Голуб Оліфер Остапович, (Стеблівець-Черняк) (1540 та 1550 роками— 1628) — український політичний і військовий діяч, гетьман реєстрових (1622–1623) та нереєстрових козаків-випищиків, близький соратник гетьманів Петра Сагайдачного і Михайла Дорошенка.
 

Життєпис

Точна дата народження Оліфера Голуба невідома (народитись мав між 1540 та 1550 роками). Батько — Євстафій Голуб, за деякими даними, мав ще сина Дмитра та доньку Єфросинію (докладніше не відомо). Місце народження Стеблів (прийнято вважати). Від цього містечка отримав своє козацьке прізвисько — Стеблівець. Стеблів міг бути малою Батьківщиною Оліфера Голуба, козацький ватажок жив там певний час; в цьому місті «осіли» його кровні родичі. На користь цього свідчить і топоніміка краю, що зберегла досі назву — Оліфірів Яр (Вільховецький район). Ймовірно, тут збирав свої козацькі загони гетьман. Знав і вмів писати латиною (відомості обмежені). Є відомості про сина гетьмана, який в народних переказах зберігся під патронімом «Олихвірович». Дружина Голуба, ймовірно, померла задовго до 1622 року. Герб Оліфера Голуба знаний в польській історіографії як герб «Голуб — ІІІ» (не відомий за зображенням). В останній час герб Гетьмана, в результаті генеалогічних розшуків, було віднайдено.

Козацькі листи

Перші згадки про Оліфера Голуба від 1615 р. — очолював козацький флот у нападах на османські землі в Малій Азії. В цьому поході козаки спалили дві пристані османської столиці — Стамбула. Бачимо О.Голуба козацьким старшиною, про час початку козакування джерела мовчать.
Другу звістку про О.Голуба маємо між 1618 та 1620-ми рр. (козаки вели переговори із перським шахом Абассом І Великим, який піклувався про створення антиосманської ліги).
16 квітня 1620 р., до Ісфагана — перської столиці, прибулі з Речі Посполитої вірмени привезли два листи; перший до шаха Абаса від королівської канцелярії, другий від козаків. Козацький лист було написано латиною, відправлено з Варшави. Авторство другого листа належить Оліферу Голубу (підписаний «Olivarius de Marcones, P.K.»). Дослідники вважали, що під цим псевдонімом криється Петро Конашевич, на що звертало увагу абревіатура ПК. Цю думку відкинув Ярослав Дашкевич (довів, що під підписом приховано ім'я Оліфера Голуба; абревіатура ПК — «Полковник Козацький»). Ярослав Дашкевич висунув гіпотезу про західноєвропейське походження Оліфера Голуба (спростовується геральдичними та генеалогічними матеріалами). Лист Оліфера Голуба було направлено до Паоло Марії Чіттадіні — генерального вікарія ордену домініканців у Вірменії. В листі Оліфера Голуба з Варшави було передано зміст попереднього листа до Шаха (квітень 1618 р.; йшлося на згоду козаків захопити порт Яні на чорноморському узбережжі і прислати туди козацьке військо; «а (що найважніше) він сам, тобто пан Оліваріус, який писав цього листа, приїхав би вести переговори з персами про головні точки угоди». Як зазначав П'єтра делла Валле, людина що залишила нам ці відомості, де Марконес — «ближче зацікавлений чорноморськими козаками»). Докладніші звістки про подальші офіційні відносини між козаками та Іраном відсутні.

Прізвисько Оліваріус де Марконес  дивує істориків. Якщо в імені Оліваріус бачимо латинізовану форму українського Оліфер, то прізвище Марконес викликає запитання. Можливо, Марконес — це латинізована назва якогось з маєтків О. Голуба. Приставка «de», перед прізвищем, не тільки ознака шляхетності, а показник маєтку, яким володіла людина. Так само, як в нашій традиції — це приставка «з». О. Голуб підписався в листі за місцевою шляхетською традицією, використовуючи назву маєтку замість прізвища. Приклади із використанням подібних комбінацій можемо бачити при досліджені самої родини Голубів: Голуб з Морозович, Голуб з Богат, Михайло з Стебльова.

Ймовірно, історія із дипломатичною перепискою О.Голуба відповідала бажанню тогочасного Гетьмана Петра Сагайдачного. З того факту, що Оліфер Остапович вів закордонні справи від імені Гетьмана, можна витлумачити, що він був одним із найближчих помічників Сагайдачного.
 

Заповіт Сагайдачного
 

Наступна згадка про Голуба — 1622 рік. Внаслідок рани, отриманої в ході Хотинської битви, Гетьман Петро Сагайдачний склав 5 квітня (за п'ять днів до смерті) заповіт, в якому визначає «шафарами й вірними депозиторами» свого майна митрополита Іова Борецького та Оліфера Голуба.

Окрім цього, стався прецедент, який замовчувався істориками цілими століттями і який йшов в розріз із баченням багатьох соціалістично заангажованих дослідників, передусім М. С. Грушевського — помираючий Гетьман Сагайдачний заповів Голубу гетьманську булаву. Мелетій Смотрицький (лист до А. Мужиловського) писав: «Останній (Сагайдачний — О. А.) ще за свого життя назвав його своїм спадкоємцем на цьому уряді». Окрім булави Сагайдачний подарував Голубу і свій «титульний» маєток — Конашівку. Факт передачі булави після смерті (розцінюється як прояв монархічного тяжіння) було лише нещодавно визнано українськими істориками. Сагайдачний просив Голуба бути розпорядником його останньої волі; сучасники повідомляють про їх близьку дружбу.

Оліфер Голуб був продовжувачем політики небіжчика, найближчим радником гетьмана. Про те, що Оліфер був постійно біля Сагайдачного, можуть свідчити козацькі реєстри, які не фіксують полку Голуба в 1617, в 1622, а він без сумніву посідав старшинський уряд. Вищеописана діяльність «де Марконеса» на морі та в зовнішній політиці наштовхнула в певний час Ярослава Дашкевича на думку, що Голуб був козацьким гетьманом у 1618 — 1620-х роках.

Зі смертю Петра Сагайдачного (10 квітня 1622) українське козацтво, духовенство та міщанство відчуло значний удар. На похорон гетьмана, тіло якого поклали у дворі Київської братської школи, прийшло багато людей, які оплакували захисника православ'я. Політичні реалії спонукали до продовження початої боротьби за розширення прав та привілеїв козацтва та православ'я. На похороні старого гетьмана Касіян Сакович презентував новому гетьману Оліферу Голубу збірник віршів: «Вірш на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, Гетьмана Войска Його Королевської Милості Запорозького, зложениі през інока Касіана Саковича, ректора школ Київських, в братстві, мовлені од його спудеїв на погребі того цного рицера в Києві, в неділю поводную, року Божого тисяча шестьсот двадцять второго». Зокрема, у вступі до цього збірника є такі рядки:

І ти днешній гетьмане, зацний Олефіру,

Щасливе справуй войском тим а ховай віру

Богу і народові тиж християнському,

Чим будеш завше страшний племеню поганському.

І з тим рицерством слави доброї набивай,

А мене в ласці своїй зо всім войском ховай.

Которому книжечку тую офірую

І под іменем всього войска в друк дарую…

Інтелектуальне суспільство тогочасної України адекватно сприйняло передачу в спадок гетьманської булави О. Голубу, визнало цей факт. Коли через 34 роки ця ситуація повториться із смертю Богдана Хмельницького, суспільство призвичається до «династичности», що в обранні Гетьманів, родичання із династією Хмельницьких буде відігравати першу роль.

Визнання населенням та реєстровиками О. Голуба за Гетьмана не значило втрати позицій козацького інституту Великої Ради і ролі «низовиків». До того ж в Україну вже поспішали королівські комісари із листами до старшини з лобіюванням вигідної для Речі Посполитої кандидатури: «Бог їх знає, кого вони оберуть собі за гетьмана; думається, що і зараз, за своїми звичками, найсвавільнішого» — писав князь Єжи (Юрій) Збаразький до короля.

Морські походи

Блискучий флотоводець, останній Гетьман України, який мав багато перемог на морі. Його цілі — не побережжя Криму, а походи до столиці Османської імперії, зухвалі напади на Стамбул та його околиці. В 1624 р. відбувся перший великий морський похід до Кафи, головною ціллю якого було налогодження стратегічних стосунків із кримським калгою Шагін-Ґераєм (султан намагався усунути братів Ханів Махмет та Шагін -Гереїв з Криму), який просив козаків допомоги проти османів. Похід відбувся до травня 1624, його результатом стало повернення 700 козаків з полону. Зазначимо, що кримські правителі наголошували, що вони діють спільно із персами. Тож, бачимо, що справа, яку розпочав полковник Оліваріус де Марконес у 1618 р., тепер була ним продовжена, але вже як Гетьмана Оліфера Голуба. Літом 1624 р., османський капітан-баша, вивів з-під Стамбула флот і скерував його до Кафи, проти повсталих васалів. Козаки цим скористувались і провели 9 липня 70 — 80 чайок до Босфору. Чайки було залишено обабіч протоки. Козацькі загони спалили Буюк-дере, Єні-кіой, Стенію і відійшли на море. Сам Султан почав керувати військами для захисту Костянтинополя. Через відсутність військового флоту, османських вояків посадили на сотню знайдених у портах човнів. Проте, Голуб, знаючи про відсутність у османів флоту, розгорнув чайки в півмісяць і, перекривши протоку, почав чекати підходу ворожих човнів. Османи, зробивши кілька пострілів, не насмілювались напасти. Козацькі човни простояли до вечора і тільки тоді відійшли. Негативна реакція уряду Речі Посполитої, до бажаних результатів на привела. Сигізмунд ІІІ писав з цього приводу литовському канцлеру Л. Сапезі: «Козацька сваволя, ні наших наказів, ні сеймових постанов не слухає». Проте, під час написання листа, козаки вже знову доходили до Стамбула.

За два тижні після другого морського походу Голуб зібрав ще більше чайок, за свідченнями османів — близько 150, за листами Борецького — 102. На зустріч до Дніпрового лиману вийшов османський флот з 25 великих галер та 300 менших човнів (ушкалів). Після кількаденних боїв козаки пройшли в море і взяли курс на Стамбул. Три дні стояли чайки під османською столицею (середина липня). Було захоплено і спалено Фарос та кілька містечок. Були спроби оволодіння арсеналом і «це наповнило страхом цілий Стамбул». Можна зазначити, що в цих походах, проявив себе майбутній Гетьман Грицько Савич Чорний.

Участь на морі «антитурецької Ліги» на цьому не завершувалась. За деякий час козацький флот зі 150 чайок рушив до Стамбула. Погана погода затримала їх на місяць під Очаковим. Проте, дочекавшись гарної погоди, козаки відплили на Стамбул. Детальнішу інформацію про цей похід джерела не подають. Відомо, що саме тоді полк із 800 козаків діяв на території Криму.

Рік пізніше, у королівських інструкціях ці події характеризувались такими словами: «Рік тому вони (козаки — О. А.) наважились від власного імені укладати перемир'я з султаном-калгою… зносилися посольствами з Москвою, вирішуючи на власний розсуд питання війни і миру і розриваючи укладені Річчю Посполитою перемир'я».

З жовтня 1624 р., по січень 1625 р., Гетьманом стає Каленик Андрієвич, якого змінює Дорошенко, а потім Пирський. Проте, не зважаючи на козацьку поміч у кримських справах, Конєцьпольський зміг якимось чином домовитись з Шагін-Гереєм про «здачу» козаків. Після цього деякі козацькі загони були погромлені поляками. Цього вимагав уряд Речі Посполитої, який почав побоюватись незалежної політики козаків, яка все чіткіше набирала рис національної. Втручання в козацькі справи та обмеження козацтва, без реформування умов існування цього стану, призвело до повстання під проводом Марка Жмайла 1625 р.

Восени, для втихомирення «козацької сваволі», на Україну рушило коронне військо під проводом великого коронного гетьмана Станіслава Конєцьпольського. Всі готові до бою козаки, поспішали дійти до загального козацького війська, що вирушило з Запоріжжя. Загальні сили козаків становили близько 20 тис., на відміну від польського, в лавах якого, було більше 30 тисяч: «А козаки… запорожские собрався з городов тысяч з 20 с полковники с козацкими з Дорошенко, да с и Жмайлом, да с Олифером, да с Пырским…» — повідомляли інформатори московського Царя. З цієї звістки, бачимо, що Голуб, будучи полковником, має одну з ключових ролей в цьому повстанні. Показовим є, що Жмайло, Дорошенко та Голуб — три полковники, які займали гетьманський уряд, виступають разом. Ця звістка тільки підтверджує, що до Ю. Хмельницького, боротьба за гетьманську булаву була відсутня, або, принаймі, не носила запеклого характеру, якого це явище набере в часи «Руїни».

Козацька армія довгий час знаходилась без Гетьмана, що робило ситуацію досить хиткою. Після приїзду 25 жовтня Жмайла до козацького табору, почались польсько-козацькі переговори. Проте, обмін посольствами, ні до чого не привів. Почались військові дії, в результаті яких козацьке військо капітулювало. Хоча, за умовами капітуляції, так званих «Куруківських ухвал», козацький реєстр було збільшено з 5 до 6 тисяч, окремо підвищена платня старшині, Гетьманом призначалось Михайла Дорошенка, проте, козаків повністю обмежували до будь-яких самостійних військових дій. Відголоском подій осені 1625 р. є цікаве повідомлення сучасника: «Между тем и реестровые козаки под начальством Дорошенка мало оказывали расположения исполнять условия… В начале 1626 года крымский хан напал на Украйну. Поляки потребывали от Дорошенка, чтоб он с козаками и нарядом шел к ним в сбор; Дорошенко пошел было, но в городе Больших Прилуках явился к нему посол от хана и напомнил, что у козаков с татарами мир, скрепленный присягою, и потому козакам нельзя идти к полякам на помощь. Дорошенко возвратился назад; мало того: запорожцы с гетманом Олифером передались хану и вместе ходили войной на Польшу».

Ця звістка передає два суттєвих факти, що були наслідками «Куруківських угод»: по-перше, Оліфер Голуб, в 1626 р., знов посідає титул Гетьмана Запорізького («низового» козацтва); по-друге, Голуб виступає провідником запорожців, тобто тих козаків, які не потрапили до реєстру («випищиків»). Ця звістка ще раз підтверджує орієнтацію Голуба на рядове козацтво. В контексті цього, можна зробити припущення, що виступ Голуба із запорожцями проти армії Речі Посполитої, міг бути скерованим на підняття нового повстання. Але, видно, що цей виступ не отримав підтримки і не мав подальшого розголосу. Натомість, Грушевський пише, що козаків із татарами не було, а Дорошенко вірно служив полякам. Зазначимо, що така позиція історика була сформована перебігом козацької кампанії 1628 р., де брав участь Голуб, на рахунок якої Михайло Сергійович мав власні думки. Повертаючись до зацитованого уривку, відзначимо, що сумісний виступ із татарами проти коронних військ дійсно міг відбутись. Велика кількість не задоволеного козацтва прагнула поліпшення умов свого існування. За даними, що надіслав папській нунцій до Риму, козаків всього було близько 60 тис. Нагадаємо, що Голуб, мав велику підтримку саме серед звичайного козацтва, яке і обирало його на гетьманування. Тож, в результаті перших же незадоволень козацьких низів, чи-то новим реєстром, чи-то утисками у вірі, бажання здійснення широкомасштабної морської кампанії, рядове козацтво зверталось до Оліфера.

Загибель Гетьмана

Яким склався 1627 р. для Голуба не відомо. Оліфер був людиною похилого віку (близько 80-ти), проте, не зважаючи на вік, бере участь у своєму останньому поході на Крим. Боротьба за звільнення Криму з-під Стамбула знову оживила плани антитурецької Ліги. На прохання Шагін-Герая допомогти в боротьбі із присланами військами Кантемира гетьман М. Дорошенко ледь встиг мобілізувати 4-тисячний загін і рушив на порятунок хана. Брати Ґераї із кількома сотнями прихильників замкнулись у Бахчисараї. Козаки швидким маршем пройшли Перекоп та атакували османських вояків, що тримали в облозі Бахчисарай. На р. Салгир відбулась кровопролитна битва. Османи були вщент розбиті, ледь до Кафи втік і сам Кантемир. Проте козацьке військо теж зазнало утрат. Від османських куль загинули гетьман Дорошенко та Оліфер Голуб: двоє старих товарищів загинули смертю справжніх козацьких керманичів, знаходячись на чолі війська. Є ряд гіпотез, що Голуб у тому поході очолював нереєстрових козаків, але детальніших звісток не маємо. Не зважаючи на достовірні відомості про смерть Оліфера Голуба під Бахчисараєм, через неуважність деяких дослідників він інколи опиняється в 1630-тих рр. Пов'язано це із плутанням Оліфера Дзьоболди з Оліфером Голубом.

Із смертю Оліфера Остаповича Голуба козацький устрій зазнав певних змін. Будучи людиною, яка ще в 1618—1620-х рр. брала участь у створенні антитурецької Ліги, Голуб не покидав цю ідею, як бачимо, до свого останнього походу. Надалі це питання вже не порушувалось і козаки не повертались до персько-татарсько-козацького союзу. Власне ще за життя Голуба вдавалось не загострювати соціальних питань в козацькому середовищі. Завдячуючи тому, що цілий ряд гетьманів, як-то: Голуб, Конша, Дорошенко, Жмайло — були всі з «Сагайдачового гнізда» — конфліктів у володарів булави не помічаємо, а навпаки — гетьманську булаву утримували найдостойніші в тому чи іншому випадку. Із смертю Голуба, козацькі походи на море вже не мали старого розмаху, що у першу чергу свідчить про підміну морської політики козаків&nsp;— наживою.

Козацький Гетьман, залишався в пам'яті ще довгий час, і вписувався козаками до пом'яників Межигірського монастиря під іменем «Єлєвферій, гетьман».

Постать Голуба за відсутності великої кількості джерел оминається дослідниками козаччини. Проте доля цього Гетьмана ще знайде свого дослідника. Ким же ж насправді був Оліфер Остапович Голуб: Стеблівець, Черняк, Оліваріус де Марконес, Гетьман Олифір.

Джерело:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D1%83%D0%B1_%D0%9E%D0%BB%D1%96%D1%84%D0%B5%D1%80_%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87