обирався козацькою радою полковник(у пізніші часи на цю посаду став призначати Кіш), а також осавул, писар, хорунжий, підосавул та підписар, яких називали паланковою або полковою старшиною. Полковник одержував ознаку влади- пірнач, який він носив за поясом, а також значок, тобто невеликий прапор, який ніс полковий хорунжий попереду команди. Полковник паланки мав, крім цього, свою печатку.


Прапор козацький
Українське козацтво в XVI-XVII століттях вважало як прапор військовий корогви-полотнища малинового кольору з певним зображенням.


Пушкар військовий
Військова службова особа, яка відала всією артилерією та артилерійськими боєприпасами у Запорізькій Січі в 16-18 ст. Виконував одночасно функції наглядача січової в’язниці. На допомогу військовому пушкареві обирався підпушкар та кілька гармашів або канонірів.


Рада
На Запорозькій Січі (до 1775 року) та Лівобережній Україні (до 1663 року) — загальні збори козаків; дорадчий орган при гетьманові.


Реєстри

 

Списки (компути) козаків, переважно реєстровців, окремих частин або всього Війська Запорозького у XVI— XVIII ст. Складання військових реєстрів було повсякденною практикою в багатьох європейських державах і країнах, зокрема в Україні. Ведення реєстрів почалося з виникнення реєстрового козацтва, тобто такого, яке офіційно перебувало на службі Річі Посполитої, маючи за це певні права, привілеї і грошові винагороди. Перші спроби сформувати реєстрове військо козаків припадають на першу пол. XVI ст., часи правління королів Зигмунта І та Зигмунта Августа. Однак тільки король Стефан Баторій остаточно сформував реєстрове військо (грудень 1578 р.) і, очевидно, тоді було складено список козаків-реєстровців. Зберігся реєстр тільки одного з козацьких полків, який повернувся з походу проти Московської держави (1581 р.). До нього було внесено 530 імен і прізвищ козаків, на чолі яких стояв відомий військовий діяч Ян Оришовський. 30 козаків становили його особисту роту, а 500 поділялися на десятки, очолювані отаманами. Аналіз імен і прізвищ свідчить, що більшість козаків мали українське походження. Досить великою була частка білорусів і прибалтів. Це пояснюється тим, що втрати, понесені під час боїв у Прибалтиці й Білорусі, козацький полк поповнював місцевими жителями.

 


Рогатина
Холодна зброя у вигляді ножа, насадженого на довгий дерев’яний держак (1,5-3 м).


Рушниці козаків
Рушниці (правильніше ручниці, від слова «рука»), або ж самопали, у запорізьких козаків були найрізноманітніші: більшість була з довгими стволами, оправлена сріблом з насічками й черню на ложах, стріляла завдяки покладеному на полицю порохові й припасованому до полиці й курка кременю. Так само виглядали й менші за розмірами, з «просторными» стволами пістолети, звані запорізькими козаками пістолями; кожен козак мав при собі чотири пістолети й носив два з них за поясом, а два у шкіряних кобурах (від татарського «кубур» — шкіряний чохол), причеплених ззовні до шароварів. Рушницями, пістолетами й шаблями запорожці особливо любили шикувати і звертали на них велику увагу, оздоблюючи дорогою оправою та прикрасами й завжди намагалися утримувати їх у великій чистоті (через що й побутував вислів «ясна зброя»). Тільки перед походами запорожці змочували рушниці й пістолети розсолом, щоб вони приіржавіли й не «грало враже око на ясній зброї».


Сердюк
Воїн найманих піхотних полків, створених гетьманом Петром Дорошенком у другій половині 17 століття спочатку на Правобережній Україні, а згодом — і на Лівобережній. Сердюки становили особисту гвардію гетьмана. Існували до 1-ї чверті 18 століття. Сердюків набирали переважно з неукраїнського населення — поляків, сербів і волохів. Це робилося з метою уникнути повстання у війську з політичних мотивів або переходу частини війська на бік промосковських або пропольських лідерів. У деяких випадках, особливо за нестачі добровольців, до сердюків приймали козаків Гетьманщини і Запоріжжя, які наймалися за утримання і платню від гетьманського уряду. Як виключення, до лав сердюків зараховували селян. На кінець 17 століття українці переважали за чисельністю у сердюцьких підрозділах. Середній сердюцький полк нараховував 400—500 вояків. Вони несли військову службу на кордонах, всередині країни, охороняли гетьманську резиденцію. Царським указом від 14 липня 1726 сердюцькі полки ліквідовано.


Сірома
Козацька біднота на Запорозькій Січі в XVI-XVIII століттях. Сірома була свідома свого положення і мала право в надзвичайних випадках збиратися на «чорні ради» — ради без участі старшини, заможних козаків.


Січова Рада
Найвищий орган влади на Запорожжі, який вирішував справи законодавства, управління і суду, участі війська у війні й укладання миру; обирав і скликав кошову старшину з кошовим отаманом на чолі. Січова Рада мала також деякі госп. функції, розподіляючи поміж січ. куренями зем. і рибальські дільниці для спільного господарювання. Бувши органом типу прямого народоправства, Січова Рада зберігала права кожного січового козака на участь в її зборах. Ці збори відбувалися неперіодично на центрі січового майдані. В ухвалі переважала більшість присутніх, визначена на око, без підрахунку голосів. За останнього часу існування Запоріжжя Січова Рада втратила своє значення на користь кошової старшини.


Слобода
Поселення в Україні, жителі яких звільнялися від феодальних повинностей і податків (тимчасово на 15-30 років).


Сотник
Особа, що очолювала військову і адміністративно-територіальну одиницю — сотню у Гетьманщині у Слобідській Україні в другій пол. 17-18 ст. Під час національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького 1648-57 посада сотника була виборною. Обирався на козацькій сотенній раді й затверджувався полковою радою або радою генеральної старшини. З 1687 р. призначав полковник або гетьман, у 1734-50 — Генеральна військова канцелярія; у Слобідській Україні — царським урядом або місцевою московською адміністрацією. Після скасування гетьманства в 1764 р. призначав президент Малоросійської колегії. На території сотні здійснював військову, адміністративну і судову владу. Сотник очолював сотенну старшину, до якої входили сотенний отаман (городовий), сотенний писар, сотенний осавул, сотенний хорунжий. Як голова сотенного суду, сотник розглядав цивільні й незначні кримінальні справи. Посаду сотника у Слобідській Україні ліквідовано в 1765, у Лівобережній Україні — на початку 1780 років. У Правобережній Україні, що перебувала під владою Польщі, посаду сотника скасовано в 1711-14.


Сотня
Військова і заснована на ній територіальна одиниця. У 16 ст. з’явилися сотні реєстрових козаків, як підрозділи козацьких полків. У козацькому реєстрі 1649 сотні іменувалися або за назвою місцевості, або за йменням сотника. У Козацько-Гетьманській державі 17-18 вв. та на Слобідській Україні, сотня становила адміністративно-територіальну, судову й військову одиницю у складі полку (див. Полковий устрій). Сотні іменувалися за назвою міст та м-к, у яких перебував сотенний уряд. Кількість сотен у полках була неоднакова (від 7 до 20) й не лишалася незмінною. Деякі сотні (особливо полкові) ділилися у 18 ст. на 2, 3, а навіть 4 (у Ніженському полку) сотні, які мали відповідну нумерацію. Кількість козаків у сотні, як військовій одиниці, була від кількох десятків до кількох сот (здебільша 200 — 250; на Слобідській Україні менше). На чолі сотні стояв сотник, підпорядкований полковому урядові. Сотні пов’язані з столицями Гетьманщини (Батуринська, Глухівська) або гетьманськими маєтками («на булаву») підлягали безпосередньо гетьманові. Сотні існували також в охотницьких (компанійських і сердюцьких) полках, але їх організація мала суто військовій характер.


Списи козаків
Списи й ратища (від слова «рать») широко використовували запорожці: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». Зі списів, що дійшли до нашого часу, видно, що всі вони виготовлялися з тонкого й легкого дерева завдовжки в п’ять аршинів, спірально помальованого червоною й чорною фарбою. На кінці ратища був залізний наконечник, а на нижньому дві невеличкі, одна під одною, дірочки для ремінної петлі, що одягалася на ногу. На деяких ратищах робили ще залізну перетинку, щоб пронизаний списом ворог зопалу не просунувся по спису аж до рук козака. Деякі списи робили з вістрями на обох кінцях, ними можна було класти ворогів і сюди й туди. Списи часто служили запорожцям замість мостів при переході через болота: дійшовши до грузького місця, вони відразу кладуть один за одним два ряди списів — в кожному ряду спис і вздовж та впоперек, — і переходять по них; коли перейдуть через один ряд, відразу стають на другий, а перший знімуть і з нього мостять третій, та так і перебираються.


Струг
Старовинне (гребне або вітрильне) дерев’яне судно, пристосоване для плавання по річках.


Торбан

 

Український народний струнний, щипковий, музичний інструмент. За побудовою близький до бандури. На торбані 30-40 струн. Поширений був в Україні з першої половини XVIII — до кінця XIX століття.


Тропак
Український народний танець, за характером виконання близький до гопака.


Універсал
Розпорядний акт, що його видав у XVII-XVIII століттях у феодальній Польщі король, а в Україні — гетьман.


Характерник
Назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який займався не лише ворожінням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, характерники вміли ловити кулі голими руками, ставати невидимим та з’являтися в кількох місцях одночасно. Польський історик Бартош Попроцький, лишив спогад, від якого волосся стає дибки, козаки не лише замовляли кулі, вони збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті в кого потрапляли ті кулі, гинули на місці. Характерник танцює під кулями, зупиняє їх у польоті, стряхує з сорочки, наче мух, вбити його неможливо, він всюди і ніде. Про цих дивовижних воїнів — магів, Руські та Візантійські філософи згадували ще у ХV столітті, саме тоді ці нащадки опальних Волхвів, з’явилися на сході, і обрали своїм осередком давній ритуальний острів, Хортицю. Поява серед козаків чаклунів була спричинена залежністю успіху чи невдачі бойових дій тих часів від погодних умов. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило козаків з їх вогнепальною зброєю беззахисними перед кіннотою суперника; у той же час, такий дощ перед боєм міг швидко перетворити бойовисько на багно, в якому грузла важкоозброєна кіннота суперника. Чаклуни-«хмаропрогонителі» допомагали козакам взаємодіяти з погодними умовами.


Хоругва (корогва)
Військовий прапор, військовий клейнод в Україні 15-18 століття , символ влади гетьмана України, кошового отамана Запорозької Січі, полковника, сотника. Походження — очевидно, від праслов’янського korggy — прапор. Має вигляд полотнища (переважно прямокутного) з держаком-корогвищем, інколи з навершям у вигляді хреста або кулі. На полотнищах різноманітного забарвлення зображувалися Ісус Христос, святі, геральдичні символи. Корогва Запорозької Січі найчастіше мала червоний колір, білий хрест посередині та сонце, місяць, зірки в кутах. Різнобарвні корогви полків і сотень мали відповідні геральдичні зображення, часто пов’язані з гербами міст.


Хорунжий
Особа, що зберігала й носила прапор війська запорізького який називався хоругвою; у Польщі і Литовської державі — земський урядовець у повіті (Хорунжий повіту), що очолював шляхетське ополчення. За цим зразком створено в 17 ст. ранг Хорунжого в козацькому війську й державній адміністрації. При кожному полку і сотні були полкові й сотенні хорунжі, а при Генеральній Старшині — генеральний хорунжий. В українських збройних силах та формаціях початку 20 ст. хорунжий — старшинський чин, що відповідає підпоручникові.


Чайка
Безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків XVI—XVII ст. Мав вигляд величезної видовбаної колоди (з верби або липи), по бортах обшитої дошками. Довжина — 15,5-21,5 м, ширина й висота бортів — до 4 м. Чайки не мали ні кіля ні палуби. На борту був очеретовий пояс, який захищав при обстрілі і від затоплення. На чайках було два стерна, спереду і ззаду, щоб не треба було повертати; була й щогла для вітрил, але козаки надавали перевагу веслам. З кожного боку чайки мали по 10-20 весел. Крім веслярів на човні могли розміститися 50-70 озброєних козаків та 2-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм.), порох, свинець, ядра, харчові продукти. У будівництві чайок брали участь до 60-ти майстрів. На її спорудження йшло два тижні.


Челядь
В Україні челяддю називали наймитів козацької старшини, а подекуди також молодь — учасників весілля.


Чорна рада
Козацька рада, в якій, крім старшини, брало участь велике число рядових козаків. Слово «чорна» виводиться від «чернь» — термін, що ним старшина окреслювала рядових козаків, а також нижчі стани суспільства. Найвідоміша Чорна рада відбулася 17 — 18 червня 1663 року біля Ніжина.


Чубук
Порожнистий стрижень (звичайно дерев’яний), на який настромлюється люлька для тютюну.


Чумаки
Категорія населення в Україні в XV-XIX століттях, яка займалася візницько-торговельним промислом.


Шабля
Один з основних різновидів холодної колючо-рублячої ріжучої зброї козаків. Найчастіше використовувався іранський тип шабель, котрий вирізняється значною кривизною клинка, яка розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині (остання третина клинка). Іранський клинок переважно позбавлений долів і сильно звужується у вістря. Руків’я є переважно кістяним чи роговим, не нахиленим, з довгою металевою хрестовиною та загнутою, майже перпендикулярно до леза клинка, голівкою. Іранські клинки — короткі і легкі (середня довжина — 80 см, а вага 500 г). Легкість і кривизна шаблі дозволяла виконувати блискавичні ковзаючі відбиви-відводи і навздогін удари, при цьому шаблі описувала різноманітні кола і вісімки. Положення вістря варіювалося від вертикально-вгору до вертикально-униз (зависання). Наявність нахиленого руків’я при незначній кривизні клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалось як вертикально, так і горизонтально (іноді цей удар супроводжувався відходом — відхилянням убік і носив контр-атакуючий характер). Характерною особливістю козацької техніки шабельного бою у пішому порядку було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях, або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою. Бойові дії вершника відрізняються активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та глибоко нахилятись для нанесення важких ударів особливо проти піхотинців.


Шанці
Загальна назва земляних укріплень (окопів) різних видів у Росії і в Україні з XVIII — і до початку XIX століття. Часто застосовувались українськими козаками.


Шафар військовий
У Запорізькій Січі (16-18 ст.) службова особа, яка збирала податок (перевізне) з купців на користь військової скарбниці на переправах через Дніпро, Південний Буг і Самару (від польського szafarz — економ, ключник). Кожен із чотирьох військових шафарів разом із підшафарями, писарем та підписарем і козацькими командами розміщувався на одному з перевозів (Кодацькому, Микитинському, Бугогардівському, Самарському) і слідкував за порядком при переміщенні вантажів через переправи, вів прибутково-видаткові книги.


Шляхта
Дворянство у феодальній Польщі, Литві та на загарбаних ними українських і білоруських землях. Виникла в період феодальної роздробленості як нижча верства феодалів (шляхтичів), зобов’язаних відбувати військову службу.


Яничари
Регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у 14 — 19 століттях, створена султаном Мурадом І. Яничари спершу набиралися з полонених, потім поповнювалася примусовим набором дітей християн підданих (сербів, болгар та інших). Після переходу на іслам яничари виховувалися в дусі релігійного фанатизму й сліпого послуху; творили дисциплінований корпус, іноді численністю до 40 тисяч, з агою на чолі. Яничарам було заборонено одружуватися (до 1566 року) та займатися господарством, вони стали підпорою влади турецьких султанів, знаряддям турецького абсолютизму. З 17 століття почався розклад яничар, вони втручалися в державні справи, робили державні перевороти. Військо яничар було ліквідоване 1826 року наказом султана Махмуда II. В українській мові назва яничари вживалася переносно на означення ренегатів, що вірно і завзято служили чужій владі, лютих карателів, катів, поневолювачів.


Ясир
Бранці, що їх захоплювали турки і татари під час розбійницьких нападів на українські, російські та польські землі з XV століття до 60-х років XVIII століття. Бранців продавали на невільницьких ринках Кафи, Гезлея, Бахчисарая.


Ятаган
Холодна зброя, середня між шаблею і кинджалом, має фігурний вигин, лезо увігнуте. За середньовіччя поширений у народів Середньої Азії, зокрема у турків. Трофейними ятаганами нерідко користувалися запорозькі козаки.


 

Наразі це все. Доповнюйте список у коментарях, будемо оновлюватися.

Матеріал взято тут: http://www.kozak.ua/?page_id=1771





Автор: INDRA


Введіть скриньку:

Також може зацікавити:

Категорія: Цікаве | Переглядів: 1200 | | Теги: Словник, ТЕРМІНИ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Ваш сховок
Привіт, Мандрівник!



Пcевдо:
Пароль:


Чим зайнятись?
Реєстрація
Реєстрація на сайті

Останнє з ради

1. Рецепти страв

2. 27 липня 2002 року в...

3. З маловідомих сторін...

4. Ризький договір!

5. Переяславська угода


Народне слово:
Московські чернетки

Грецькі вісточки

Османський ярмарок

Персоналії:
Отаман Вишневецький
Дмитро Вишневецький
Северин Наливайко біографія
Северин Наливайко
історія Самійшла Кішки
Самійло
Кішка
Петро Сагайдачний
Петро Конашевич
біографія Івана Богуна
Іван
Богун
Оповідь про Івана Мазепу
Іван Мазепа
розповідь про Івана Сірка
Іван
Сірко
мова про Івана Виговського
Іван
Виговський
Зображення Палія
Семен
Палій
розповідь про діяння Полуботка
Павло
Полуботок
Картинка Розумовського
Кирило
Розумовський
Дорошенко гетьман
Петро
Дорошенко
Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан
Хмельницький
Іван Скоропадський
Іван
Скороп...
пилип орлик та конституція
Пилип
Орлик
Юрій Хмельницький
Юрій
Хмельни...

Статистика


Всього онлайн: 4
Вільних мандрівників: 4
Низових користувачів: 0

Сьогодні були:




Мапа сайту
I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!