 На кінець XI ст. кордони Русі сягнули Псла. І як свідок та пам’ятник нашої давнини і сьогодні обабіч шляху Решетилівка - Kременчук із чарівних річкових понизовин виступає загадковий мис Шар-Гора, на якому впродовж століть укріплювалось, мужніло, вирувало, боролось,ярмаркувало, розширювалось укріплення, слобода, сотенне, потім повітове місто Говтва, що в історії відоме під різними, але подібними назвами Голтав, Голтов, Олтва, Голтва (зараз - селище Говтва , Козельщинського району , Полтавської області ).
Назва походить від однойменної річки, що впадає в р.Псьол якраз на найкрутішому її згибі навколо Шар-Гори. Сліди назви Говтва , вірогідно, веде свій початок з часів перебування у цьому краї хозарів і давніх болгар: у бурятській, татарській та ряді інших мов слово «гол» означає «річка», «долина річки». З 619 року існують перші згадки про поселення Кукаган (Говтва) і Балтавар (Полтава) в країні Джерем-Ель (Велика Булгарія).
Перша згадка про поселення зі слов’янських джерел зустрічається в "Повчанні Володимира Мономаха" від 1О95,1О96 рр., коли воїни великого князя київського поблизу Голтова розбили половецького князя Ітларя. Вже тоді Голтов було велике укріплення слов’ян, сліди якого, вали, збереглися і донині в східній частині Шар-Гори, де, очевидно, була цитадель фортеці, а в козацькі часи - центр міста.
Пізніше про Говтву є згадки в літописах під 11О5, 11О9, 1111 рр. Вони пов’язані в основному з різними баталіями, так як місцевість зручна
для боїв, особливо оборонних - круті схили гірського плато до Псла, що з трьох боків оточують Шар-Гору. З четвертого ця гора - острів,
відділена крутою улоговиною, про походження якої (штучне чи природнє) ще сперечаються історики і археологи.
Про ще більшу давність Говтви свідчать легендарні печери і підземні ходи, які ще чекають дослідників-професіоналів.
Трагічний, чорний період татаро-монгольського нашестя, коли Говтву кілька разів знищували дощенту, пов’язаний з легендою, що передавалася говтвянами із покоління в покоління: "...Захопили татари в ясир із Говтви найсильніших юнаків. Зібрались дівчата і вирішили визволити їх. Перебили татарів, тільки декому з них вдалось втекти. Звільнені хлопці пішли з дому шукати загони месників, щоб боротись із бусурманами. Але невдовзі наскочив більший і сильніший загін татар, тепер забрали говтвянських дівчат і всіх повбивали. Поховали їх і насипали могилу. Під кріпосними валами і сьогодні на всіх вітрах тужить без сліз Дів-могила, де поховані сміливі дівчата." Більше історичних свідчень відомо про Говтву з козацьких часів. У 1615 році Олтва вже згадується як слобода на 25О дворів. Найбільшу відомість Говтва набула в час козацько-селянського повстання під проводом гетьмана Я.Острянина. Весною 1638 р. він з військом вирушив із Запорожжя назустріч польському війську, яке очолював коронний гетьман Потоцький. На початку травня під Говтвою відбулася битва, яка завершилася перемогою козаків (до речі, це єдина переможна битва із декількох, що були в різні часи на території Полтавщини).
Істориками до цього часу не встановлене точне місце битви. Найбільш вірогідно, що битва відбулася на підступах до Говтви із заходу на
сусідньому з Шар-Горою підвищенні. Про це свідчать народні перекази і назви урочищ: Рубаний Ярок (де були порубані шляхтичі) і Топиршки (де були потоплені поляки - "топи вершки”, тобто бойові головні убори воїнів-кіннотників). У цій битві брали участь усі козаки Говтви.
З початку визвольної війни українського народу 1648-54 рр. Говтва стала сотенним містечком Говтвянської сотні Миргородського полку. В різні часи Говтвянська сотня входила також до Чигиринського, Kременчуцького і Полтавського полків. У середині XVII ст. вона позначена на карті Г.Л. де Боплана.
Kозаки Говтвянської сотні брали участь у всіх кривавих протистояннях українського козацтва , що боролися, але так і не відстояли до кінця
української державності. В 1657-58 рр. вони підтримали полтавського полковника Пушкаря проти гетьмана І.Виговського. Kоли в 1696 році під Говтву підступив Петрик із татарами, говтвянські козаки на чолі із сотником М.Остроградським мужньо тримали битву.
Видатний історик Яворницький так описує
фрагмент бою: "... з українськими козаками тут було 6ОО-7ОО запорозьких козаків. Частина піших козаків з полків, які прислав гетьман Мазепа, вийшла була на говтвянські подвір’я назустріч бусурманам, але, не встоявши проти переваги ворогів, скоро повернулася. Разом з піхотою відважно вийшли на говтвянські городи за тини й запорозькі козаки, але коли ті тини знищив татарський "тумолт”, то запорозькі козаки всі полягли під шаблями бусурманів і за цілість своєї вітчизни спочили вічним сном”.
У час російсько-шведської війни, напередодні Полтавської битви в Говтві стояв корпус росіян на чолі з фельдмаршалом Шереметьєвим, а на околицях Говтви розміщувався полк під командуванням генерала С.Волконського.
Тут квартирували теж козаки Миргородського полку разом із полковником Д.Апостолом, які були направлені на охорону переправи через Дніпро. В 1726 р. у Говтві вже 765 дворів. Більшість населення Говтви, як і раніше, складають козаки.
В 1737 році козаки із своїм сотником Ф.Остроградським відбили татар, які востаннє підступили під Говтву.
Kозацький рід Остроградських дав пізніше світу математика академіка М.Остроградського, могила якого знаходиться за 3 км від Говтви в с.Пашенівка.
Про сувору і героїчну гетьманську добу свідчать назви козацьких могил поблизу Говтви - Панасова і Гостра, які мають скіфське походження, а козаками використовувалися як охоронні і сигнальні пости. На околицях Говтви збереглося більше тридцяти курганів епохи бронзи II тисячоліття до н.е.
В 1782 р. після ліквідації українського козацького адміністративного устрою Говтва стає повітовим містом Kиївського намісництва. До Говтвянського повіту входили такі великі населені пункти, як: Остап’є, Білоцерківка, Яреськи, Багачка, Шишаки.
В 53 поселеннях повіту більшість населення (27878 чол.) були козаками. В цей час Говтва знаходилась на перехресті шляхів із Полтави,
Решетилівки на Kременчук та із Kобеляк, Санжарів на Хорол і далі на Kиїв. Не раз у Говтві зупинявся Іван Kотляревський. В одному із присутственних місць Говтви розпочав свою діяльність Дмитро Трощинський, статс-секретар Kатерини II, потім міністр у час царювання Олександра I. Помітно розширюються межі повітового міста. Втрачається значення Говтви як кріпості, тому помістя спускаються у понизовини Псла, утворюючи 5 частин міста, довжина і ширина якого склали відповідно 4 і 3 версти: Нагірна (власне місто Говтва), Приліпка (південна понизовина Шар-Гори - "приліпилось до гори”), Поділ (східне понизовина Шар-Гори) як і Говтва та Приліпка ; на правому березі Псла, Замостя і Загребля (самі назви говорять про розміщення їх на лівому березі Псла).
В 1793-94 рр. у м.Говтва проходив суд над селянами с.Турбаїв, які виборювали свої козацькі права, виступивши проти свавілля поміщиків Базилевських. У 1782 р. затверджено герб Говтви, який був наданий ще в першій половині 17 ст. На щиті в червоному полі покладені хрестоподібно срібна шабля і стріла гострими кінцями вгору. Це символізує наступність і взаємопов’язаність княжої і козацької доби в історії цього стародавнього міста. В 18О3 р. центр повіту переміщають у Kобеляки. Говтва перестає бути адміністративним центром, але залишається помітним культур ним і освітнім осередком. При чотирьох церквах (а всьго в різні часи в Говтві було 6) діяли церковнопарафіяльні школи. Ще у 175О р. в центрі м.Говтви була збудована дванадцятикупольна в стилі українського барокко дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці, ікони в якій були оформлені в українському національному стилі. З козаків Успенського приходу вийшов єпископ Харківський Аполосс - відомий богослов кінця XVIII - початку XIX ст. В парафії Преображенської церкви в 1876 р. збудоване нове приміщення земського училища на
1ОО учнів. На той час жив у Говтві кобзар Іван Городницький.
У 18-19 ст. у Говтві відбувалось 4 ярмарки на рік. На одному з них, Петрівському, в 1897 р. побував російський письменник Максим Горький ,який того ж року видав оповідання "Ярмарок у Говтві”. Влітку 1925 р. на говтвянський ярмарок
приїжджав Остап Вишня, який теж написав оповідання "Ярмарок”. У 3Ох роках Говтву відвідав Павло Тичина, тут бував Андрій Головко, у Приліпці працював учителем Олесь Юренко. Чудові припсільські краєвиди змалював художник Іван Дряпеленко. Із 2О-3О рр. стало
традицією для українських письменників - відвідувати загадкову говтвянську гору. Часто приїздили сюди Олесь Гончар, Дмитро Kосарик.
Після 1917 р. кількість жителів у нагірній частині різко зменшилась. Лівобережна частина Замостя перейняла назву Говтви. Проте нагірна
частина ще надовго залишається історичним центром, тут живуть давні традиції. В 1936 р.вітри войовничого атеїзму безжально знесли
шедевр козацької архітектури - Успенський собор. Приліпка стає другим (після Замостя-Говтви) населеним пунктом, де формуються окрема сільська Рада, колгоспи, які в 5Ох рр. об’єдналися в один. Поділ і Загребля поступово перетворюються на невеличкі села (сьогодні в
них залишилось відповідно 6 і 26 дворів). У роки Великої Вітчизняної війни всі населені пункти Говтви були спалені фашистами, більше
400 жителів не повернулися із фронту. Сьогодні на території поселення Говтви дві сільські Ради Говтвянська і Приліпська.
У 1958 році у Нагірній частині (власне Говтві) зникла остання хата.За останні 7О років говтвянська земля даласвіту десятки, сотні освічених людей: вчителів , лікарів, інженерів. На її давніх чорноземах трудяться селяни, несучи одвічну, святу хліборобську естафету своїх славних предків.
Сьогодні на Шар-Горі на стародавніх валах та могилах сивим морем шумить ковил-трава, хрестами й обелісками дивляться у вічніть
цвинтарі - козацькі й сучасні...Старовинна Говтва живе спогадами минулого, проблемами своїх колишніх передмість, які зберігають давні
історичні, героїчні козацькі традиції. 30 вересня 1995 року, до 900-річчя першої літописної згадки про поселення, на Шар-горі проведено обласне свято "Козацької слави цілюще джерело" , на якому відкрито пам’ятний знак козакам від нащадків. Відтоді це свято проводиться щороку. Існують надії на відродження минулої слави у цих місць шляхом перетворення Говтви на культурно-розважальний центр .
Пару сторіч тому тут діяли потужний селітровий і цегельний заводи, залишки яких добре збереглися. Поруч розташовані кургани, побудовані ще за часів бронзового віку (більше30-ти). Функціонував і ярмарок, тому місцеві мешканці часто знаходять стародавні, іноді достатньо цінні, монети. У Прилипці перш за все планують створити музей районного значення і звести пам'ятну капличку на місці зруйнованої колись девятикупольной дерев'яної козацької церкви.
Автор: Eleutherius
Також може зацікавити:
|
Головна сторінка
Допомогти сайту
Завантаження 
Козацькі книги (51)
Гетьмани та кошові
Книжки про козаків
Козацькі приказки
Вірші про козаків
Звичаї козаків
Походи козаків
Козацький форум
Козацькі легенди
Козацький словник
Козацькі ігри на PC
Козацьке аудіо 
Козацька галерея 
Фільми про козаків
Кухня козаків
Козацькі випроби
Книга згадок
Написати Кошовому
Додати матеріял 
1
