Гармати

В Україні перші гармати з'явилися в кінці 14 ст. Зважаючи на велику вагу та громіздкість перших гармат, їхню невисоку скорострільність, вони застосовувалися для оборони замків. Велика вартість перших гармат обумовила те, що в українських містах їх було ще небагато. В 1471 р. у Вінниці була 1 гармата, в Чуднові – 3, а в Житомирі – 4 великі гармати і 5 тарасниць. В 15 ст. в Україні вже почалося власне виготовлення гармат.

Перебували гармати і на озброєнні в козаків. Частина цих гармат була захоплена в татарських та турецьких містах. Інші потрапили до козаків після захоплення замків під час повстань, а деякі надавалися правителями тих держав, які бажали залучити запорожців на свою службу. Кількість гармат, які перебували в козацькому війську, не перевищувала 20–30 штук. А., яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати. Крім того, польський уряд намагався не озброювати козаків гарматами, а особливо гарматами великих калібрів.

Б.Хмельницький надав А. статусу окремого роду військ. Гармати були зведені в окремий підрозділ, їм було виділене кінне прикриття. 15 невеликих гарматок були поставлені на двоколісні лафети і переведені на однокінну тягу, що збільшило їх маневреність. В той час це було новинкою в артилерійській справі, й у використанні легкої кінної артилерії українські війська випередили Європу на 100 років. У подальшому зростала в українському війську і кількість гармат полкової артилерії, і парк важкої польової артилерії; в цьому компоненті українське військо не тільки не поступалося польському, а й переважало його. В поході під Берестечко в козацькому війську було 100 гармат. З них до трьох десятків великокаліберних гармат знаходилися при гетьмані, а при кожному полку було по 5–6 гармат менших калібрів. Була створена військова людвісарня (див. Людвісарство), в якій виготовлялися гармати і дзвони. Керував А. генеральний обозний з артилерійською старшиною: гарматними осавулом, писарем, хорунжим. Крім того, "на послузі при гарматі" було по 80 пушкарів і гармашів, довбиші, цирюльник, ремісники, стадники, коновали. Розміщувалась військова А. в Переяславі, а потім у Корсуні. В подальшому організація козацької А. ще більше вдосконалилася. На утримання А. були виділені спеціальні маєтності (Лохвиця та Ромни, а пізніше Короп). Поширеним в Гетьманщині було і виробництво гармат. Все це привело до збільшення кількості гармат в козацькому війську.

А. Гетьманщини поділялася на генеральну, полкову та сотенну. Загальне керівництво всією А. здійснював генеральний обозний. Був створений спеціальний орган для управління всією А. – Канцелярія генеральної артилерії, яка підпорядковувалася обозному. Ця канцелярія займалась артилерійським спорядженням, слідкувала за ливарними, пороховими та кінськими заводами. Генеральна військова А. розміщувалася в гетьманській резиденції. Управління генеральною військовою А. здійснювала артилерійська старшина, номенклатура якої, як і склад артилерійських служителів, майже не змінився з часів Б.Хмельницького. На початку 18 ст. в генеральній військовій артилерії нараховувалося 40 гармат.

Полкова артилерія розміщувалася в полкових містах. Очолював полкову артилерію полковий обозний, який здійснював управління нею за допомогою полкової артилерійської старшини та артилерійських служителів. Кількість гармат в полковій А. була значною. Так, на початку 18 ст. в одному Полтавському полку їх нараховувалось 20.

Сотенна А. призначалася для захисту населених пунктів (міст, містечок, великих сіл). До її складу входили і гармати, і гаківниці, яких у деяких сотнях нараховувалося по 10 і більше. Купувалися ці гармати сотенними урядами, магістратами і окремими старшинами. В сотнях спеціальних артилерійських команд для обслуговування А. не існувало. До несення караулів та обслуговування гармат почергово залучались козаки сотні.

На Запорозькій Січі також була своя А. Загальне керівництво січовою А. здійснював військовий обозний. Військовий пушкар під керівництвом обозного завідував усією січовою артилерією і розпоряджався в січовій пушкарні, де зберігалися запасні гармати та боєприпаси (порох, свинець, ядра). До складу артилерійських команд на Січі входили виборні підпушкарі та гармаші. Частина гармат розміщувалась на січових укріпленнях, для охорони яких вони призначалися, а інші супроводжували козацькі команди в походах.

Занепад козацької А. почався після поразки антимосковського виступу гетьмана І.Мазепи. З України в Росію була вивезена вся генеральна та полкова А. Після цього склад генеральної та полкової А., незважаючи на всі зусилля козацьких властей, не був поновлений у тій кількості, яку він мав у другій половині 17 ст. Навіть під час війни генеральна військова артилерія складалася всього з 6 гармат (4 трифунтових і 2 чотирифунтових). Козацький полк вирушав у похід з трьома півторафунтовими гарматами, яких було менше, ніж в російських піхотних та кавалерійських полках. Не кращим був стан і сотенної А. Так, у 1725 р. в 13 сотнях Полтавського полку було лише 2 гармати. З тих гармат, які залишилися в українських містах, значна частина була старих типів, із великими запалами, непридатних до стрільби.

Під час захоплення росіянами в 1709 р. Чортомлицької Січі ними була захоплена січова А. На Кам'янській та Олешківських Січах, які перебували під протекторатом кримського хана, запорожцям було заборонено тримати гармати. На Новій Січі А. біла відновлена.

Разом із ліквідацією російським урядом Запорозької Січі і козацьких полків в Гетьманщині була ліквідована і козацька А.

Література: Історія українського війська. – Ч.1. – Львів, 1936. (репринтне видання) – С.145–150; А п а н о в и ч О. М. Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст. – К.,1969. – С.51–55, 90–92; С т о р о ж е н к о І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини ХVІІ століття. – Кн.1. – Дніпропетровськ, 1996.

Також може зацікавити: