Ця пісня вперше записана від селянина Дмитра Сукура з
с. Капулівки, що на Дніпропетровщині, де була Чортомлицька Січ. Пісня записана через 107 років після смерті самого І.Д.Сірка, а записав цю «усну пам’ятку українського красномовства» Д.І.Яворницький і вперше опублікував у своїй збірці «Малороссийские народньїе песни, собранньїе в І878-І905 гг.» (Катеринослав, 1906 р.) Відома в декількох варіантах.

Пісня 18 століття про Івана Сірка, кошового отамана Запорізької Січі.
Гей, як крикнув та козак Сірко та на своїх хлопців:
"Ой, сідлайте коней, хлопці, та поїдем до Криму в гості”.
Та туман поле покриває, Сірко з Січі виїзжає.
Ми думали, що то орли злітаються,
Аж то військо, славне запорізьке, на кримську дорогу з’їзджається.
Ми думали, що то сокіл летить,
Аж то козак Сірко на кримську дорогу конем біжить.
Ми ж думали, що то місяць зійшов,
Аж то козак Сірко по кримській дорозі з козаками пішов.
Ми ж думали, що то місяць сяє,
Аж то Сірко з козаками та на кониках грає.
Як дійшов Сірко та до кримської засади,
Як крикнув козак Сірко до козацької громади:
"Гей ви, хлопці! Та добрі молодці! Наступайте ж ви сміло!
Беріть шаблі в руки та рубайте превражую силу!”
Як пішли ж хлопці поміж ордою шататься,
Стала орда та скрізь поза ними валяться.
Ми ж думали, що то дуб та у лісі в’ється
Аж то козак Сірко із ордою б’ється.
Як верба навесні повертається,
Гей так Сірко назад повертається,
Гей, Сірко, Сірко, ти славний із славних,
Встань ти, подивись на внуків поганих!