Битва під Берестечком

Берестéцька б́итва — велика битва, що відбулась біля містечка Берестечко (сучасна Волинська область, Україна) 1651 року між військами польського короля Яна Казимира II і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками (хан Іслам-Гірей III) і тривала протягом 28 червня — 10 липня.

Кількість польських військ оцінюють від 100 000 до 200 000. Польські джерела приводять таку кількість власних військ: 27 000 коронного війська і 30 000 посполитого рушення. 20 000 польського війська складали німецькі найманці — ветерани Тридцятилітньої війни. Однак разом з шляхтичами у польському війську воювала їх челядь і навіть священики, тому точна кількість могла бути значно більшою (польські джерела — 90 000).

Кількість українських військ — близько 70 000 (окрім козаків велика кількість слабо озброєних селян), та близько 25 000 татарської кінноти.

Битва закінчилась перемогою польського війська.

Причиною поразки козацького війська було те, що татари полишили поле бою захопивши з собою Богдана Хмельницького.

Битва під Берестечком була найбільшою за усю Визвольну війну.

Однією зі складових успіху королівських військ у битві під Берестечком була тактика побудови й ведення бою, що сильно відрізнялася від застосовуваної поляками раніше. Війська були розставлені цього разу незвичним німецьким способом, і козаки не змогли скористатися досвідом, який вони нагромадили за час попередніх війн. Всі атаки зустрічалися і відбивалися з незвичайною ефективністю.

У 1651 році Польща після Зборівського миру відновила воєнні дії проти козацької України. Однак через позицію хана Іслам-Гірея, котрий не хотів допустити розгрому Речі Посполитої, Богдан Хмельницький змушений був відмовитися від активних наступальних дій (понад місяць 100—110-тисячна українська армія маневрувала в районі Тернополя — Озерної — Колодного), що дозволило королю Яну Казимиру провести військо (близько 90—100 тисяч жовнірів, шляхтичів і 100 тисяч озброєних слуг) до Берестечка й до 25 червня переправити його через річку Стир. Лише діждавшись у середині червня прибуття хана з 30—40 тисяч татар, гетьман негайно вирушив у похід. Не знаючи про це, 27 червня поляки подалися до місто Дубно, і коли їхній авангард уже подолав 7—8 км, стало відомо про наближення українців. Тоді було вирішено повернутися до табору під Берестечком. Ранком наступного дня почалися сутички з татарами (українських кіннотників було небагато), які й розпочали Берестецьку битву.

Протягом 27 — 28 червня татари спалюють сусіднє село й намагаються «розкачати» супротивника. Вони атакують, потім відступають, знову атакують, застосовуючи традиційну тактику, відому ще від часів хана Батия. Конецпольський із Любомирським самі атакують татарську кінноту.

28 червня почалися бої гарцівників (невеликі сутички), на нерівному терені, що відділяв табори польських і українських військ.

29 червня Іслам-Гірей III займає основні висоти перед Берестечком і битва відновлюється. Поляки значною силою виступили на козацький табор, що не був іще упорядкований. Але Хмельницький ударив на них з боку і відрізав польське військо від його табору; тоді полягло близько 7 000 поляків, козаки добули 28 хоругов (прапорів), між іншим і прапор гетьмана Потоцького. Це незвичайно підняло настрій українського війська.

Але третього дня, 30 червня, поляки ще більшою силою пішли на козаків. З допомогою артилерії польська кіннота переламала козацькі лави й дійшла аж до таборових возів.

30 червня. Вранці король, який молився всю ніч, вишиковує свою армію в такому порядку: праве крило — гетьман Потоцький, ліве — гетьман Калиновський. У центрі, де перебуває переважно польська та німецька піхота, — сам король. Польські гусари здають свої списи з червоними прапорами, які встановлюють за позиціями, імітуючи величезну чисельність армії. Мости через Стир заздалегідь розбираються, кожний воїн знає, що бігти нікуди.

Отримавши дозвіл короля, Вишневецький, у війську якого були й реєстрові козаки (шість хоругв), атакує український табір. Хмельницький контратакує, та його зупиняє німецька піхота. Козаки відходять у табір, і тоді поляки починають обстріл татар, які розташувалися на пагорбі. Гармати стріляють не лише ядрами, а й мушкетними кулями, які щедро засипали в їхні жерла. Незабаром одне з ядер розривається біля ніг хана, вбиває султана Амурата, який командував облогою Збаража. Хан наляканий, він чує потужні мушкетні залпи, бачить ескадрони, що йдуть на штурм. Разом із солдатами в бій йдуть і ксьондзи із шаблями в руках. Іслам-Гірей, досвідчений воїн, вагається і зненацька для усіх, покидає бойовище оголивши лівий фланг козацько-селянського війська.

Щоб заспокоїти татар, Хмельницький із писарем Виговським подалися до ханського табору і наздогнав хана поблизу містечка Ямпіль. При цьому хан затримує і забирає Хмельницького із собою. Козаки залишилися в таборі без проводу. До теперішнього часу достеменно невідома причина втечі татар. Серед причин називають змову татар і поляків або просто страх перед битвою.

Козаки, які залишилися без гетьмана, застосовують традиційну військову тактику — пересувають уночі табір ближче до болота, огороджують його возами, насипають земляний вал і навіть намагаються атакувати.

1 липня обидві армії відпочивають. Воєнні дії обмежуються лише перестрілкою. Супротивники збирають трупи вбитих, король посилає за гарматами до Брод, а козаки збільшують висоту земляного вала.

2 липня поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем і роблять успішну вилазку.

3 липня дві тисячі козаків виходять з табору і зганяють поляків з пагорбів, де трьома днями раніше розташовувалися татари. Вночі Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору.

4-5 липня продовжується обстріл укріпленого табору з польських гармат.

6 липня козаки відправляють до польського короля послів — полковників миргородського Гладкого, чигиринського Крису й писаря військового Переяславця.

7 липня король, залишивши в заручниках полковника Крису (польські й чимало українських істориків стверджують, що Криса добровільно залишився в короля і і сам давно шукав нагоди, щоб перейти до поляків), посилає до взятого в облогу табору листа, де пропонує козакам попросити вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати й скласти зброю.

8 липня замість кропивенського полковника Филона Джеджалія (Джалалія, Джеджалика) козаки обирають нового гетьмана — Матвія Гладкого. Вони відмовляються від польських умов і вимагають дотримання Зборівського договору. Король наказує припинити переговори, готуватися до штурму й посилює артилерійський обстріл

9 липня козаки дізнаються, що польський гетьман Лянцкоронський переправився через Пляшеву. Це загрожує повним оточенням табору, оскільки до цього в козаків було кілька загат через болото, які зв'язували їх із незайнятою супротивником землею. Через них вони поповнювали припаси й доставляли корм коням. Старшини знову відправляють до Яна Казимира нове посольство, але гетьман Потоцький розриває вимоги козаків на очах у короля. Полковник Криса пропонує затопити козацький табір, зробивши на Пляшевій земляну греблю.

10 липня вінницький полковник Богун, обраний новим гетьманом, приймає рішення відігнати гетьмана Лянцкоронського з правого берега ріки. Вночі, навівши з підручних засобів мости через ріку Пляшеву, дві тисячі запорожців виходять із табору. Козаки побудували мости на річках, — не шкодуючи ні возів ні усіляких воєнних знаряддь, щоб загатити болота. Деякі джерела стверджують, що запорожці поклали на болота списи і перекочувались по них. Чому Богун не попередив інших — невідомо. Польські джерела стверджують: у козацькому таборі починається паніка, багато хто кричать, що Богун кинув усіх напризволяще й утік. Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ.

Конецпольський, бачачи, що суперник іде, залишає свою армію на відступаючих і особисто кидається в бій. За свідченнями польських істориків, на переправі починається хаос, мости не витримують, сотні козаків падають у Пляшовець та Ікву, чимало тоне, частина робить спроби прорватися, кинувшись на поляків. Більшість козаків намагаються врятуватися вплав через ріку й болото, кинувши перед цим у воду золото й срібло, щоб воно не дісталося ворогу.

В одному місці серед болота скупчилось 300 козаків під керівництвом сотника Нечитайла. Вони, хоробро оборонявшись, дорого віддали свої життя. Нечитайло по-груди в болоті бився три години. Він був весь порубаний, його тіло пробили 14 куль, в руках в нього була лише одна коса. Ян Казимир запропонував сміливцю життя, але той відмовився. Накінець два німецькі найманці, прокололи сотника списами.

За польськими джерелами, близько тридцяти тисяч козаків гине в цій битві, але кілька тисяч на чолі з Богуном і усього лише з двома гарматами відходять уночі за Пляшеву. В останні десятиріччя в історичному заповіднику «Поле Берестецької битви» археологи проводять масштабні розкопки, і, судячи з багатьох знахідок, кількість загиблих українців значно перебільшена. Так, у районі переправи через Пляшеву знайдено лише близько сотні останків тих, хто переправлявся. Та найвагоміший факт, що вже через шістдесят днів під Білою Церквою знову зібралася потужна армія. Навряд чи Хмельницький зміг би зібрати велике військо лише за два місяці.

Також може зацікавити: