Життєпис
Северин походив із дрібної української православної шляхти. Народився у місті Гусятин (нині Тернопільської області), але зростав, очевидно, в Острозі. Після смерті батька, закатованого слугами польського магната О. Калиновського, з матір'ю жив в Острозі. Його брат, Дем'ян, священник домашньої церкви князя Костянтина Острозького в Острозі, був пов'язаний з Острозькою академією, викладав у її стінах. Другий брат Северина займався шевською справою (дивись примітку -* ) в Острозі. Відомо також про сестру Олену. Наливайко дістав добру освіту в Острозі, потім пішов на Запоріжжя, брав участь у походах запорожців проти Османської імперії (Туреччина і Кримське ханство).

Повернувшись згодом до Острога, вступив на службу сотником надвірної хоругви (тобто охорони) до великого українського магната Костянтина Острозського. За свідченням польського хроніста Й. Бельського, Наливайко був «людина незвичайна, вродливий чоловік, до того ж чудовий гармаш», відзначався винятковою хоробрістю і був талановитим воєначальником.

У 1594 році залишив службу та організував на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Влітку 1594 року на чолі 2 500 нереєстрових козаків рушив у Молдову, де розбив кримських татар, що йшли на Угорщину, і захопив зброю та кілька тисяч коней. Повернувшись на Брацлавщину, звернувся до запорожців і закликав почати спільну боротьбу проти турецько-татарських загарбників та проти польських і українських магнатів і шляхти.

Після кількох вдалих походів на Молдову у спілці з запорізькими козаками (1594, 1595) разом з Григорієм Лободою і Матвієм Шаулою очолив повстання проти поляків, яке поширилося на Поділлі, Волині, частково Київщині й Білорусі. Козаки при допомозі міщанства і селян заволоділи Брацлавом, Гусятином, Баром, Каневом, Черкасами, Слуцьком, Могилевом на Дніпрі та іншими містами.

У кінці 1595 року польський уряд доручив гетьманові Станіставу Жолкевському приборкати повстання. Перед спільною загрозою Наливайко у квітні 1596 року об'єднав своє військо із запорожцями на чолі з Шаулою. Повстанське військо відбило наступ поляків під Білою Церквою, але потім змушене було відступити на Лівобережжя.

Внаслідок невдалого для козаків Солоницького бою угодовська частина козацької старшини організувала змову, підступно захопила Наливайка, Шаулу та інших керівників повстання і 28 травня (7 червня) 1596 року видала їх Жолкевському. Незважаючи на обіцяну амністію для повстанців, Жолкевський вирізав більшість козаків. Після страшних тортур Наливайка було страчено у Варшаві.

Петро Конашевич Сагайдачний

Молоді роки
Петро Конашевич Сагайдачний народився 1570 року в селі Кульчицях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з дрібної шляхти Попелів-Конашевичів. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.

Іван Сірко — учасник визвольної війни й утворення козацької республіки в Україні. Подільські козаки обрали досвідченого й відважного земляка вінницьким (кальницьким) полковником (1658 — 1660 рр.). Під час обрання гетьманом України Юрія Хмельницького полковник Сірко брав участь у Переяславській Раді: за нього, неписьменного, розписався у присяжному списку сам гетьман. Після драматичних воєнних подій, що закінчилися укладенням з Польщею Слободищенського трактату (1660 р.), за яким в Україні відновлювалося шляхетське панування, Іван Сірко залишив полковництво і пішов на Запорожжя, де перебував до кінця життя.

Серед запорожців Сірко користувався великим авторитетом. Уперше його було обрано кошовим отаманом у 1663 р., відтоді — ще вісім разів. Не було року, щоб він не водив козаків у бойові походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, в Молдову, Польщу. Так, у вересні — жовтні 1663 р. він очолив спільний похід на Кримське ханство запорозьких козаків і драгунів російського воєводи Григорія Косагова. Об'єднане військо вдерлося до Криму і завдало поразки ханським ордам. Сам Косагов кілька років послуговувався довірою і дружбою кошового отамана.

Очоливши козацьке військо, Іван Сірко в січні — лютому 1664 р. здійснив похід на Буг і Дністер, розгромив татарські улуси поблизу фортеці Тягинь (Бендери), а звідти дістався Правобережної України й визволив від польського панування Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Черкаси, Канів та інші міста.

Лівобережні гетьмани Іван Брюховецький, Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович побоювалися, що Іван Сірко як незаперечний авторитет для козацтва зможе будь-коли відібрати в них гетьманську булаву. Тому часто зводили наклепи на нього в листах до Москви, звинувачували Сірка у нелояльності і навіть зраді, намагаючись накликати на нього гнів та репресії.