Григорій Лобода й Северин Наливайко (1593-1596)

Коронний гетьман до того часу вже розпустив польське військо і, побачивши козацьку силу, змушений був іменем короля підписати з козаками згоду про те, щоб запорожцям вільно було ходити з Січі на Україну купувати собі порох та зброю і щоб людям з України вільно було ходити на Запорожжя.

Не заспокоївшись ще й на тому, запорожці попливли Дніпром до Києва, примусили ще й воєводу київського Острозького виплатити 12 000 злотих та підписати таку саму згоду, яку підписав Вишневецький.

Не вспів Лобода з козаками повернутись на Запорожжя, як там припала вже нова робота. Турки, розпочавши війну з Цесарщиною, перевозили чимало турецького й татарського війська морем у Молдаву повз Білгород, що стояв на Дністровому лимані. Щоб перешкодити бусурманам воювати християн, Військо Запорозьке під проводом Лободи вийшло у море, підпливло до Білгорода, атакувало його серед ночі несподівано і, побивши більш 2000 турецьких яничарів та порізавши 8000 бусурманів-мешканців, зібрало на чайки турецьке добро та білгородські гармати і щасливо повернулося на Січ.

...

Северин Наливайко

На чоло козаччини висунувся, по смерти Косинського, Северин Наливайко. Впікся йому в печінки власник містeчка Гусятина Калиновський, що по словам самого Наливайка, в листі до польського короля, його батькові «без усякої причини полатав ребра й тим його зігнав зі світу»...

Северин Наливайко, що його старший брат Дамян вславився, як член т. зв. «острожського гуртка» українських учених і письменників, почав свою військову карієру від служби в міліції князя Острожського. Був він гарний та ставний з вигляду і талановитий. Як пушкар князя Острожського приймав участь у розгромі Косинського під Пяткою. Але тяга до козацької вольниці заставила його покинути княжу міліцію та перейти до козаків. Як козацький отаман виступає Наливайко вже в 1594 р. й громить турків на нижньому Дністрі. Мав він тоді під собою півтретя тисячі козаків, переважно селян-утікачів, озброєних чи не за ті дукати, що їх віз козакам папський посол Комулович. Командуючи власним загоном, Наливайко злучився з низовими козаками, з кошовим, Григорієм Лободою, на чолі.

Обидва ватажки 1594 р. ходили в похід на турків у наддунайські землі на поклик Австрії. Потім повернулися на Україну, Лобода осів у Київщині, Наливайко спершу на Білій Руси, потім на Волині, їх війська, особливо Наливайкові ватаги, безоглядно нищили шляхетські землі і проти них виступило польське військо під проводом коронного гетьмана Жолкевського. Перший зустрівся з поляками Наливайко. А що не був до оборони готовий, почав у лютім 1596 р. відворот. Відступав нашвидку, хоч і у великому порядку, — ішов табором із 20 пушками, мав багато гаківниць і доволі пороху; до кожної гармати казав приковувати пушкаря... Але відворот коштував багато утрат у людях і запасах: частину гармат треба було залишити по дорозі, їх позатоплювали в ріці, порох позакопували в землю. Під Білою Церквою Наливайко злучився з запорожцями Лободи. Всіх козаків було тепер до 7 тисяч, але добірного війська рахували не більше, як на 3 тисячі. Артилєрія складалася з 20—30 легких пушок. Великим тягарем для війська були козацькі жінки й діти, що теж шукали для себе захисту серед війська. Гетьманом обрано спершу Матвія Шаулу, з заможного шляхетсько-козацького роду, доброго вояка; потім почав гетьманувати Лобода. Але козаки бачили, що не зможуть дати ради добре озброєному польському війську й рішили перейти на лівий бік Дніпра. Під Гострим Каменем, недалеко Трипілля, ударив на них Жолкевський. Козаки зазнали значних утрат, але дійшли до Дніпра, переправилися човнами і стали в Переяславі. Тут пробували укріпитися, але, коли польські війська перейшли Дніпро, козацька рада порішила дальший відворот на південний схід, у степи; була надія, що польський полководець не схоче запускатися в небезпечні, бездорожні місця. Але поляки завзялись знищити козаків донащаду і вели дальше погоню. Нарешті під Лубнями, над Солоницею, козаки мусіли спинитися і скріпилися на високому місці, з виглядом на всі боки. Почалася облога, що тривала два тижні. Козаки боронилися хоробро, при помочі артилєрії, й часто робили вилазки. Але поляки окружили їх тісним чолом, теж обстрілювали з гармат і робили наступи. В козацькому таборі не стало паші для коней. В тісному місці приназбиралося багато трупів із людей і худоби, кинулися пошести. Серед війська вибухла незгода; партія Наливайка повстала проти запорожців. В боротьбі на раді убили Лободу, гетьманом став Кремпський. Все це використали поляки і завізвали козаків до переговорів. Умови здачі були дуже важкі: козаки мусіли видати старшину, між иншими Шаулу й Наливайка, (поляки потім засудили їх на смерть), віддати всі гармати, рушниці й амуніцію, також корогви і срібні труби. Поляки не дотримали перемиря, військо кинулося на безборонних і вибило велике число; казали, що з 10.000 людей, що тоді були в таборі, втекло ледви 1500. Це було в червні 1596 р.

Наливайка, Шаулу й ще кількох козаків заковано в кайдани. Забрано 20 гармат, хоругви й клейноди. Тільки Кремпському з 1500 козаками вдалося вирватися з табору й втекти від смерти й неволі.

Жолкевський вернув у Польщу переможцем. По дорозі до дому зупинився у Львові. Тут страчено кількох козацьких ватажків. Наливайка повезено у кайданах до Варшави. Тут його страчено 11 квітня 1597 р. Сучасники оповідають, що згинув Наливайко в страшних муках — його мали живцем спалити в мідяному биці.

Польський сойм наклав на козаків баніцію, себто проголосив їх за винятих зпід права, запорядив конфіскату козацьких маєтків, між иншими Терехтемирова, і наказав винищити козaччину до нащаду.

Також може зацікавити: