На Січі завзятий вояка і добрий товариш Богданко скоро придбав собі поміж товариством пошану, і коли року 1575 запорожці почули, що татари вибралися походом на Поділля, то обрали Ружинського гетьманом, наказавши йому вести Військо Запорозьке на татар.

Ружинський тільки й чекав такої нагоди і, хутко упорядкувавши військо, кинувся з комонним військом у татарські степи, випалюючи улуси, визволяючи невольників і завдаючи татарам нелюдських мук. Не згірше від самих татар запорожці виколювали чоловікам очі, вирізали жінкам груди і давили кіньми татарських дітей — така у ті часи була їх лютість на бусурманів.

Спустошивши чорноморські степи, Богданко вдерся у самий Крим та зчинив і там таку саму різанину. Почувши про руїну своїх земель, татари чимдуж поспішили з Поділля через Очаків у Крим, та запорожці, покинувши Крим, заступили татарам шлях у Прогноях і там, притиснувши орду до озер, багато вигубили її війська.

Повернувшись з цього славного походу, Богданко, купно з кошовим отаманом Війська Запорозького Павлюком, послав до короля Стефана Баторія прохання, щоб той ствердив універсалом існування й права Війська Запорозького. Стефан Баторій, взявши на увагу послуги запорожців, що прийшлися цим разом вчасними для Польщі, видав 20 серпня 1576 року універсал, в якому ствердив за Військом Запорозьким володіння городами Трахтемировим та Чигирином і всім Дніпром від Трахтемирова вниз до лиману, а вбік од Дніпра на захід по річках Буг та Синюха, а на схід аж до річки Донець та Дон, себто ті землі, що їх запорожці одвоювали у татар.

На цей Баторіїв універсал у дальнішому житті під час суперечок за землі з сусідніми державами запорожці покладалися і пильно обстоювали добуті за часів Ружинського права.

Разом з універсалом Стефан Баторій надав Війську Запорозькому військові клейноди: корогву, булаву, бунчук та котли.

Того ж 1576 року московський цар, довідавшись, що татарська орда лагодилася набігти на Московщину, прислав на Запорозьку Січ подарунки і просив Ружинського, щоб ударив на татар. Ружинський охоче на те пристав і, викликавши з України на поміч городових козаків та діждавши, поки орда вибралася у похід, кинувся з козаками на лівобережні татарські улуси і почав їх палити. Тут сталося те саме, що торік на Поділлі. Татари, почувши про козацький наскок, поспішилися з Московщини назад, та запорожці перестріли їх і кого побили, кого порозганяли, а всю здобич одняли; невольників же визволили й пустили у рідні землі.

Управившись з ордою на суходолі, Ружинський звернув свою увагу на шлях з Запорожжя до моря. Захопивши Самійла Кішку у неволю та скориставшись часом, поки запорожці з Свірговським плуталися у Молдаві, турки знову поновили город Аслам-Кермень і зробили його ще міцнішим, ніж він був за часів Вишневецького. Щоб не мати перешкод до походів на море, Богданко року 1576 підступив до Аслам-Керменя, обложив його з усіх боків, але, не маючи великих гармат, не міг його добути. При тій нагоді один козак порадив зруйнувати кріпосні мури вибухом пороху і похвалявся, що вміє те зробити. Ружинський ухопився за ту думку і сам, разом з тим козаком, почав працювати на підкопах, підкладаючи під мури міну. Та на лихо запорожцям, козак зробив справу так невміло, що вибух стався передчасно, і тим вибухом було вбито і козака, і самого гетьмана Ружинського.