Остафій Дашкевич (Дашкович) (пол. Eustachy Daszkiewicz; 1472 — 1535) — шляхтич київський, учасник повстання Михайла Глинського, староста канівський і черкаський (1514—1535). Організатор козацьких загонів у Великому князівстві Литовському, козацький ватажок і один з перших отаманів.
Народився на Житомирщині. Був родичем або знайомим з багатьма впливовими родинами Речі Посполитої і Східної Європи, зокрема був нащадком Рюрика, Чингізхана і Мамая, родичем князів Глинських, Вишневецьких і Острожських, троюрідним небожем Яна Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу «Кошцієша» тощо. Був родичем більшості відомих нині козацьких отаманів того часу, старост черкаських.
На початку 16 століття перейшов на бік московського великого князя Івана ІІІ Васильовича. Згодом повернувся на Україну і став служити великому князеві литовському.
Спочатку займав посаду старости, 1514 року призначений черкаським старостою. Керував обороною південних кордонів Литовської держави від нападів кримських татар. Уславився також тим, що був одним з перших воєначальників того часу, який озброїв свої загони козаків вогнепальною зброєю.
Уперше Дашкевич згадується в 1521 році. Дійшовши згоди з Кримським ханством, Дашкевич (Дашкович) спільно з кримськими татарами організував два походи на землі Російської держави (1515 р. — на Чернігово-Сіверщину; 1521 р. — на Москву). Багато сіл від Воронежа і аж до Москви випалили татари, — а з ними й козаки, — багато загнали народу у неволю, і за ту допомогу татари «віддячили» Дашкевичеві тим, що вхопили його та забрали в неволю. Та він згодом втік звідти і в 1523 році вперше напав на Очаків, а звідти пішов у Крим і зпустошив там багато аулів в Ґьозлевому, Карасубазарі і в Ак-Мечеті.
У 1528 році разом з Предславом Лянскоронським і великим загоном козаків знову атакував Очаків, і там тричі розгромив татарські загони, забрав 500 коней і 30000 худоби.
В 1531 відбив напад кримського хана Саадат-Гірея на Черкаси. В 1533 р. на сеймі в Пйотркові подав пропозицію збудувати на Дніпрі ряд фортець для оборони України від татарських нападів і припинення втеч українських селян на пониззя Дніпра. Пропозицію Дашковича сейм схвалив, але подальших заходів до втілення проекту у життя зроблено не було.

Перший козацький старший, що мав відвагу стати проти польських військ, був Криштоф Косинський. З роду він був шляхтич, служив на Запорожжі й в нагороду за військові заслуги дістав від короля маєток. Але один з князів Острозьких, білоцерківський староста, не допустив Косинського до цієї землі. Тоді Косинський зірвав боротьбу проти Острозьких, проти польської влади і взагалі проти панів. Військо його числили на 5000. У склад його входили реєстрові козаки, що повстали через те, що не діставали плати, утікачі з панських маєтків і всяка шляхетська челядь. Косинський позагарбував із різних замків і міст доволі пушок, дрібної огнистої зброї й амуніції та укріпився у Трипіллі над Дніпром. Але потім подався проти польських військ, але під Пяткою на Волині шляхта його сили в лютім 1593 р. розбила; Косинський мусів віддати всі пушки й иншу зброю та добич, розпустити свої ватаги і зректися гетьманства. Після того Косинський пішов з запорожцями на Січ, та, перепочивши там трохи, знову підмовив за собою частину товариства і, діждавши весни 1593 року, вийшов з Січі на Україну і підступив біля Черкас до маєтку
самого коронного гетьмана князя Михайла Вишневецького. Щоб легше збутися непроханого гостя, Вишневецький підмогоричив кількох харцизів, щоб убили Косинського зрадою, і от ті, вистеживши, коли Косинський гуляв з кількома своїми товаришами у корчмі біля Черкас, прийшли туди неначе гуляти, а далі, збивши з товаришами Косинського сварку, вбили його і його товаришів.