Маловідомі історичні факти

автор статті Сланіслав Біличенко
бакалавр Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, Миколаївська філія

Перенесемося в Південну Африку. Йде англо-бурська війна (1899-1902 рр.). Бури борються проти імперської британської армії. А от командир одного із загонів бурів - українець Юрій Будяк. Це й не дивно, коли в жилах - козацька кров. Цікаве інше. У полон до цього загону потрапляє англійський військовий журналіст, звали якого Уїнстон Черчілль. Так, це був майбутній славнозвісний прем’єр-міністр Великобританії, і саме його врятував Юрій Будяк від розстрілу. Згодом, завдяки вдячному У.Черчіллю, Ю.Будяк вступив до Оксфордського університету. У 1917 році Ю.Будяк працює в апараті Центральної Ради - уряду Української Народної Республіки, а потім - радянські табори і смерть 1943 року. Така людська доля, яку ще треба досліджувати.

Про долю багатьох українців ми знаємо ще менше. Так, Софія Ружинська, будучи волинською княгинею, командувала у XVII столітті військом у 6 тисяч воїнів.

Лише уривчасті відомості маємо про волелюбну українку Степаниду. Вона була активною учасницею повстання Степана Разіна, очолювала повстанський загін зі Слобідської України, а після поразки повстання її у 1670 році зіслали в каземати Тихвинського жіночого монастиря.

Мабуть, заслуговує не одного фільму доля козака Якова Малика. У XVI столітті він потрапляє до Індії, де стає великим візирем індійського князівства Гуджерат. Отак-то…

Не так уже й багато ми знаємо, як не дивно, про корінного полтавця, українця Миколу Гоголя. Наприклад, мало кому відомо, що Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, - писав він у листі до другого українця - Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Можна було б зібрати словник українських прізвищ, спотворених у ході русифікації російськими чиновниками. Так, український рід Чехів у ХІХ столітті став чомусь Чеховими. Дід А.Чехова ще був Чехом. Сам А.Чехов писав, що дід його - українець. Досить кумедно Дейнеки перетворились на Денікіних. Козаки Розуми стали Розумовськими, Чайки стають Чайковськими. Дід Петра Чайковського, великого композитора - Петро Чайка - закінчив Києво-Могилянську Академію і його як медика російський уряд відрядив штаб-лікарем у Вятку. Ймовірно, українська атмосфера в родині Чайковських збереглася набагато краще, ніж у Чехових, бо з 24-річного віку майбутній композитор майже щороку по кілька місяців жив в Україні, де написав понад 30 творів, серед яких - опери “Коваль Вакула” (”Черевички”), “Мазепа”, пісня-романс “Садок вишневий коло хати”, дует “На вгороді коло броду” на слова Т.Шевченка. В жорстокі часи наступу імперії на українську мову він домагався постановки “Тараса Бульби” М.Лисенка, використав у своїх творах багато українських народних пісень.

Серед тих, хто відцурався свого народу, - відомий письменник, українець за походженням… Федір Достоєвський. Рід Достоєвських походив з села Достоєва біля Пінська (українсько-білоруське порубіжжя). Один з Достоєвських стає ієромонахом Києво-Печерської Лаври і в 1647 році бере участь у виборах чергового митрополита. Цікаво, що серед Достоєвських, які жили на Поділлі, найбільше було представників духовного звання. Андрій Достоєвський був священником української уніатської церкви. Він був дідом письменника Ф.Достоєвського. Син Андрія посварився з батьком і братом і подався в Москву. Звали його Михайлом, і як спомин про родину й Україну він узяв із собою, зберіг і передав своїм синам власні українські поезії. Донька великого письменника згадує: “…поетичні здібності були вже в українській родині мого батька, а не були дані щойно через мою матір-москвичку, як припускають літературні приятелі Достоєвського”. Шкода, що Ф.Достоєвський не став в обороні України.

Цього в принципі не можна сказати про В.Маяковського. Поет гостро критикував москалів: “Товаришу москаль, на Україну жартів не скаль”. А ще нагадував, що москалі з історії України знають лише Шевченка, Тараса Бульбу, борщ і сало (”Знань у росіянина не глибока товщ”). Зате дуже полюбляє такий “брат” “дурницю зморозить, викладе весь вантаж розумовий: візьме й розповість зо двоє курйозів - анекдотів української мови” (цитуємо, до речі, в перекладі Л.Первомайського). “Вивчіть цю мову!” - звертається поет до… чи не глухих? До речі, він про себе писав: “Я з діда - козак, з другого - січовик”.

Дослідники вказують, що українські роди Маяковських пішли, ймовірно, від тих козаків, які стояли на сторожі на курганах, при маяках, що підпалювались у разі татарських нападів.

На жаль, й українці Ріпи перетворилися на Рєпіних. Хоч Ілля Рєпін, який народився на Харківщині, все ж зберіг своє відчуття належності до українців й малював себе у вигляді козака, що спирається на гармату. “Час вже подумати про український стиль у мистецтві”, - відзначав митець. А проте він не лише говорив, а й створив чимало творів на українську тематику, приміром, “Запорожці пишуть листа турецькому султану” - він намалював два варіанти цієї картини.

На закінчення хочу нагадати: скільком Черчіллям ми б не врятували життя, у скількох Індіях ми б не ставали візирами, були б Франками чи Гоголями, Достоєвськими або Чайковськими, ми ніколи, ніколи не повинні забувати, хто ми є. Будьмо гордими, що ми - українці. Ми маємо свій рід, свій грандіозний народ і свою вічну землю на цій планеті - Україну. Цього у нас ніхто й ніколи не забере, лише не цураймося свого, і тоді ми побудуємо державу, не гіршу, ніж побудували собі інші європейці.

Також може зацікавити: