Яків Острянин (1638)

... З весною рушила крига. На чолі запоріжців станув козацький полковник Яцко Острянин. Почав свій рейд з лівобічної України, де повстанчі ферменти були найсильніші. Даремне пробувало йому заступити дорогу польське військо з реєстр овиками. Зручним маневром, він обминув польську силу під Кременчуком і перейшов над устя Голтви до Псла. Під містечком Голтвою станув табором і дожидав тут польського наступу. Положення табору на гарній позиції, поміж ярами й байраками та чисельна і завзята його залога, ворожили перемогу. З легкістю відбито перший польський наступ, а коли в польських рядах піднялося замішання, козаки окружили противника й розгромили. Світла перемога спокусила Острянина піти навздогін польським, відступаючим відділам на Лубни. Він сподівався получитися по дорозі з полками, що йшли до нього з Чернигівщини під Скиданом, з Київщини під Соломою, Путивельцем, Сокирявим та іншими старшинами. Та перечислився. Під Лубнями станув сам, примушений Потоцьким до битви, програв її й мусів відступати на Слобідщину. Подібна доля зустріла його помічні війська, що йдучи нарізно й не можучи з ним поєднатися, були розгромлені польськими військами. Ще раз попробував Острянин щастя біля Сліпороду. Спіраючись на масах селянства, що неозброєне й незаправлене в боях, збіглося до нього з Роменщинй, він вдарив на поляків, але безуспішно. Почав відворот, а коли, під Жовнином, програв ще одну битву, побачив, що все втрачено. З горсткою козаків перейшов московську границю й осів на Слобідщині. Над залишеними ним повстанчими масами обняв провід запоріжський кошовий Дмитро Гуня.