Дмитро Путятич був останньою особою князівського походження, який керував Києвом. За віросповіданням був православним. Походив зі здрібнілої династії білоруських князів Друцьких. Цю династію більшість дослідників пов’язує з полоцькою гілкою Рюриковичів, яка ще наприкінці Х – на початку ХІ ст. відкололася від київської правлячої династії. Вважається, що родоначальником цієї гілки є князь Ізяслав – рідний брат Ярослава Мудрого, син Володимира Великого і варязької княжни Рагнхільд (Рогнеди).
Від свого попередника – Юрія Паца – Дмиро Путятич успадкував козацькі загони в складі земельних військ. Частина з них служила в його особистій охороні, частина брала активну участь у ліквідації татарських загонів, що вибиралися на «українні» землі в набіги. Воєвода також підтримував контакти з козаками, які діяли «в полі», поза межами Києва і його воєводської юрисдикції. За його наказом козакам поставлялися коні, зброя, харчі. В обмін козаки надсилали до князя Дмитра частину своїх воєнних трофеїв. У 1492 році кримський хан поскаржився великому князю литовському Олександру на козаків, які напали на турецький корабель у гирлі Дніпра. Князь тоді пообіцяв знайти винних, проте спустив справу на гальмах. Із великою долею ймовірності можна стверджувати, що ті козаки тим чи іншим чином були пов’язані з київським воєводою Дмитром Путятичем. Чи дісталася йому частина здобичі з татарського корабля? Питання залишається відкритим. Проте пам’ять про князя Дмитра як покровителя ранньої козаччини була настільки міцною, що деякі козацькі хроніки називають його не інакше, як одним з перших козацьких гетьманів, хоча, насправді, гетьманська титулатура за козацькими лідерами офіційно почала вживатися набагато пізніше.
На час правління Дмитра Путятича в Києві припадає важлива подія в житті міста. В 1494 році великий князь литовський Олександр надав Києву магдебургію (німецьке право). Місто отримало право обирати бургомістра і міську раду (райців), а також магістратський герб із зображенням у «тарчі» (щиті) арбалету. Така новація, проте, істотно послабляла владу воєводи. Тим більше що міський магістрат мав, згідно з великокняжим привілеєм, власні збройні сили – кавалерійську «Золоту хоругву». Втім, у разі військової загрози цей підрозділ мав діяти спільно з воєводськими хоругвами. За правління князя Дмитра Київ було остаточно відбудовано після татарського погрому, вчиненого ханом Менглі-Гіреєм.
За наказом великого князя Олександра воєвода Дмитро Путятич передав Микільсько-Пустинному монастиреві значні земельні володіння, які зараз називаються Микільською Борщагівкою (між нинішніми вулицею Жолудєва та проспектом Корольова).
Воєвода Дмитро не залишив після себе нащадків і помер бездітним у 1505 році. Перед смертю він заповів передати все своє майно Києво-Печерському монастиреві, де й знайшов свій останній притулок.
Представники молодшої гілки роду Путятичів-Друцьких перейшли на службу до московських князів.
Головна сторінка
Допомогти сайту
Завантаження 
Козацькі книги (51)
Гетьмани та кошові
Книжки про козаків
Козацькі приказки
Вірші про козаків
Звичаї козаків
Походи козаків
Козацький форум
Козацькі легенди
Козацький словник
Козацькі ігри на PC
Козацьке аудіо 
Козацька галерея 
Фільми про козаків
Кухня козаків
Козацькі випроби
Книга згадок
Написати Кошовому
Додати матеріял 
Дмитро Путятич був останньою особою князівського походження, який керував Києвом. За віросповіданням був православним. Походив зі здрібнілої династії білоруських князів Друцьких. Цю династію більшість дослідників пов’язує з полоцькою гілкою Рюриковичів, яка ще наприкінці Х – на початку ХІ ст. відкололася від київської правлячої династії. Вважається, що родоначальником цієї гілки є князь Ізяслав – рідний брат Ярослава Мудрого, син Володимира Великого і варязької княжни Рагнхільд (Рогнеди). 
