Ареал етнічної основи українського костюма в цілому збігається з ядром Київської Русі — Київщиною, Сіверщиною, Поліссям, Поділлям i Галичиною; національні ж його риси стали складатися в XIV— XV ст. головним чином у селянському i козацькому середовищі.

Жіночі черевики. XVII-XVIII ст. До комплексу одягу XV ст. входила насамперед сорочка переважно із грубого саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікоподібною, з прямокутною горловиною. Жіноча сорочка була довгою, різноманітного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по підканню стану), з суцільнокроєними рукавами.

Як поясний чоловічий одяг відомі вузькі штани — гачі (ногавиці) з білого або темного сукна, а також широкі шаровари.Жіночій одяг заможньої городянки та селянки. XVI - XVIII cт.

Жіночий поясний одяг на значній території України був незшитий або частково зшитий у вигляді одного широкого чи двох вузьких прямокутних шматків саморобної вовняної візерунчастої або однотонної тканини. Це — дві запаски, одноплатова обгортка (опинка, дерга), святкова плахта, що побутувала виключно на Середній Наддніпрянщині. Незшитий поясний одяг із домотканої вовни мав чимале локальне розмаїття за рахунок різного орнаментально-колористичного вирішення. Так, на території Середньої Наддніпрянщини в будень носили дві вузькі — чорну и синю — запаски, а на свята — багатокольорову клітчату плахту з ошатною орнаментованою запаскою — попередницею. На Поділлі побутувала обгортка у вигляді широкого горизонтального полотнища чорної саморобної вовняної тканини, прикрашеної складними ритмічними композиціями орнаментальних різнокольорових смуг. У районах Подністров'я та Карпат носили як дві вузькі запаски, заткані різнокольоровими смугами з додаванням металевої нитки, так i поясний одяг у вигляді широкого горизонтального полотнища з місцевими варіантами колориту и оформлення.

Дівочий одяг заможної городянки та селянки. XVI - XVIII cт. Поряд із незшитим поясним одягом в Україні розвиваються i зшиті форми. На Поліссі, наприклад, широко відомими були літник та андарак. Літник — це вертикально смугаста вовняна стдниця (на червоному тлі різнокольорові смужки: зелена, чорна, жовта, синя, біла). Андарак — червона однотонна спідниця із закладеними по спинці зборами й широкою орнаментальною смугою по низу.

Спідниця шорц, яка побутувала на Львівщині, виконувалася з вовняної тканини, затканої багатокольоровими вертикальними смугами, розташованими у складному ритмічному чергуванні... Читати далі »

360 років назад об’єднане військо запорозьких козаків і кримських татар перемогло над поляками в битві на Жовтих Водах. Ця подія, вважає військовий історик, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Дніпропетровського національного університету Іван Стороженко, стало для українців першим кроком на шляху до державності. Проте багато сторінок визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького досі залишаються практично невідомими. Ці прогалини значною мірою заповнюють наукові дослідження самого І. Стороженка, колишнього професійного військового, який багато років займається вивченням військового мистецтва Б. Хмельницького і козаків війська
— Іван Сергійович, чи правда, що справжнє місце першої битви військ Богдана Хмельницького залишається невідомим? — Жовтоводською битвою я займаюся вже два десятиріччя. Крім вивчення документальних джерел, провів десятки польових досліджень, у тому числі неодноразові археологічні розкопки та аерофотографування місцевості. Допомогу в цьому надавали військово-повітряні сили України, я особисто звертався до міністра оборони А. Кузьмука. З повітря місце битви шукали й дніпропетровські дельтамотопланеристи. У результаті, в околицях міста Жовті Води, на берегах ріки Жовта ми нічого не виявили. Справа в тому, що цю місцевість почали вважати місцем битви з подачі польського історика та письменника Маркіяна Дубицького. Він був учасником польського повстання 1863— 1864 років, а після заслання до Сибіру деякий час жив в Катеринославі та цікавився Жовтоводською битвою. М. Дубицький визначив географічні координати поля битви, щоправда, старі карти та система координат, якими він користувався, були незавершеними. По його дослідженнях дійшли висновку, що польський табір перебував у районі села Жовте. Услід за ним так вважав і Д. Яворницький. Але 1991 року ми організували археологічну експедицію і нічого там не знайшли. Пізніше ми пройшли всю річку Жовту — від верху до низу, але там немає жодних слідів, які належать до XVII століття. Більш того — і в письмових джерелах немає відомостей щодо цієї річки та маршруту руху польського війська. Загалом, я дійшов висновку, що це зовсім не та місцевість. Хоч, як відомо, саме в місті Жовті Води завжди вшановували ювілеї битви. Тут ще роль зіграло і те, що півстоліття тому Верховна Рада України перейменувала шахтарське селище Жовта Ріка, засноване 1895 року, на міст... Читати далі »