День Соборності в державі 404

Сьогодні дуже знаковий для України день. І не тому, що він є символом єдності народу. Цей день знаменує собою трагічну циклічність помилок, що їх зі століття в століття зі впертістю, достойною здивування, повторюють жителі і провідники нашого краю.

Розпочнемо з самого свята Соборності. Це є день злуки УНР і ЗУНР в єдину державу після багатьох столітть поневолення іншими імперіями. Проте, не прийнято говорити, що лідери двох державних об'єднань не зуміли зжитися, і їхні виступи спільним фронтом проти ворогів України часто розбавлялися скандалами, саботажами і сепаратними замирюваннями (наприклад, ЗУНР з "білими", УНР з поляками). Тому соборність того часу, як така, є не більш ніж сучасним державотворчим міфом.

Цьогорічна річниця злуки співпала з найбільшою трагедією української армії з часів Іловайська. Донецький аеропорт впав, вбито десятки "кіборгів", захоплених в полон наших бійців знову ведуть "коридорами ганьби" по просякнутими гниллю і яничарами вулицями Донецька.

Причини трагедій цієї війни цілком прозоро перегукуються з причинами поразок як часів Руїни, так і провалу визвольних змагань 1918-1922рр. Патологічне невміння обирати своїх лідерів, вчасно позбавляти влади геть некомпетентних провідників (була за ці три періоди хоч одна показова ліквідація задля залякування наступників?..), пасивність населення і ілюзії про те, що біда обійде стороною.

У Руїну Січ здебільшого відсиджувалася за порогами. Армія УНР рідко коли мала чисельність, вищу за 50-60 тисяч, при тому, що з фронтів Першої світової війни повернулись сотні і сотні тисяч навчених і озброєних українців. Зараз українські чоловіки панічно бояться мобілізацій, що разом з жахаючою некомпетентністю і корумпованістю начальства привело до відсутності резервів на фронті.

В нас виявилась критично низка кількість пасіонарних чоловіків. ХХ ст. з усією впевненістю можна назвати століттям негативного відбору. Пасіонарна молодь у велитенській кількості була понищена Громадянською війною. Голодомор витравив уже не тільки чоловіків, але й гени (пасіонарність пов'язана зі швидшим обміном речовин в організмі; такі чоловіки і жінки швидше гинули від голоду). Друга світова з її призивом у лави усіх фізично здорових і подальшим їх нищенням у м'ясорубці зробила відсоток хворих і пристосуванців домінуючим у загальній українській популяції.

Воїни майже щезли. Лишились карикатурні, жирні і тупуваті хохли, пристосуванці та комуністи. Ну ще кількасот дисидентів. Яку країну могли розбудувати ці суб'єкти? Країну-помилку, Error 404. Країну казнокрадів, биків і "тєрпіл".

Чому з цим хочеться, але так важко сперечатись? Бо регіонали ходять по вулицях Києва. Бо діти чиновників і лідерів "Новососії" продовжують жити і "мажоритись" в столиці і обласних центрах. Бо вбивць Небесної сотні відпустили, а народ проковтнув. Бо винних в трагедіях на фронті не те що не карають, а й навіть не шукають. А бійці проковтнули. Бо борови в костюмах наказують "не стріляти, а лиш спостерігати", а солдати слухаються і як воли у стайні, чекають смерті від якогось з залпів артилерії москалів. Бо львів'янин не хоче воювати за східняка, виправдовуючись "фабриками рошену" і "зрадами". А киянин не хоче воювати, бо "хай селюки воюють, мені ця війна не треба".

І ті 50 тисяч воїнів і волонтерів цей мертвий віз не зрушать. Решті немає до цього діла. Решта, хіба мільйон тих, що добровільно фінансували армію може якось на пару трійку мирних маніфестацій ще вийдуть. І от коли ці 50 тисяч цвіту нації поляжуть, борови в костюмах втечуть у Європу, прийдуть на Вкраїну сотні тисяч таких Валєр Вірменських і Моторол Ростовських. І принесуть вони катування, згвалтування і розстріли. В котрий раз за нашу історію.

І в той самий котрий раз, в російську армію примусово мобілізують усіх тих, хто не хотів воювати за "фабрики рошенські і депутатські зарплати". І будуть гинути ці всі наші хіпстери, космополіти, та й просто сцикуни десь під Краковом чи Бухарестом мільйонами. Як завжди.

Чи можна якось уникнути цього жаху. Так, вийти мільйонами і розчавити недоросійські республіки. Але цього не буде. Лишається сподіватись на колапс економічного сектору Росії, або на американських миротворців десь на лінії Ізюм-Бердянськ. Або на воїнів-одинаків, ошалілих від смерті побратимів, які терактами і ліквідаціями змусять боровів діяти, а зрадників - помирати.

Поможи вам Господь-Бог, усім тим, хто боронить нас на Східному фронті.

Також може зацікавити: