Назва "Україна", "Мала Русь", "Червона Русь"

Слова "край" і "страна", "country" мають міграційне походження .Усе це пояснюється тим, що люди раніше знаходилися в постійному русі, переселенні, кочували. Їм постійно доводилося колонізувати нові землі. Навіть у Біблії дуже часто Бог дає вказівку біблійним героям переселитися в якусь землю. Земля, яку люди щойно заселяли, була для них спочатку з краю (в напрямку поступального мобільного руху), а потім в процесі освоєння і ставала краєм, країною, страной, т.ч. ніхто цієї етимологічної метаморфози і не помічав.

Термін "країна" був характерним для багатьох слов"ян, але не знайшов такої реалізації як в Україні. Саме тут виникли історичні умови для того, щоб цей термін дав назву країні, а токож цілому народу. Можливо цей факт і зіграв важливу роль у виживанні українського етносу.

Одним словом, "Україна" - це самоназва, яку дали самі українці. В історичній героїці мала настільки велике значення боротьба зі степом і його колонізація, що воно відбилося на назві країни, а також відобразилось в народній творчості. Назва "Україна" виникла би по-любому, навіть якщо не було би Росії, Польщі, Білорусії. Назва "Україна" поширилась на всю територію, з якої були поселенці краю, таким чином вона стала включати всю територію теперішньої України. Міграції населення, які повторювалися в північно-західному напрямку і навпаки, зіграли велику роль в становленні цієї назви. В аналогічній ситуації були предки українців, які колонізували землі сарматів, в перекладі на іранську мову вони отримали назву "анти".

Ще за Данила Галицкого Галицько-Волинське князівство стало називатися Малою Руссю, а він сам королем Русі. Пізніше ця назва стала охоплювати територію Київщини і Чернігівщини. У ПМЛ "Україна" уживається стосовно Переяславщини і Галицької України - Поділля (Пониззя), яке було окраїною Галичини. Пізніше, коли стало заселятися Подніпров'я, воно стало називатися Україною. У народних пісня Україна - земля вільна, далекий край. Цей край був Україною для поселенців, тобто самих українців і відношення до окраїни Польщі він немає ніякого (по польски окраїна - "Креси Восходнє"). Також відпадає версія окраїни Великої Русі. Слідом за поселенцями сюди також перемістилася назва "Мала Русь". Назва "Україна" стала вживатись не тільки по відношенню до Подніпров'я, але й поширилась на всю ту територію, звідки прийшли поселенці краю (неважливо чи вони всі були потомками колишніх біженців), які зрештою і викликали до життя цю назву.

Тобто відбулась взаємна міграція етнонімів - Україна і Мала Русь. Але взаємна міграція етнонімів була ширшою - на всю територію теперішньої України поширилось також слово "козак", яке зустрічається у народних піснях, сягаючи аж території Карпат. В свою чергу назву "Червона Русь" середньовічні географи застосовували не тільки по відношенні до Галичини, але і України в цілому. Назва "Червона Русь" хоч і закріпилась за Галичиною, але має волинське походження (від волинського міста Червен).

Назва "Україна" вживається також і на картах. В Національній Бібліотеці Парижу зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне, а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: "Ukraina o Paese de Cosacchi" (Україна або Земля Козаків). Ця територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Зустрічається назва "Україна" також і на картах Боплана.

Назви українець, малорос, русин рівноцінні, але найбільше коректно вживати українець.

Назва "українець" почала офіційно вживатися в середині 19 століття. Але зверніть увагу на народну думу про похід Наливайка в 1596 році проти Жолківського, в котрій співається:
- Ой, у нашій, у славній Україні
Бували колись престрашнії злигодні, бездольні години,
Бували й мори, й військовії чвари;
Ніхто українців не рятував,
Ніхто за них Богові молитов не посилав,
Тілько Бог святий знав, що він думав-гадав,
Як незгодини на Українську Землю посилав. (Максимович, т. І, стор. 619, вид. 1876 р.)

Відразу хочу застерегти від можливих історичних спекуляцій любителів теорії Погодіна-Соболевського. Північна Київщина залишалась заселеною, а також Чернігівщина. Внаслідок того, що ця частина України не підлягала повторному заселенню, тому для північного діалекту не характерна значна мовна диференціація, як для південної групи. Жителі Чернігівщини не приймали значної участі в колонізації Подніпров'я, оскільки вони тоді знаходилися в складі Росії. Більше того, частина населення від монголо-татар тікала в західному напрямку, наприклад згідно переказу в 13 столітті в Теребовлянському районі Тернопільської області заснував церкву монах, який тікав від монголо-татар з Києва. З того часу з'явилося село Зарваниця, в якому зараз знаходиться греко-католицький духовний комплекс. Також в Почаїв Тернопільської області Кременецького раону прибула група монахів з Києва, зараз там знаходиться Почаївська лавра. А в Белзі зберігалася ікона Божої матері, привезена грецькою царівною Анною, коли вона одружувалася з Володимиром Великим. Щоби під час нападів ікону не знищили, її відвезли на захід і залишили в Белзі. Міграції населення повторювалися, вони і зробили помітний внесок в етногенез української нації.

Також може зацікавити: