Загибель козацької столиці
Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
Підказка Куди підемо?
Головна сторінка Допомогти сайту Завантаження Гетьмани та кошові Книжки про козаків Козацькі приказки Вірші про козаків Звичаї козаків Походи козаків Козацький форум Легенди Козацькі легенди Словник Козацький словник Козацькі ігри на PC Настрій під устрій Козацьке аудіо Козацька галерея Фільми про козаків Кухня козаків Козацькі випроби Чат козаків Книга згадок Написати Кошовому Додати матеріял

Січова рада:
Чи потрібно запровадити смертну кару?
Всього відповідей: 834

Для блукаючих
Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Вогнелис

Сувій однодумців


Книгобачення. Український видавничий портал.

Рідне

Наша тицялка:
Український козацький портал



Головна » 2009 » Лютий » 3 » Загибель козацької столиці
11:30

Загибель козацької столиці


Жахлива доба Руїни (50 — 70-ті рр. XVII ст.) була найбільшою трагедією для українського народу. Зруйновані паростки державності, цілковита суспільно-політична та моральна анархія, запекла боротьба за владу над пограбованим народом — ось такi ознаки цього «славетного часу».

Історія, як давно було помічено, була і залишається найбільш геніальним драматургом. А за законами трагедійного жанру (Руїна часом нагадує спектакль за мотивами Шекспіра, звичайно, на українському матеріалі; не забуваймо – страждали й гинули цілком реальні люди, не актори!) найбільші катастрофи «увінчують», як правило, саме останню дію. Далі наступає очищення, катарсис. І в реальній історії України роки Руїни також завершились дійством мало не апокалептичним: падінням славного на всю тодішню Європу козацького Чигирина, знаменитої столиці Богдана Хмельницького. Сталося це майже 325 років тому, у серпні 1678 року від Різдва Христового...

Першим актом історичної трагедії стало, очевидно, зречення від гетьманства Петра Дорошенка, найбільш яскравої, динамічної та вольової постаті на політичній сцені України тих років. Нагадаймо: 19 вересня 1676 року, маючи поруч iз собою лишень 2000 найбільш вірних козаків, Дорошенко здав своє гетьманство (фактично капітулював) перед переважаючими силами лівобережного гетьмана Івана Самойловича і царського воєводи Ромодановського. Після цього московський уряд дійшов висновку, що має всі законні права на землі сучасної Черкащини та Київщини, насамперед на гетьманську столицю Чигирин.

Але драматизму історичним подіям того часу додавало те, що українські землі були не тільки полем кривавої громадянської війни, але й ареною запеклої боротьби трьох потужних держав: Московського царства, Речі Посполитої та Туреччини. Зокрема, ці дві останні теж висували претензії на Чигирин. Причому переважали позиції Стамбула, котрий змусив польського короля укласти принизливий Журавненський мир (1 жовтня 1676 р.), за яким Київська, Паволоцька та Білоцерківська землі залишалися за козаками — але при їх безумовному підпорядкуванні варшавському урядові, — а Чигиринська земля і Запоріжжя входили до сфери впливу султана. Отже, зіткнення військ царя Федора Олексійовича та турецької армії ставало неминучим.

Відомий історик українського козацтва Дмитро Яворницький писав: «Росія до того часу ще ні разу не воювала з турками. І становище її було тим складніше, що з огляду на політичні комбінації того часу вона залишалася зовсім сама серед західноєвропейських країн, і ні Польща, ні Німеччина, ні жодна інша країна не могла чи не хотіла подати їй руку допомоги в майбутній боротьбі з Туреччиною». Щодо султана, то й він, зрозуміло, прагнув за будь-яку ціну втримати Правобережну Україну в своїх руках.

Панорама подій навколо Чигирина у 1677 — 1678 роках була б неповною, якщо не згадати про ще одного, з дозволу сказати, «персонажа», котрий, зрадивши свій народ, пішов служити султану, аби, врешті решт, прийти до влади. Йдеться про Юрія Хмельниченка (див. «День» № 185 від 11.10.02). Навіть не відчуваючи, що давно вже став жалюгідною маріонеткою в чужоземних руках, цей справжній «герой часу» почав закликати під свої (тобто турецькі) прапори тих козаків, для яких ім’я Хмельницького не було порожнім звуком. Якщо ми стверджуємо, що еліта того часу зазнала ганебної поразки передусім через те, що завжди ставила особисті владні інтереси вище загальнонаціональних, то доля «Юраська» (як зневажливо назвали його сучасники) — класичний тому доказ. Але його справа була і залишалась до кінця абсолютно безнадійною.

Безперечно, всі учасники бойових дій розуміли правоту слів гетьмана Самойловича: «Хто володітиме Чигирином, тому піддадуться запорожці й уся Україна по той бік Дніпра» . Першу спробу оволодіти резиденцією українських гетьманів турецька армія на чолі з Ібрагим-шайтан-пашею (в її обозі тягнулись і козаки Юрія Хмельниченка) здійснила у середині серпня 1677 року. Спільно із союзниками (кримські татари та волохи) турки переправились через Дністер і швидко обложили Чигирин, але зазнали скорої поразки. Оборону міста було суттєво посилено: залога нараховувала 30000 вояків, до цього треба додати 24000 царських солдатів (під орудою німецьких генералів). Крім того, 5000 козаків привів із собою наказний гетьман Коровченко. Турки і їх союзники відкотилися від Чигирина на захід, за ріку Великий Інгул.

Але всі: і гетьман Самойлович, який, відверто кажучи, не користувався особливою популярністю у народі, спираючись здебільшого на козацьку старшину, і росіяни, і турки, і поляки, і запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком — розуміли, що новий наступ на Чигирин є неминучим. Весною 1678 року султан терміново почав створювати нове величезне військо — «на війну наказано було йти всім підданим віком від 12 років», зазначає Дмитро Яворницький. Турецьку армію очолив цього разу великий візир Кара-Мустафа.

Ситуація ускладнювалася тим, що уряд царя Федора Олексійовича схилявся до того, щоб не захищати Чигирин, а, радше, спробувати в цій ситуації домовитися з турками про оголошення всієї території Черкащини, Київщини та Поділля нейтральною. Не забуваймо, що турецька армія не зазнала тоді остаточної нищівної поразки під Віднем (це трапиться лише 1683 року) і була ще досить сильною. Московський дипломат Тяпкін спробував переконати Самойловича здати Чигирин.

Але в Україні стався такий вибух обурення, що питання: чи захищати козацьку столицю було зняте з порядку денного. Архієпископ Лазар Баранович закликав щоденно молитись у церквах за успіх війни і наклав на Україну з цією метою особливий піст (це підтримав і гетьман Самойлович своїм універсалом). До Чигирина підійшли свіжі московські сили воєводи Ржевського. Інженерні роботи із захисту фортеці очолив шотландець на московській службі генерал Гордон.

У середині липня 1678 р. облога Чигирина почалась. Турецька артилерія Капудана-паші почала методично руйнувати місто. Самойлович і Ромодановський вирушили на допомогу гарнізону, але діяли так повільно, що останнього навіть почали звинувачувати у зраді. Лише в середині серпня 1678 року московські та гетьманські сили дуже повільно переправилися через Дніпро (поблизу села Шабельників). А тим часом 15 серпня турки розпочали генеральний штурм. Коменданта Чигирина воєводу Ржевського було вбито. Ромодановський підійшов уже зовсім близько, але суттєвої допомоги не надавав. Нарешті 26 серпня генерал Гордон дав наказ захисникам залишити фортецю. Але як тільки турки увірвалися у місто, стався неймовірної сили вибух: запалилися порохові склади. Багато тисяч османів загинуло. Страшні пожежі довершили справу: вже у вересні від Чигирина залишились самі руїни. 30 серпня Самойлович і Ромодановський із великими втратами перебрались на лівий берег Дніпра. А на Правобережжі турки «поставили» гетьманом Юрія Хмельниченка. Народ у масовому порядку залишав ці землі: починався так званий Великий Згін...





Автор: mike13


Введіть скриньку:

Також може зацікавити:

Категорія: Історична нотатка | Переглядів: 2337 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Ваш сховок
Привіт, Мандрівник!



Пcевдо:
Пароль:


Чим зайнятись?
Реєстрація
Реєстрація на сайті

Останнє з ради

1. ЧИ СПРАВДІ МОЖНА ЗАР...

2. Прислів'я та при...

3. Вірш про КОЗАКІВ, ко...

4. Пошук гуморесок

5. Улюблена гра


Народне слово:
Московські чернетки

Грецькі вісточки

Османський ярмарок

Персоналії:
Отаман Вишневецький
Дмитро Вишневецький
Северин Наливайко біографія
Северин Наливайко
історія Самійшла Кішки
Самійло
Кішка
Петро Сагайдачний
Петро Конашевич
біографія Івана Богуна
Іван
Богун
Оповідь про Івана Мазепу
Іван Мазепа
розповідь про Івана Сірка
Іван
Сірко
мова про Івана Виговського
Іван
Виговський
Зображення Палія
Семен
Палій
розповідь про діяння Полуботка
Павло
Полуботок
Картинка Розумовського
Кирило
Розумовський
Дорошенко гетьман
Петро
Дорошенко
Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан
Хмельницький
Іван Скоропадський
Іван
Скороп...
пилип орлик та конституція
Пилип
Орлик
Юрій Хмельницький
Юрій
Хмельни...

Статистика


Всього онлайн: 4
Вільних мандрівників: 4
Низових користувачів: 0

Сьогодні були:




Мапа сайту
I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!