Український червоний хрест та УПА

УКРАЇНСЬКИЙ ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ ТА УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ.

Наближається ювілейна дата створення Української Повстанчої Армії, цієї єдиної сили, яка спромоглася воювати з двома гіганськими імперіалістичними потворами – коричневим німецьким фашизмом та червоною комуністичною Москвою. Нажаль, до сих пір діяльність відділів УПА практично не освітлені, або навмисно спотворені, особливо в Східних реґіонах України.
Медично – санітарна служба відіграє важливу ролю в кожній армії. Добре зорганізована санітарна ділянка важна не тільки тим, що несе медичну допомогу раненим та хворим, дбає про загальний стан вояків, має нагляд над харчуванням, старається запобігти хворобам, передусім інфекційним, але важна тим, що її справна діяльність впливає у великій мірі й на моральний стан армії. Свідомість вояка, що на випадок поранення чи захворювання він знайде так на полі бою, як і в запіллі належну медичну опіку, збільшує його почуття індивідуальної безпеки і зміцнює його боєздатність. Все це вимагає велетенської праці, енергії, коштів і людських жертв від чоловіків і жінок у найбільш несприятливих обставинах повстанської боротьби, що на теренах окупованих ворогом присвятилися скромній, важкій і загалові невідомій праці для збереження цінного здоров’я борцям за Україну та, стосуючи всіх засобів, щоб урятувати не одному життя, як сказано, часто навіть коштом свого життя.
Цю працю виконували санітарні частини УПА, що від осені 1943 року оформили себе як Український Червоний Хрест.
З бігом часу, як УПА розросталась і її організаційна структура щораз більше ускладнювалась, Головне Командування (ГК) УПА творило щораз нові рефернтури. Поруч господарської, постачання зброї та інших референтур, важливе місце зайняла санітарна референтура, завданням якої було стояти на сторожі здоров’я вояка УПА. Згідно з планом ГК УПА, на початку 1944 року по цілому терені дії УПА, а перш за все в лісистих та багнистих околицях України, зорганізовано клітини Українського Червоного Хреста (УЧХ).
Основне питання, яке стало перед організаторами УЧХ було: де й як роздобути ліки?. Відомо, ніхто не скинить їх повстанцям з неба, ані Міжнародний Червоний Хрест не займеться справою ранених і хворих вояків УПА. На наших землях велася кривава боротьба двох окупантів, російського і німецького – і за тією боротьбою навіть найбільш гуманітарно настроєні міжнародні кола не спромоглися доглянути проблеми воїнів УПА в тому часі. Отже, тільки власні сили, тільки власна винахідливість можуть знайти вихід із цієї ситуації.
Тут допомагла підпільна мережа ОУН. Були налажені контакти з медичним українським світом і на велику суму закуповна ліки та хірургічне приладдя. Для ілюстрації можна навести наступний приклад. Тільки у Львові весною 1944 року закуплено різними способами при активній допомозі українських студентів – медиків та лікарів ліки на півтора мільйона польских злотих. Теж треба відмітити численні пожертви ідейних українців – лікарів і аптекарів, які добровольно віддавали ліки та перев’язочний матеріал „На фонд УЧХ-УПА”.
Заготовлені ліки й перев’язочний матеріал відправлявся на підготовані санітарні пункти, звідки виділялося їх планово до поодиноких санпунктів відділів УПА, відповідно до потреб, а решта маґазинувалася в криївках.
Друга справа, не менш важна від першої – це вишкіл санітарних робітників, необхідних для обсадження санпунктів. Санітарні вишколи проводжено окремо для вояків, окремо для дівчат. Умовою прийняття на купс була перш за все висока ідейність і свідомість цього важкого, відповідального, хоч почесного обов’язку. З другого боку, вимагало від кандидатаосвіти, принаймні 6 класів народньої школи. Практичним підручником санітарних робітників був „Санітарний конспект”, брошурка, в опрацюванні докторами Юрієм Липою та Шуваром.
Коли літом 1944 року на всіх землях України розпочалися затяжні бої відділів УПА з з’єднаннями НКВД, тоді для працівників УЧХ прийшли „жнива”. Численні ранені вояки УПА мусіли знаходити приміщення в підземних шпиталях і криївках.
Часто ворожі облави по селах і лісх не давали можливостей використовувати наземні будинки. Терор утруднював доставку харчів. Ворог принципово ніколи не надавав медичної допомоги нашим пораненим воякам. Натомісь, лікарі УПА завжди давали першу поміч раненим ворожим воякам і їх, після перевірки органами безпеки, відставлювано до шпиталів УПА.
Шпиталь УЧХ, тобто санітарну криївку, звичайно будовано в землі, на 6 – 15 ліжок, з кухнею і канцелярією. Своїм зовнішнім виглядом околиця не сміла давати жодних познак ворогові, що десь близько знаходиться шпиталь. Запорукою існування санпунктів УПА була майстерність будування тих криївок та строгі засади конспірації.
Бувало так, що ворожі облави відбувалися в даному терені, а під землею, по якій проходили його вояки, ранені і хворі вояки УПА прислуховувалися ворожим крокам над своїми головами. Але й бували випадки, що ворог відкривав шпиталі УЧХ випадково, в наслідок довгого обслідування терену і шпигунства, а деколи навіть через зраду, коли якийсь бойовик на тортурах виявив ворогові місце криївки.
Найбільших втрат УЧХ зазнав на Лемківщині весною 1947 року, коли ворог, не маючи сил знищити відділи УПА на українських землях у межах підсовецької Польщі, заключив 7 квітня 1947 року „Пакт трьох”. Практично тоді створено трикутник смерти. Українське населення виселено двома етапами: у 1946 році, а потім у квітні 1947 року. Це позбавило відділи УПА на Лемківщині, Посянні, Підляшші й Холмщині постачання харчів, а великі сили „союзників” – СССР, Польщі та Чехословаччини – завдали дошкульних ударів збройним відділам УПА та УЧХ. Одним із героїчних епізодів з часу того генерального наступу на цей відтинок фронту УПА є загибіль підпільного шпиталю на горі Хрещатій, що на Лемківщині 23 січня 1947 року.
Довідавшись про місце санітарної криївки, 500 посіпак під командою полковника оточили її і почали справжню облогу. Тоді в шпиталі було 12 осіб: доктор Ратай, магістр фармацеї Орест, санітар Арпад, три санітарки і шість ранених і виздоровців – вояків УПА. На зазив ворога, щоб піддатись, всі вони відповіли стрілами. Полонений згодом вфідділом УПА учасник тієї облоги, польский енкаведист, розказав на слідстві, що героїчна оборона наших воїнів з УЧХ тривала цілу добу. Ворог хотів за всяку ціну здобути шпиталь з живими людьми, щоб їх згодом замучити. Але це йому не вдалося. З криївки густо падали постріли, вилітали ручні гранати і вбивали та ранили напасників.
Коли надія на відсіч не справдилась, після 24-годинного бою забракло набоїв, оборонці останніми набоями і гранатами повбивали себе. Останній з оборонців підпалив 100 літрову бочку з бензиною, щоб спалити всю обстановку шпиталю і деякі документи.
Ніхто не піддався. Про героїзм оборонців цього шпиталю писала навіть просовіцька польска та чеська преса. Вона й відмічувала дбайливе встаткування шпиталю УЧХ.
Передбачаючи важкі обставини московської окупаціїта трудність у роздобуванні ліків, Український Червоний Хрест ще за німецької окупації видав доручення, щоб по селах шкільні діти та дівчата розпочали збирання зел та вміло їх консервували. Виконати це доручення було можливим лише тільки завдяки існуванню широкої організаційної мережі ОУН.

мал. 1 Підземний шпиталь Упа на горі Хрещатій (Лемківщина)

Щоб уміло застосувати лікувальні зела, засушені чи свіжі, УЧХ видав конспектний підручник „Зела і їхнє пристосування”. Кожний санітар УПА повинен був йогомати при собі.
Справа прохарчування, завдяки добре зорганізованій господарскій референтурі, була, при врахуванні строгої конспірації, зовсім задовільна. На кожному санітарному пункті кожний хворий чи ранений вояк УПА отримував відповідну рацію харчів: 200 грамів м’яса, 500 грамів хліба, 1 кг картоплі, 30 грамів цукру, не вчисляючище й інших продуктів, як мед, сушені овочі, цибуля, капуста, горох тощо.
Санітарну працю при відділах УПА виконували спершу лікарі. Згодом, в наслідок утрат, число їх зменшилось, і тоді їх місце мусіли займати санітари, а тільки при курені був курінний лікар. Найнижчою санітарною ранґою при відділі УПА був чотовий санітар, опісля – сотенний санітар, або лікар і курінний лікар. В обсяг праці чотового санітара входила преша поміч раненим з його чоти і опіка над ними до часу переведення іх на збірний пункт данного відділу після бою. Там контролює звичайно сотенний лікар або санітар відповідність надання медичної допомоги пораненим. Після того щойно відставлювано раненого, чи ранених підводою (деколи на ношах, або навіть на плечах) та під охороною певних людей до санітарного пункту. Коли раненого доставлено на так званий „мертвий пункт”, тобто місце безпечне від ворога і близьке до санітарного пункту, тоді один з носильників ішов до санпункту і повідомляв, що прибув новий паціент. Лікар або санітар приходили на мертвий пункт і забирали раненого до криївки, зав’язавши йому передше очі, щоб не запам’ятав місця і входу до підпільного шпиталю. Коли вояк одужував, його відправляв до бойової одиниці санітарний персонал, також зав’язавши перед цим йому очі. Крім того, завданням чотового санітара було опікуватись легко хворими та робити малі перев’язки. Для цього у нього була підручна аптечка, де було все для цього необхідне.
Сотенний лікар чи санітар опікувався цілою сотнею. Час до часу він робив перегляд своєї сотні, дбав про збереження чистоти, давав доповіді для стрілецтва про гігієну вояка. Під час акцій на ворожі осередки обов’язком сотенного лікаря було подбати про збереження й перенесення до санпункту санітарного матеріалу, якщо такий був у здобутому вояками УПА об’єкті.
В основу праці курінного лікаря УПА поставлено вже білш організаційних завдань. Він контролював сотні, давав інструкції й поради сотенним і чотовим санітарам, організовував санітарні вишколи. Він був у постійному зв’язку з надрайоновим лікарем, завданням якого була опіка над санітарними пунктами поодиноких районів. Звичайно в кожному районі було 2 – 3 кущових санітарних пунктів, якими завідував кущовий санітар.
Санпункти забезпечував медикаментами надрайоновий фармацевт. Для цього теж належали відділи УПА, боївки і менші теренові звена, яким він повинен був у міру можливостей приділяти відповідниу кількість медикаментів. У своїй підземній лабораторії надрайоновий фармацевт виготовляв різні масті з закуплених (або здобутих) сировин чи лікарських рослин.
Інваліди Упа знаходили опіку так званих „кущів”, тобто вищої клітини підпільної мережі ОУН.. це було тим більше можливе, що підпільна мережа, в наслідок свого характеру, була менше виставлена на безпосередні вдари ворога, як відділи УПА – формація військового характеру – які діяли на поверхні терену, і їх у першу чергу міг і намагався нищити ворог.
Україхнський Червоний Хрест при УПА не обмежував своєї діяльности тільки до санітарних пунктів УПА, та її дійових відділів. Санітари та лікарі УПА при кожній нагоді давали санітарну опіку й поміч українському населенню. УЧХ організує протитифозне щеплення по українських селах, вже не згадуючи, що кожний вояк УПА масів піддатись лікарському контролю та бути щепленим проти пошесних недуг.
Таким чином, ми бачимо, як зорганізовано і на дуже високому фаховому рівні була поставлена медична допомога при Українській Повстанчій Армії. Неможна скрити свою повагою перед засновниками та провідниками Українського Червоного Хреста, вважаючи, що все це робилося на окупованих ворогом теренах, в умовах жорстокої конспірації і вимагало від провідників висоого Чину.

Сиротенко Михайло Віталійович, лікар виїзної бригади п/с № 1 СШМД міста Донецька, член Всеукраїнського Товариства „Просвіта” ім. Тараса Шевченка.
Донецьк 83119, вул. Щетиніна буд. 20 пом. 19.
Контактні телефони:091 309 48 43.

Також може зацікавити: