Про козаків для дітей

Як тільки ми тільки промовляємо слово «Козак» -  одразу в нашій уяві виникає безкрайній степ, куди тільки дістане око – крізь духмяні трави, серед цього дива степом, підіймаючи куряву пилу, скаче на булатному коні – лицар! Статний чоловік у синій свитці, підперезаний жовтим вишитим шовковим поясом, у постолах; на голові— гостра шапка зі смушевою околицею китицею на вершечку; над блакитними очима, кошлаті брови; з рота стирчить коротенька люлечка - носогрійка.

- Гей, чоловіче куди ти так поспішаєш?

(Вигукнули ми)

- На Січ! На рааадуууу!

(Почули у відповідь)

Вершника вже не видно, але чути як його кінь підковами вибиває свій ритм і висікає іскри з каміння.

Давай і ми послідуємо за вершником - вирушимо на Запорізьку січ!

Аж ось раптом ми опинилися верхи на швидкому, мов блискавка коні, який здатний обігнати навіть вітер.

Повз нас минають козацькі «фігури» – це сторожові вежі, де несуть свою варту козаки! Завидівши ворога, вони підпалюють фігуру, дим від палаючої фігури бачать з іншої вишки, яку теж підпалюють. Так доволі швидко димове сповіщення доходить до самої Січі і попереджує про наступ ворога.

Аж ось здалеку показалась і сама Січ – фортеця.

Глибокий рів і височезний вал оточував її з суші,  високий берег зі сторони Дніпра, дозорні башти з бійницями для гармат, дерев’яний частокіл – все це говорило про те, що тут живуть не прості люди, а лицарі.

Спішившись, входимо в великі ворота. Зліва бачимо січову школу. Великий курінь, критий очеретом поділений надвоє, один для молодших, другий для старших школярів, майдан для навчання військової вправи.

Йдемо далі, вздовж куренів – де живуть великою сім’єю козаки, між кузень, комор і опиняємося на майдані де посередині стоїть церква Покрови Пресвятої Богородиці – заступниці усього козацтва.

Ось бачимо невеликий постамент з стовпом посередені, а до нього прив’язаний козак, по опухлому лицю видно що пиячив він безпробудно. Під стовпом лежала в’язанка довгих хворостин, і хто з козаків не проходив поряд, бив три рази бідолаху по спині. Нещасний благав змилуватись, але козаки на те не зважали, оскільки безпробудне пияцтво жорстоко каралось. І не дай тобі Боже, щось вкрасти у товариша свого! За це на Січі карали на смерть.

Ми як раз встигли до початку ради!

Аж ось пролунав постріл з гармати, а довбиш, що стояв на майдані почав бити в  в литаври і з усіх кінців фортеці на майдан до церкви посунули козаки.

Під звуки литавр вийшла військова старшина на чолі з кошовим отаманом, кошовий став під корогвою, а військова старшина під бунчук. Отаман підняв булаву вгору і всі замовкли!

Наплив людей помалу відтіснив нас поодаль, і ми лише уривками фраз розуміємо, що готується військовий похід за для визволення бранців з турецького полону. Нарада була недовгою, обирали похідних отаманів і обговорювали кількість чайок, які братимуть участь в поході.

Чайка -  це  човен, основа якого видовбана з верби або липи, борта обшиті дошками. На борту підв’язаний пояс з очерету, який захищав чайку при обстрілі і навіть якщо, чайка набрала води, то завдяки в’язанок з очерету вона не потоне. На цьому човну було два стерна, спереду і ззаду, це за для того, щоб не гаяти час на розвертання чайки. Встановлювали щоглу для вітрил, але козаки більш покладались на весла…

Ватага поступово розходилися по своїх куренях. На небо висипали зірки – ніч ввійшла в свої права.

Наступного ранку гримнула гармата і усі козаки пішли до річки митися. Поснідавши усі йшли на заутреню до січової церкви, потім почали готуватися до походу – перевіряти зброю, смолити чайки, збирати провіант. Усі, мов в мурашнику, виконували свої обов’язки і вже до вечора все було готове.

Ранком третього дня – сівши на чайки, з благословення січового священика козаки рушили у свій морський похід.

Частина козаків, яка лишилася на січі продовжила нести свою службу, навчати дітлахів, вдосконалювати свої військові вміння...

Аж ось чуємо окрик

- Сииинуууу, дооодому!

І ось вже нема перед очима ні Січі, ні сивого Дніпра. Лише матінка нас кличе додому вечеряти.

Аж ось, неначе поряд, чуємо кінський тупіт копит і гучні співучі  козацькі голоси

- Ой на горі та женці жнуть, а попід горою, яром долиною козаки йдуть!

А от і малюнки в тему:

Також може зацікавити:

• Легенда про козака-кобзаря