Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. В підручнику для 8-го класу «Українська література» авторів О.І. Білецького та П.К. Волинського, 1949 року можна було прочитати таке: «В умовах радянської дійсності обрядові пісні відмирають...»

Івана Купала святкували 23-24 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісні та несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень. Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не давали... Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися в усі сторони, хлопці їх ловили і несли до вогню. Там вони ставали у коло навколо вогнища, йшли по сонцю і співали купальських хороводних пісень:

По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю.
Ой, поливши, та й нащипаю. (Дівчата щипають хлопців).
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме...

Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім – попарно, хлопець з дівчиною. Хто не стрибав, співали в різних місцевостях різні пісні. Пізньої ночі вогонь розкидали по поляні, затоптували його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир або вовкулака дістануть щось із цього вогню, можуть заподіяти зле людям.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.