Складний і тривалиий шлях розвитку пройшли українські
календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони отримали через
звязок з календарними циклами (зимою, весною, літом, осінню), від яких
безпосередньо залежав побут наших предків. Часом їх ще називають
аграрними, тобто пов'язаними з певними видами господарських робіт
(сівбою, плеканням посівів, збиранням врожаю). Але це вірно лише до
певної міри, оскільки значна частина тих звичаїв та обрядів виникла
задовго до того, коли наші предки пізнали хліборобство.
Знання природних циклів і орієнтація в часі формувалися ще на тій
стадії, коли давнє населення на території України вело привласнювальну
форму господарювання, тобто існувало виключно за рахунок мисливства і
збиральництва. Залежно від пори року воно переміщалося з місця на місце,
тобто дотримувалося напівкочового способу життя, щоб забезпечити себе
достатньою кількістю їжі.
Нині майже нічого невідомо про звичаї людей кам'яного віку (палеоліту,
мезоліту). Але це не означає, що жодної обрядовості в них не було. Побут
тих народів, чий спосіб життя до недавнього часу відповідав первісній
стадії, яку давним-давно пройшли наші предки, засвідчує, що звичаї і
обряди, приурочені до початку чи закінчення певного природного сезону,
були і в них. У цьому переконує ближче знайомство з обрядовими циклами.
Минали тисячоліття, поки давні люди приручили звірів, навчилися
вирощувати хліб. Перехід від привласнювальної до відтворювальної форми
господарювання спричинив зміну способу життя. Полювання на звірів
змінюється на тваринництво. Збиральництво поступово переростає у
хліборобство; замість мандрівного способу життя настає відносна
осілість,
тривале проживання на певній території. Але первісні форми життя не
зникають безслідно, а доповнюють новий господарський устрій. Ця
закономірність властива і обрядовості, в якій давні обрядові дійства
постійно доповнюються новими.
Паралельно зі зміною способу життя наші предки набували все нових і
нових знань. На їх базі формувався певний світогляд як система поглядів
на утворення світу, розуміння в ньому місця людини. Її взаємин з іншими
людьми та навколишньою природою. Давні люди досить добре усвідомлювали
значення природних явищ для свого існування. Ще в дописемний період
вони намагалися якимось чином фіксувати свої знання про природу, здобуті
у процесі пристосування до неї. Поступово формувалося розуміння впливу
різних небесних явищ на суто земні справи людей. Це послужило відправною
точкою для виникнення сучасної астрономії. З її зародженням формується
система обліку великих проміжків часу, яка базується на періодичності
видимого руху небесних тіл (Місяця, Сонця чи окремих планет).
Найдавнішим у багатьох народів був місячний календар. І це цілком
природно, адже рух Місяця дуже легко спостерігати навіть неозброєним
оком. Люди зауважили, що повернення Місяця в небесному просторі в одну і
ту ж точку відносно Сонця відбувається приблизно через 30 діб; це добре
простежується за місячними фазами — різними формами видимої частини
Місяця.
Відлік часу за Сонцем послужив основою сонячних календарів. Певний час
обидві ці системи співіснували. На території України вже у IV тис. до
н.е. користувалися місячно-сонячним календарем, за яким вираховували
періоди настання весняних і літніх свят. Така практика дійшла до наших
днів. Якщо свята Різдва і Купала, які ділять річне коло на дві рівні
частини, визначають за сонячним календарем, то Великодень і Зелені свята
— за місячним.
Різні за формою елементи обліку часу пізніше отримали теперішню назву —
«календар», яка походить від латинського слова "саlеndаrium", дослівно —
«боргова книжка». «Календами» латиняни називали перші дні місяця, коли
боржники повинні були сплачувати своїм кредиторам певні відсотки. Хоча
термін «календар» запозичений, але власне системи обліку часу були
відомі нашим предкам ще задовго до його виникнення. З пізніших часів
дійшли до нас декілька календарів, які називають аграрними. На них
звичайними зарубками позначали будні; косими хрестами, фігурками коней
чи вершників — святкові дні; косими і хвилястими лініями — періоди
дощів; стилізованими знаками рала, серпа — періоди польових робіт. Одним
з таких календарів був керамічний глечик, знайдений у 1899 р. під час
розкопок поблизу с. Ромашки на Київщині. Майже через 70 років археологи
віднайшли ще два подібні календарі — глечик у с. Малаєшти (Молдова) та
чашу в с. Лепесівка на Волині. Усі три знахідки належать до II—IV ст. н.
е.
Але такими календарями користувалися далеко не всі. Астрономічні
підрахунки настання того чи іншого сезону здійснювались елітарною
частиною населення. До прийняття християнства на території України це
були жерці, служителі язичницьких храмів,— так звані «волхви», «відуни»,
тобто особи, які володіли певними знаннями, але тримали їх у таємниці.
Вони й вираховували періоди настання праних сезонів, визначали пов'язані
з ними календарні, свята — терміни вшанування язичницьких божеств, яким
поклонялися наші предки.
Для більшості населення ближчим був календар, в основу якого покладено
вегетаційний період, тобто період активного життя рослинного світу. У
наших умовах вегетаційний рік триває від останніх весняних приморозків
до перших осінніх. З ним була пов'язана трудова діяльність переважної
більшості людей, оскільки знання початку чи кінця хліборобських робіт
мало практичне значення.
Разом з іншими системами обліку часу вегетаційним роком почали
послуговуватися наші предки тоді, коли їх основним заняттям стало
хліборобство. Ознаки такого обліку збереглися і до наших днів. Недаремно
синонімом до слова «рік» і нині вважаємо термін «літо». За фенологічними
ознаками сформувалася більшість сучасних назв місяців: березень,
квітень, травень, червень тощо.
На обидві системи обліку часу — елітарну і народну, що взаємодіяли і
взаємодоповнювали одна одну, істотно вплинула християнізація наших
предків-язичників. З прийняттям християнства на Русі складається новий
календар, упроваджуються нові святкові дати. Частково вони співпадали зі
старими язичницькими святами, частково витісняли їх.
Відходили в небуття колишні служителі язичницьких храмів і культів,
проти яких, у першу чергу, була спрямована боротьба християнської
церкви. Забувалися назви божеств, на честь яких влаштовували свята наші
предки. Та залишалася народна обрядова основа, яка впродовж наступних
століть взаємодіяла з християнською обрядовістю. Так складався сучасний
народний календар з християнськими датами і обрядами, доповненими
прадавніми обрядовими елементами.недвижимость в Черногории
Головна сторінка
Допомогти сайту
Завантаження 
Козацькі книги (51)
Гетьмани та кошові
Книжки про козаків
Козацькі приказки
Вірші про козаків
Звичаї козаків
Походи козаків
Козацький форум
Козацькі легенди
Козацький словник
Козацькі ігри на PC
Козацьке аудіо 
Козацька галерея 
Фільми про козаків
Кухня козаків
Козацькі випроби
Книга згадок
Написати Кошовому
Додати матеріял 
