Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
Підказка Куди підемо?
Головна сторінка Допомогти сайту Завантаження Гетьмани та кошові Книжки про козаків Козацькі приказки Вірші про козаків Звичаї козаків Походи козаків Козацький форум Легенди Козацькі легенди Словник Козацький словник Козацькі ігри на PC Настрій під устрій Козацьке аудіо Козацька галерея Фільми про козаків Кухня козаків Козацькі випроби Чат козаків Книга згадок Написати Кошовому Додати матеріял

Січова рада:
Який із цих союзників був найкращим для козаків?
Всього відповідей: 1255

Для блукаючих
Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Вогнелис

Сувій однодумців


Книгобачення. Український видавничий портал.

Рідне

Наша тицялка:
Український козацький портал



Головна » 2009 » Лютий » 7 » Козаки.Перші повстання
19:36

Козаки.Перші повстання


Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ, головною ареною подій української
історії стали Галичина й Волинь. Проте, на кінець XVI ст. центр подій знову пере-
міщується на схід у Придніпров'я, яке протягом довгого часу лишалося мало-
заселеним. На широких просторах, котрі тоді називали Україною, тобто землями
на порубіжжі цивілізованого світу, з новою гостротою розгорілася давня боротьба
між осілим людом та кочовиками, посилювана затятим протистоянням хри-
стиянства та ісламу. Гніт, що поширився у заселених західних районах, породжу-
вав численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед
кріпацтвом. Унаслідок цього з'являється новий стан — козацтво, що селилося на
порубіжних землях. Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар,
сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн. Але в міру того як козаки вдоскона-
лювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи щораз пере-
конливіші перемоги над татарами та їхніми сюзеренами — оттоманськими турками,
українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти
мусульманської загрози, а й як на оборонців від національно-релігійного та
суспільно-економічного гноблення польської шляхти. Поступово виходячи на про-
відне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь
у розв'язанні цих ключових питань українського життя, на кілька наступних століть
забезпечивши українське суспільство тим проводом, який воно втратило внаслідок
полонізації української знаті.

Порубіжне суспільство

Протягом століть осіле населення України робило спроби освосяня родючих зе-
мель у степах. У Київську добу, щоб стримувати кочовиків і сприяти заселенню
земель, на південь від Києва було збудовано цілу мережу укріплень. Проте
монгольська навала змела їх. Згодом, у період правління великих князів литовських,
освоєння південних земель проходило успішніше й увінчалося створенням кількох
фортець на Чорноморському узбережжі, в гирлі Дністра. Але наприкінці XV ст.,
з піднесенням Кримського ханства, ці поселення були зруйновані, а фортеці на Чор-
ному морі впали під ударами турків. На середину XVI ст. межі заселених україн-
цями земель були знову відсунуті до укріплень, що тягнулися вздовж північної окраї-
ни Степу й включали Кам'янець, Бар, Вінницю, Білу Церкву, Черкаси, Ка-
нів та Київ. На південь від цієї лінії лежало так зване «Дике поле».

Татари. Найбільшою небезпекою «Дикого поля» були татари. Рік у рік на міста
й села України налітали їхні загони, котрі все плюндрували, вбивали старих

і немічних, гнали в полон тисячі людей і продавали їх у рабство в кримському порту
Кафі, який українці називали «упирем, що п'є руську кров». Ці наскоки були для та-
тар економічною необхідністю, оскільки відносно примітивне скотарське госпо-
дарство не в змозі було задовольнити всі їхні потреби. Лише в обмін на рабів татари
могли одержувати потрібні їм готові вироби та предмети розкошів з Оттоманської
імперії. В українських народних піснях часто відображалися страшні наслідки
цих наскоків:

Сеї ночі в опівночі
Ще кури не піли,
Як татари в наші гори
З вітром налетіли.

Особливо спустошливими були татарські набіги на Київщину та Брацлавщину
наприкінці XVI — на початку XVII ст. (хоч Галичину, Волинь та Поділля вони
також не щадили). Так, за період з 1450 по 1586 р. було документально засвід-
чено 86 наскоків, а з 1600 по 1647 р.—70. Середня чисельність захоплених
у полон за один раз наближалася до 3 тис., хоч часом вона сягала аж ЗО тис.
Так чи інакше, українці зазнавали серйозних втрат. Лише на Поділлі між 1578
і 1583 рр. кожне третє село було або зруйноване татарами, або стало безлюдним.

Колонізація земель. Незважаючи на татарську загрозу, багаті незаймані землі
непереборно вабили поселенців. Із розвитком торгівлі збіжжям польські та поло-
нізовані магнати, використовуючи зв'язки при дворі, домагалися для себе величезних
земель на сході. Щоб освоїти ці землі, вони переманювали селян від інших феодалів,
пропонуючи їм право землекористування без сплати оброку протягом 10, 20 і навіть
ЗО років (слободи). Багато селян із Галичини та Волині тікали від своїх панів
і йшли шукати щастя на сході. Через одне-два покоління на новоосвоєних землях
вони ставали людьми іншого гатунку порівняно з тими, що лишалися у західних
краях. Уже одне те, що вони переселялися на порубіжжя, піддаючи себе небез-
пеці, свідчило про їхню сміливість і незалежність. Часто змушені орати свій наділ
з мушкетом напоготові на випадок татарського наскоку, вони розвинули військову
майстерність, не властиву західним жителям, їхні діти, що ніколи не знали
кріпацтва, виростали із свідомістю вільних, нікому й нічим не зобов'язаних людей.
Вони лишалися такими навіть тоді, коли термін слободи закінчувався, оскільки,
як правило, платили своїм магнатам грошовий або натуральний оброк, а не відбу-
вали виснажливу й принизливу панщину. За наявності більших площ земель колоні-
сти, звичайно, й жили заможніше, нерідко маючи наділи величиною в цілий лан
(близько 40 акрів), тобто більше, ніж у багатьох шляхтичів на заході.

Іншою рисою освоюваних (власне, повторно освоюваних) київських та особливо
брацлавських земель було швидке зростання міст. На початку XVII ст. лише на
Київщині постало 200 нових міст, збільшивши їхню загальну кількість до 348, що
становило близько третини всіх міських центрів України. На середину століття
на напівбезлюдній колись Брацлавщині на кожні 218 кв. км припадало по місту. Хоч
на середину XVII ст. в містах проживало майже 60 % усього населення порубіжжя,
насправді вони не являли собою міських центрів. Це були скоріше прикордонні фор-
ти, за дерев'яним частоколом яких рідко коли налічувалося більше 100 дворів. Під
захистом цих укріплень жили переважно селяни, що обробляли навколишні землі.
Самі ці міста здебільшого не мали самоврядування, а належали магнатам, що буду-
вали та обороняли їх.

Магнати володіли більшою частиною земель у порубіжжі, мало що лишаючи се-
редній та дрібній шляхті. Польська шляхта у Придніпров'ї складалася, при-
наймні спочатку, не з землевласників, а, як правило, з урядників, адміністрато-

рів та управителів магнатських маєтків. Лише з часом вони наживали відносно скром-
ні володіння. Іншою причиною такого становища середньої та дрібної знаті
порубіжжя була її малочисельність. У Київському воєводстві в середині XVII ст.
на 350—400 тис. населення припадало лише 2—2,5\тис. шляхтичів, тобто менше
І %, в той час як у решті воєводств Речі Посполитої знать складала в середньому
8—10 % населення. Швидке накопичення пограничних земель у магнатів, пере-
шкоджаючи припливові дрібної знаті у Центральну та Східну Україну, водночас
сприяло імміграції сюди євреїв. Багато магнатів, яким більше подобалося жити
у Кракові, Варшаві та Львові, на період своєї відсутності наймали управителями
маєтків євреїв. Проте більшість тих євреїв, що селилися у розквітаючих містах,
були ремісниками, торгівцями та лихварями, на яких був великий попит. На початку
XVII ст. по всій Україні налічувалося вже близько 120 тис. євреїв.

На найвищому щаблі соціальної драбини порубіжжя стояла невелика група
казково багатих магнатів, які високо підносилися над усіма іншими верствами.
Наймогутнішими серед них були такі полонізовані українські роди, як Вишне-
вецькі, Острозькі, Збаразькі та Корецькі, новоприбулі з Польщі роди Замойських,
Конєцпольських, Каліновських, Оссолінських та Потоцьких. На початок XVII ст.
їхні величезні володіння охоплювали більшість земель порубіжжя. У Брацлавському
воєводстві із загальної кількості 65 тис. дворів 60 тис. належало 18 магнатським
родинам. Найбагатшому магнатові — щойно спольщеному Яремі Вишневецькому —
лише в Київському воєводстві належало 7,5 тис. маєтків, крім того, що його воло-
діння охоплювали майже всю Полтавщину. За деякими підрахунками, на його землях
проживало близько 230 тис. селян. За своєю площею вони були найбільшими не
лише у Речі Посполитій, а й в усій Європі. Оскільки землі таких магнатів за
територією й населенням перевищували деякі князівства тогочасної Західної
Європи, їхніх володарів часто називали «корольками».

Це був влучний епітет, позаяк багато цих зарозумілих феодалів поводилися, як
повновладні правителі, будуючи розкішні палаци, прикрашені картинами голланд-
ських малярів та східними килимами, утримуючи пишний двір і велике власне
військо. Вони глузували з наказів короля й часто порушували закони. Один магнат
на ім'я Лящ, відомий своїм жорстоким ставленням до селян, крім того, ще й так часто
ображав дрібну шляхту, що 236 разів засуджувався на заслання. Завдяки підтрим-
ці інших могутніх магнатів жоден із цих вироків так і не був виконаний, а Лящ
знахабнів настільки, що наказав пошити йому вбрання із судових постанов, яке він
носив при королівському дворі. Хоч приклад Ляща є винятковим випадком, але він
свідчить про зростання сили і зарозумілості магнатів, з одного боку, та про слабкість
королівської влади — з іншого.

Козаки

Підсумком формування на рівнинах Придніпров'я нового суспільства стала
поява нового стану, що міг народитися лише на порубіжжі,— стану козаків. Тюрк-
ське за походженням слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей,
які не мали чітко визначеного місця в суспільстві й населяли безлюдні окраїни.
Вперше слов'янські козаки з'явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням
кріпацтва в середині XVI ст. їхня чисельність значно зросла. Спочатку основну
масу козаків становили селяни-втікачі, були серед них також міщани, позбавлені
сану священики, шукачі пригод із збіднілої знаті. Хоч до козацьких лав вливалися
поляки, білоруси, росіяни, молдавани ба навіть татари, все ж величезну більшість
населення Придніпров'я складали українці. Російський різновид козацтва розвинувся
далі на схід, на р. Дон.

Первинна організація козацтва. У пошуках волі українські козаки просувалися
все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні за-
стави Канова та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони організову-
вали уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням
худоби та коней. Власне під час цих тривалих сезонних виправ углиб степу в них
з'являються перші елементи організації. Вирушаючи у «Дике поле», вони обирали
своїми ватажками, або, як їх іще називали, отаманами, найбільш досвідчених,
сміливих і винахідливих, а щоб краще оборонятися від татар та взаємодіяти на

Козацький табір. Сучасна гравюра

ловах і в рибальстві, групувалися у тісно об'єднані загони — ватаги. Згодом у степу
засновувалися укріплені табори (січі) з невеликими цілорічними військовими
залогами, а для багатьох козакування перетворювалося на постійне заняття.

Королівські старости на пограничних землях непокоїлися, спостерігаючи, як зро-
стає кількість озброєних незалежних козаків, котрі часто виявляли неповагу до
влади. Щоправда, старости ці як члени магнатських родів самі наживалися на ситуа-
ції та отримували чималі гроші, обкладаючи великими (й часто несанкціонова-
ними) поборами козаків, що намагалися торгувати у містах рибою, шкурами
тварин тощо. Однак важливішим було те, що вони знайшли в козаках ідеальних обо-
ронців кордонів від татарських наскоків, а одним з найобтяжливіших обов'язків ста-
ростів якраз і був захист кордонів. Так, у 1520 р. черкаський староста Сенько
Полозович завербував загін козаків служити прикордонною вартою. У наступні де-
сятиліття інші старости, такі як Євстафій Дашкевич, Предслав Лянцкоронський

та Бернард Претвич, почали активно мобілізувати козаків не лише для оборони,
а й для нападів на турків.

Перші магнати, що організовували козаків, були православними неспольщеними
українцями. До найславетніших серед них належав Дмитро («Байда») Вишне-
вецький, канівський староста. В його сповненому пригод, овіяному славою легендар-
ному житті важко хідділити правду від вимислу. Проте достовірно відомо, що
у 1553—1554 рр. Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на відда-
леному, стратегічно розташованому за дніпровими порогами острові Мала Хортиця

Дмитро Вишневецький (Байда)

форт, що мав стати заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорозьку
Січ, яка вважається колискою українського козацтва. Незабаром він із своїми коза-
ками організував кілька походів у Крим і навіть мав зухвалість напасти на самих
турків-оттоманців. Коли Річ Посполита відмовилася підтримати його хрестовий похід
проти мусульман, Вишневецький поїхав у Московію, звідки продовжував наскоки
на Крим. Але там він швидко розчарувався і, повернувшись на Україну, втягнувся
у молдавські справи. Цей крок виявився для нього фатальним — молдавани
підступно передали Вишневецького туркам, які в 1563 р. стратили його в Константи-
нополі. Пам'ять про подвиги Байди зберегли численні українські народні пісні,
багато з яких співають і нині.

Запорозька Січ. Розташована в недосяжності для урядової влади, Запорозька
Січ навіть після смерті свого засновника продовжувала процвітати. Кожен христия-
нин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього
острова-фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися
до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Жінок і дітей сюди
не приймали, оскільки вважали, що в степу вони будуть зайвими. Відмовляючись
визнати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування
згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали
рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше пере-
магала сторона, що найголосніше кричала.

На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких
ватажків — гетьмана чи отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Кожен курінь
(це слово згодом ста'ли вживати як назву військової одиниці, що жила в куре-
ні) обирав аналогічну групу нижчих офіцерів, або старшину. В період воєнних похо-
дів старшина користувалася абсолютною владою, включаючи право застосування
смертної кари. Але в мирний час її влада була обмеженою. Взагалі запорожців
налічувалося 5—6 тис., із них 10 %, зміняючись, служили січовою залогою,
в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом.
Січове господарство переважно спиралося на полювання, рибальство, бортництво,
солеваріння в гирлі Дніпра. Для Січі, що лежала на торгових шляхах між Річчю Пос-
политою та Чорноморським узбережжям, важливу роль відігравала також торгівля.
Попри засади братерства та рівності, якими керувалися запорожці, між козацькою
старшиною й рядовими козаками (черню) поступово виникли соціально-еко-
номічні відмінності та напруженість, які час від часу виливались у завору-
шення.

Міські та реєстрові козаки. Багато козаків проживало й у порубіжних містах.
Зокрема, населення Канева у 1600 р. налічувало 960 мешканців, що належали до
стану міщан, і понад 1300 козаків з родинами. Як і січовики, міські козаки ігнору-
вали урядову владу, визнаючи лише своїх старшин. Розуміючи марність будь-яких
спроб підпорядкувати далеку й непокірну Січ, польський уряд, проте, сподівався за-
лучити до себе на службу міське козацтво чи принаймні певну його частину.
В 1572 р. король СигізмунД Август санкціонував утворення загону з 300 оплачува-
них козаків на чолі з польським шляхтичем Бадовським, який формально не підпо-
рядковувався урядовим чиновникам. І хоч цей загін незабаром розформували, його
поява стала важливим прецедентом: уперше польський уряд визнавав козацтво чи
принаймні його представників як окрему соціальну верству, що аналогічно іншим
мала право на самоврядування.

Друга, більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону
мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія. Король встановив пла-
ту шести сотням козаків і дозволив їм розташувати у м. Терехтемирові свій арсенал
і шпиталь; за це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхти-
чів та стримуватися від «самочинних нападів на татар», що часто ускладнювали
зовнішні стосунки Речі Посполитої. Завдання цих негайно внесених до реєстру
(реєстрових) козаків полягало в охороні кордонів і, що не менш важливо, в контролі
за нереєстровими козаками. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис.
В основному це були вихідці з місцевих мешканців, що остаточно сформувалися
як козаки й мали значну власність. Так, заповіт реєстрового козака на ім'я
Тишко Волович включав будинок у Чигирині, два маєтки зі ставками для риби, ліси
й пасовиська, 120 вуликів, 3 тис. золотих злитків (із них тисяча в позичці під великі
проценти).

Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових коза-
ків, які рідко коли мали більше, ніж прості селяни. Відтак стосунки між 3 тис. реєст-
рових і близько 40—50 тис. нереєстрових козаків часто досягали крайнього напру-
ження. Проте ці відмінності не перешкоджали синам заможніших козаків іти на Січ
у пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам, що спромоглися нажити
собі багатства. Таким чином, на початок XVII ст. існувало три чітко не розмежованих
категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду; запорож-
ці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва, яка

мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно
визнаного статусу.





Автор: mike13


Введіть скриньку:

Також може зацікавити:

Категорія: Битви | Переглядів: 2377 | | Рейтинг: 3.3/3
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Ваш сховок
Привіт, Мандрівник!



Пcевдо:
Пароль:


Чим зайнятись?
Реєстрація
Реєстрація на сайті

Останнє з ради

1. Вірш про КОЗАКІВ, ко...

2. МІСТА

3. Наш спеціалізований ...

4. ЧИ СПРАВДІ МОЖНА ЗАР...

5. Прислів'я та при...


Народне слово:
Московські чернетки

Грецькі вісточки

Османський ярмарок

Персоналії:
Отаман Вишневецький
Дмитро Вишневецький
Северин Наливайко біографія
Северин Наливайко
історія Самійшла Кішки
Самійло
Кішка
Петро Сагайдачний
Петро Конашевич
біографія Івана Богуна
Іван
Богун
Оповідь про Івана Мазепу
Іван Мазепа
розповідь про Івана Сірка
Іван
Сірко
мова про Івана Виговського
Іван
Виговський
Зображення Палія
Семен
Палій
розповідь про діяння Полуботка
Павло
Полуботок
Картинка Розумовського
Кирило
Розумовський
Дорошенко гетьман
Петро
Дорошенко
Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан
Хмельницький
Іван Скоропадський
Іван
Скороп...
пилип орлик та конституція
Пилип
Орлик
Юрій Хмельницький
Юрій
Хмельни...

Статистика


Всього онлайн: 33
Вільних мандрівників: 33
Низових користувачів: 0

Сьогодні були:




Мапа сайту
I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!