Козацький сайт
Український козацький портал


Код тицялки
Підказка Куди підемо?
Головна сторінка Допомогти сайту Завантаження Гетьмани та кошові Книжки про козаків Козацькі приказки Вірші про козаків Звичаї козаків Походи козаків Козацький форум Легенди Козацькі легенди Словник Козацький словник Козацькі ігри на PC Настрій під устрій Козацьке аудіо Козацька галерея Фільми про козаків Кухня козаків Козацькі випроби Чат козаків Книга згадок Написати Кошовому Додати матеріял

Січова рада:
Чи потрібна сайту російськомовна версія?
Всього відповідей: 1131

Для блукаючих
Раз уже так сталося, що ти потрапив на портал, то мотай на ус! Не гоже по Січі без хорошого провідника блукати, радимо звернутися до Вогнелиса, він старий і бувалий. Його складно надурити, бачить все як є, а чого і не бачить, то те угадає! Гляди нижче за ним:
Вогнелис

Сувій однодумців


Книгобачення. Український видавничий портал.

Рідне

Наша тицялка:
Український козацький портал



Головна » 2009 » Січень » 10 » сьогодні з козаками
20:09

сьогодні з козаками


Це не січ - це звичайна козацька зимівля. Козацька застава, як кажуть її мешканці. Колись саме в таких зимівлях жили селяни-втікачі зі своїми сім'ями. Звичайно, у наш час немає вже тих буйних степів чи колишньої підступної небезпеки, та й воювати, на щастя, нема особливо з ким.
Поїздка в село Букрин, що на Київщині, повністю змінила мої уявлення про українське козацтво. Виявляється, воно нікуди не зникало, завжди існували осередки, що берегли цю культуру, традицію, виховували в ній своїх дітей та онуків. Адже народ країни, що дала світові східнослов'янську цивілізацію й пережила епохи незвичайних злетів, ганебних падінь і найстрахітливіших геноцидів, зумів зберегти і донести нащадкам українську багатющу культуру, героїчну пам'ять.
Майже в лісі стоять хатинки, сплетений тинок, прадавня гармата під вікном. Запах кулешу, веселий гамір дітлахів... А ось і мій знайомий козак Прорва, який колись у київському трамваї так вразив мене своєю зачіскою, яку має з 1992 року. Він працює в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Інтерв'ю козаки дають неохоче, адже мають багато роботи по господарству. Вони не прагнуть популярності, а просто живуть за прадавнім козацьким звичаєм, передають знання і вміння своїм дітям. Головним у вихованні вважають гарну освіту та уміння виживати у будь-яких умовах, чи то місто чи дика природа, за традиційною системою «Спас». У Букрині для цього зробили спеціальний табір, де діти козаків та їхніх друзів не лише відпочивають серед мальовничої природи, співу лісових птахів, а й тренуються на спеціально збудованій для цього смузі перешкод серед лісової гущавини. А також малюють, пишуть писанки, вирізають витинанки, ліплять, вчаться знімати кіно та розважаються, як і всі діти. Під наглядом суворого, на перший погляд, Василя Середенка - бувалого козака, вони самі роблять вибір, радяться і приймають рішення - вчаться жити «у товаристві», адже який то козак без товариства? Про Букринську заставу - наша розмова зі сповідником козацької традиції Василем Середенком.

- Пане Василю, козацьких осередків в Україні є кілька сотень, але складається враження, що головна їхня мета - не захист Вітчизни, а пафос від погонів та медалей, потішання свого чоловічого самолюбства козацьким званням. На вас я не бачу погонів, медалей...

- Теперішні громадські козацькі організації, це в основному люди, які вдягли на себе погони і кажуть, що вони великі козаки. Як правило, в таких організаціях немає звання нижче полковника. Політики використовують козацький рух, тому що народ сприймає все, що пов'язане з козацтвом, як своє. Колись у козацтві були полковники, але то виборна посада. А тепер порушується одна з козацьких основ: «Не допускай зверхності і не будь зверхнім». Часто громадські організації ідуть на збочення: продають генеральські мундири, нагороди, звання. Бо є попит: у людини є амбіції, гроші, і вона хоче виглядати «генералом». Осередки роблять бізнес на ущербній людській психології. Потенційно людина, яка ходить у мундирі з медалями, є проблемною в нашій країні. Генеральський склад козацтва прирівнюється до генеральського складу діючої армії. Це анекдотична ситуація.

- А чому так полюбляють «обсмоктувати» тему «шароварщини»?

- Ти коли-небудь чула, щоб один японець іншого назвав кімоношником? Це поняття запущене в нашу свідомість невідомо ким. Генерали в мундирах і без війська - це нормально, а шаровари - то шароварщина. Але чи знає хтось, як виглядають шаровари? Жоден із танцювальних колективів не одягнув ще справжні шаровари. То є широкі ситцеві штани. Якщо хтось запитає, чому я в шароварах і в вишиванці, я зможу це розтлумачити. А чи зможе якийсь «генерал» докладно пояснити, як він отримав свої медалі?

- У багатьох сформувався стереотип козака як гультяя і свавільця, який їздить на коні і п'є горілку відрами...

- Горілку козаки використовували в різний спосіб: для припалювання, дезiнфекція, лікування. Всередину приймали в конкретних випадках. Характерники, хто знали, відали і робили як треба, як правило, не пили. Людина, яка дуже багато знає, не може отруювати себе алкоголем. З точки зору військового мистецтва за пияцтво карали смертю. Коли польський король, вкотре хотів найняти запорозьких козаків для армії, не заплативши їм перед тим, козаки вчинили веселу витівку. Вони по окружних сотнях позбирали всіх пияків і привезли їх на Запоріжжя. Коли приїхали емісари вербувати вояків, то побачили, що «січ п'яна як чіп». До війська набирати було нікого. Після того п'яниць два тижні возами розвозили по домах. Але ж то були не козаки.

- Як стати козаком у наш час?

- Від того, що на тебе щось навісять чи кадилом помахають, козаком ти не станеш. Якщо ти при цьому нічого не робиш, не маєш ніяких обов'язків, тільки пиячиш і балакаєш... Козацька культура то є певне середовище. На даний момент воно слабке. Війни, репресії винищили потенціал і той прошарок. З 1990 року ми намагаємося щось робити, кожен у своєму напрямі. Заснували заставу в Букрині, бо зробити щось у великому місті майже неможливо. Щоб робити щось, треба бути десь разом і мати щось у власності. Треба десь осісти, зробити базу. А у місті один раз десь зібралися і розійшлися. Дивися: у нас є смуга перешкод, є Дніпро, доволі велика історична платформа, енергетичний потенціал. Ми прийшли сюди працювати: виховувати молодь, гуртувати товариство, позбуватися своїх недоліків. Дай Бог, щоб усе життя минуло без війни. Але козак є воїн. Я чекаю війни. Моменту, коли виникне ситуація, як на Майдані. Моя робота є конкретна: захищати.

- У кожного воїна є закони честі. Які вони в козака?

- Основою є звичаї. Козак тримається на звичаєві і живе за звичаєм. Є 14 основних правил для будь-якого воїна - охоронця краю. Якщо він не дотримується звичаїв, то він уже не козак. В першу чергу, якщо він є зверхнім над іншими. В козацтві є такі поняття, як «виборність» і «всі рівні». Найбільше звання в козацтві - то є козак. Решта - то посади, які він має як додаткове навантаження. Тепер той, кого вибрали, приміром, до Верховної Ради чи ще на якусь державну посаду, що хоче, те й чинить. У козацтві так не було. Якщо козак не виконував своїх обов'язків, його могли прив'язати до стовпа і втиснути палю. А теперішні бюрократи думають як? - от якщо я начальник, то ти - дурень! Та козака вибирали в керівні органи козацького товариства, то він річний термін працював на товариство, особисте життя відсовується на другий план. Тому відбувалася постійна ротація керівного складу. Не може людина постійно займатися громадським життям. А в нас зараз, як в армії, так і в інших державних структурах, як вибрали - керуєш, поки не вмер. Тобто присмоктався до корита. Мудрі старі козаки, як правило, від посад відмовлялися, мовляв є молоді - хай вчаться. Ішли на керівні посади характерники тільки в критичні моменти, коли є війна або невирішувані проблеми. А Сірко чи Сагайдачний? Так тоді був постійний стан війни, а вони воювали найкраще. Один із звичаїв козаків - це повага один до одного, різниця у віці не має значення, але повага до старших - це теж зі списку цінностей козацтва. Культ матері і зобов'язання перед дітьми. З одного боку - вшановуєш тих, хто тебе народив, хто тобі дав знання, з іншого - передаєш ті знання, щоб рід зберігся, традиція не загубилась. Зараз це все розірвано, діти живуть не в родах, а в дитсадках, школах, відповідно, то є інкубатор. У принципі, Київ то є великий інкубатор.

- Молоддю ніхто не займається...

- Молодь займається сама. Ніхто не думає про те, хто і як працюватиме завтра. Цивілізована Європа має проблему: там нема кому працювати. Ми наразі даємо Європі кадри, наші спеціалісти туди їдуть, їхні спеціалісти до нас не їдуть. По-перше їм тут не платять, а по-друге, там немає таких спеціалістів. Країни, які в нас вважають високорозвиненими, деградують. Виникає питання: а як нам розвиватися? Я не думаю наразі про глобальне, я думаю про себе, про ближніх, про кума і брата, друзів, про рідних. Про те, як ми будемо виховувати своїх дітей.

- А як вас виховували?

- Курити я почав раніше, ніж читати. У восьмому класі вже кинув. Можливо, посприяв дід і його пісні, а може, вірші Шевченка... Я став замислюватися, чому в нас культивують тільки карате чи інші східні єдиноборства, розповідають про американських індіанців, про англійських розбійників, які в лісах сиділи. А що, у нас тут нічого не відбувалося? У радянські часи козацький культ був заборонений, навіть книжок про козаків нормальних не було і досі немає. У XVI столітті на Запоріжжі були найкращі піхотинці і найкраща розвідка. На Запоріжжя інформація йшла з Парижа, зі Стамбула, з Москви, зі Швейцарії. І росіяни засилали своїх гінців на Запоріжжя, щоб дізнатися що робиться у Стамбулі.

- А як же гасло «де два українці, там - три гетьмани»?

- Це питання протистояння системи мислення. В Росії до теперішнього часу кажуть, що ми брати слов'яни, але для них актуальним є «батюшка цар». В українців радикально інша філософія - вони постійно хочуть бути вільними. Отой генокод свободолюбства, закладений в крові українця, і говорить: де два українці там - три гетьмани. То, є в принципі, правильно, але є одна проблема, що обрізали другу частину звичаю: не допускай зверхності над іншими.

- Що, на ваш погляд, потрібно робити, щоб ми повернулися до свого природного річища, до повноти звичаю? І щоб наступні покоління переймали духовність нашого народу?

- Якщо хочеш, щоб діти щось робили, треба це робити самому. Говорити не треба - просто робити. У XVI столітті Європа була неписьменна. Посланці приїжджають, а тут жінка має права, читає й пише, в хаті командує, шаблею махає, з пістоля стріляє, селом керує... Шок! Простий старшина в козацькій армії повинен був знати чотири мови: українську, російську, польську, турецьку. Якщо він не мав знань, його не могли вибирати. Зараз Президентом мало не став «проффесор», про інших бюрократів я вже не говорю - вони української мови вивчити не можуть. Наскільки ми за чотири століття деградували! Від того, що ми їздимо на дорогих машинах, ми не стаємо розвинутішими. Через те своїм дітям треба дати не багато грошей, а багато знань, треба передати ставлення до землі, до середовища, до способу життя. Гроші вони й самі зароблять.

- Не вистачає, мабуть, національної доктрини, яка згуртувала б українців...

- Коли українець бачить, що то - його і то - добре, йому доктрини не потрібно. Він усе без неї зробить - генетичний код підкаже. Повинні бути люди, які один за одного стоять горою, тоді те, що робиться на «горі», є несуттєвим. Українець є господар тому, що він неледачий, він зробить собі, зробить сусідові, допоможе і ще щось порекомендує. Створення будь-яких громад взаємодопомоги і нормального функціонування - це те, що може підняти Україну. Не Верховна Рада, не державна доктрина. У нас є хороша громада, яка займається автентичним співом, але наразі в Києві немає хорошої громади теле- і радіожурналістів, які би могли збирати і «вистрілювати» цю інформацію в різні боки. Наразі преса не об'єдналася на національній основі. Треба сформувати українську «тусовку». Утім жодна газета, телебачення чи реклама не може зробити так, щоб зібралися кобзарі. Але якби хтось із кобзарів сказав, що там-то є цікава річ і треба прийти, то злетяться всі, як горобці. Так само і в нашому козацькому товаристві, ніхто не може провести якусь раду, доки хтось iз козаків (не з генералів!) скаже: «Хлопці, треба прийти, у нас там є інтереси!». Справа не оплачується, справа - це, коли ти маєш обов'язок. То є охорона рідного краю. Вона не прибуткова. Вона мені, крім проблем, нічого не дає, але то є зміст мого життя.



Автор: vitalya


Введіть скриньку:

Також може зацікавити:

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 1798 | | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
avatar
1
скільки років а про козаків не забули applause applause applause applause applause
avatar
Пошук

Ваш сховок
Привіт, Мандрівник!



Пcевдо:
Пароль:


Чим зайнятись?
Реєстрація
Реєстрація на сайті

Останнє з ради

1. Вірш про КОЗАКІВ, ко...

2. МІСТА

3. Наш спеціалізований ...

4. ЧИ СПРАВДІ МОЖНА ЗАР...

5. Прислів'я та при...


Народне слово:
Московські чернетки

Грецькі вісточки

Османський ярмарок

Персоналії:
Отаман Вишневецький
Дмитро Вишневецький
Северин Наливайко біографія
Северин Наливайко
історія Самійшла Кішки
Самійло
Кішка
Петро Сагайдачний
Петро Конашевич
біографія Івана Богуна
Іван
Богун
Оповідь про Івана Мазепу
Іван Мазепа
розповідь про Івана Сірка
Іван
Сірко
мова про Івана Виговського
Іван
Виговський
Зображення Палія
Семен
Палій
розповідь про діяння Полуботка
Павло
Полуботок
Картинка Розумовського
Кирило
Розумовський
Дорошенко гетьман
Петро
Дорошенко
Богдан Зиновій Хмельницький
Богдан
Хмельницький
Іван Скоропадський
Іван
Скороп...
пилип орлик та конституція
Пилип
Орлик
Юрій Хмельницький
Юрій
Хмельни...

Статистика


Всього онлайн: 12
Вільних мандрівників: 12
Низових користувачів: 0

Сьогодні були:




Мапа сайту
I love Google! Я люблю Google! Kocham Google! Ich liebe Google!