«Козак» - (множ. «Козаки») – не нашого, а тюркського походження, що означає сторож, вартовий, представник військового стану, воїн-найманець той, що йде попереду.
В турецькій мові слово «козак» означає вільна, незалежна людина.
Слово «козак» сприймається до синоніма «лицар», нежонаті, войовничі люди, саме вони називалися товариством або лицарством.
Член самоврядних військових громад, які існували на теренах українського «Дикого поля» в кінці XVI ст., в районі течій Дону та Дніпра, на межі мусульманського і християнського світів.
Головною діяльністю козаків був захист українських земель від татар, та охорона кордонів. Є і інші варінти походження слова «козак» - етимологічно його пов’язують із словом «косак» - той, який носить оселедець, косу.
Також козаків називали ще бродниками тому, що постійно мандрували (бродили) в диких степах, зокрема у Запоріжжі. Цікаво, що для козаків і бродників мала велике значення погода в Запорожье через застосування темряви, вітру, бездоріжжі, дощу і хмар в обороні від ворогів, тобто вони вміли використовувати природні фактори дуже вдало.
Існують такі теорії походження козаків :
• Угодницька – група козаків сформувалася на основі московських і руських втікачів, здебільшого селян, які були змушені тікати від гніту поміщиків, осідаючи у малозаселених районах Дону і Дніпра. • Боярська – руські бояри Литви, Польщі, які не отримали статусу шляхтичів, будучи професійними військовими були змушені займатися війною, завойовуваням, розбоєм.
Гіпотези :
• Кочівницька – наші предки походили від кочових народів такі, як скіфи, хозари, сармати, половці, які мешкали в Північному Причорномор’ї у XI – XIIIст.
• Бродницька – козаки є нащадками галицьких вигонців, берладників, бродників, які в Північному Причорномор’ї мешкали у XI – XIII ст.
Під словом «козак» розуміють :
• Прості люди, справжні патріоти, які люблять свою країну, і під час війни та завдань притримуються цілковитої тверезості.
• Щедрі, вибагливі, сміливі, проникливі, яким байдуже багатство, повністю закохані в свободі, простоті. Саме свободі живуть для неї, піднімаються на повстання, воюють і гинуть.
• Дужі, міцні тілом не бояться ні холоду, ні жари, ні голоду чи спраги.
• На війні надзвичайно сміливі, відважні, одчайдушні, не цінуючи свого життя готові відати його за Батьківщину. Найбільше умілості, хитрості виявляють у боротьбі табором, закриваючись возами. Вправні і влучні стріляючи з рушниці, не покидаючи свої позиції до загибелі.
• Здебільшого закінчуючи життя на полі слави, свободи, вбиті на війні.
Додаючи відомості про значення слова "козак", скористаймось 11-томним академічним словником української мови. У ньому сема "козак" має шість значень: 1. На Україні в XV—XVIII ст. — вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини. 2. У дореволюційній Росії з XVIII ст. — представник військового стану, уродженець військових областей (Кубанської, Оренбурзької, війська Донського та ін.), який був зобов'язаний служити в армії за пільгове користування землею. 3. Уродженець колишніх військових областей. 4. Парубок, юнак взагалі. 5. розм. Відважний, завзятий, хоробрий чоловік; молодець. 6. Те саме, що козачок 3. Я під тренькіт домашньої музики витанцьовувала козака, метелиці... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 64)
Мабуть треба відділити походження слова "козак", яке для нашої історії не таке вже й важливе від того факту, що з XIII ст. у нашому багатонаціональному регіоні, який тоді знаходився у складі царства Ординського слово набуває цілком конкретного значення вільна людина по волі Божій, людина вільної праці і вільний воїн, будь-якої мови, віри і походження. Слово казак (козак) зустрічаємо в якості назви і самоназви і у тюркомовних татар і казахів і у слов'яномовних українців і росіян і у монголів, калмиків, фінно-угорських народів Росії тощо. Козацькі війська у складі Речі Посполитої і царства Руського (Російської імперії) так само як Казацька Орда (від якої веде свою історію сучасний Казахстан) з'являються пізніше - у XVI-XVII ст., далеко не всі з тих людей, що називали себе козаками, вкладаючи у цю назву смисл вільна людина (по волі Божій - адже вони були віруючі) висловлювати бажання брати участь у цих формуваннях. Саме їх нащадків часто бачимо серед кріпаків XVIII-XIX ст. - про це варто пам'ятати, перед тим як ставити знак рівності між козаками і реєстровими козаками, козаками і воїнами чи козаками і запорожцями (донцями, кубанцями). Найбільш древнє народне вчення про козаків, яке варто зберегти для нащадків - всі люди народжуються козаками, вільними людьми з волі Божої.