Це не січ - це звичайна козацька зимівля. Козацька застава, як кажуть її мешканці. Колись саме в таких зимівлях жили селяни-втікачі зі своїми сім'ями. Звичайно, у наш час немає вже тих буйних степів чи колишньої підступної небезпеки, та й воювати, на щастя, нема особливо з ким.
Поїздка в село Букрин, що на Київщині, повністю змінила мої уявлення про українське козацтво. Виявляється, воно нікуди не зникало, завжди існували осередки, що берегли цю культуру, традицію, виховували в ній своїх дітей та онуків. Адже народ країни, що дала світові східнослов'янську цивілізацію й пережила епохи незвичайних злетів, ганебних падінь і найстрахітливіших геноцидів, зумів зберегти і донести нащадкам українську багатющу культуру, героїчну пам'ять.
Майже в лісі стоять хатинки, сплетений тинок, прадавня гармата під вікном. Запах кулешу, веселий гамір дітлахів... А ось і мій знайомий козак Прорва, який колись у київському трамваї так вразив мене своєю зачіскою, яку має з 1992 року. Він працює в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Інтерв'ю козаки дають неохоче, адже мають багато роботи по господарству. Вони не прагнуть популярності, а просто живуть за прадавнім козацьким звичаєм, передають знання і вміння своїм дітям. Головним у вихованні вважають гарну освіту та уміння виживати у будь-яких умовах, чи то місто чи дика природа, за традиційною системою «Спас». У Букрині для цього зробили спеціальний табір, де діти козаків та їхніх друзів не лише відпочивають серед мальовничої природи, співу лісових птахів, а й тренуються на спеціально збудованій для цього смузі перешкод серед лісової гущавини. А також малюють, пишуть писанки, вирізають витинанки, ліплять, вчаться знімати кіно та розважаються, як і всі діти. Під наглядом суворого, на перший погляд, Василя Середенка - бувалого козака, вони самі роблять вибір, радяться і приймають рішення - вчаться жити «у товаристві», адже який то козак без товариства? Про Букринську заставу - наша розмова зі сповідником козацької традиції Василем Середенком.

- Пане Василю, козацьких осередків в Україні є кілька сотень, але складається враження, що головна їхня мета - не захист Вітчизни, а пафос від погонів та медалей, потішання свого чоловічого самолюбства козацьким званням. На вас я не бачу погонів, медалей...

- Теперішні громадські козацькі організації, це в основному люди, які вдягли на себе погони і кажуть, що вони великі козаки. Як правило, в таких організаціях немає звання нижче полковника. Пол... Читати далі »

Черкас Б.В., Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с.

Наприкінці XV ст. українські землі, передусім та їх частина, що примикала до Великого степу, опинилися на кількасот років у досить специфічному становищі через постійну небезпеку нападу з боку Кримського ханату та Оттоманської Порти. Причому не йшлося про якісь поодинокі вторгнення - це була системна стратегія, спрямована на спустошення якомога ширшого ареалу територій степу та лісостепу задля розширення зони кочів’їв. Причина цього полягала в тому, що Крим не мав можливостей утримувати захоплені території за допомогою постійні гарнізонів. До того ж ця стратегія живилася ще й економічним фактором - захопленням ясиру, внаслідок чого більшість населення на турецькому і кримському прикордонні тією чи іншою мірою матеріально залежала від здобичі. Отже, склалася ситуація, за якої мир на кордоні був неможливий. Тогочасне становище найточніше характеризує скарга 1545 р. волинської шляхти про те, що є мир з татарами чи немає, вони все одно на коні.

Козацьке військо розвивалося в специфічних умовах. З одного боку -це Великий кордон, де не було мирного життя, де кожної хвилини козак мав бути готовий до нападу кочівника. З іншого, відсутність власної держави і, нерідко, ворожість влади Речі Посполитої до козацтва унеможливлювали стабільне забезпечення всім необхідним, ускладнювали створення постійної госпітальної служби та ін. Все це вплинуло на вольові та професійні якості українського вояка, стимулювало його віру у власні сили і в міць товариства.

В умовах постійного очікування небезпеки народжувався новий тип вояка-універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки і, що не менш важливо, такого, що сприймав свою військову діяльність скрізь призму боротьби Христа з Півмісяцем. Поступово виробилися як стратегія, так і тактика козацького війська. Основу військової воєнної діяльності козацтва на кордоні становили: 1) захист України від вторгнення турецько-татарських військ; 2) напади на території Османської Імперії та її васалів; 3) визвольна боротьба українського народу.

Первинною структурою козацького війська була ватага. Вже з кінця XV ст. козаки фігурують у загонах прикордонних урядників і королівських військ. Про перші походи козаків джерела згадують побіжно. Перша згадка про окремі козацькі загони з власними ватажками на чолі припадає на 1533 р. З розвитком козаччини ... Читати далі »

Якщо козак має таку злостивiсть, що вб'є другого з умисним намiром, тойого кладуть на тiло вбитого i їх ховають у однiй могилi. Цей звичай вжезник з Малоросiї, але вiн зберiгався у запорозьких козакiв аж до кiнцяїх iснування.

Козака, який щось украв у iншого козака на Сiчi або поза Сiччю, прив'язували на великому ринковому майданi до стовпа, поставленого длятакої кари, i вiн лишався там, доки не вiддасть украдене або незаплатить утричi бiльше за його вартiсть, а потiм мав ще лишитися тамтри днi. Якщо йшлося про велику крадiжку або коли вiн уже крав ранiше,то пiсля того, як вiн вистоїть пiд стовпом належний час, його вiшали нацьому стовпi. I, коли вiн стояв прив'язаний, козаки пiдходили до ньогоюрбою, i кожному було дозволено бити його i лаяти. Вони починализнущатися з нього, кожен брав кия, з тих, що лежали пiд стовпом, i бивйого, приказуючи: <А дай-но тепер себе покарати за безчестя, яким ти насукрив>. Чимало з цих нещасних померло вiд ударiв.

Проте вони щадили тих, кого карали за першу крадiжку або кого дуже любили. Доходило до того, що вони навiть давали йому грошi. Переховувачаабо скупника краденого карали так само, як злодiя.

Злочин проти натури, частий у запорозьких козакiв, вважався й карався, однак, як найгiрший серед усiх злочинiв. Тих, кого на ньому спiймали,прив'язували до стовпа, як злодiїв, i вони гинули пiд ударами, якiдiставали вiд кожного, хто повз них проходив. Усе добро покараногопереходило у власнiсть вiйська.

Боржника, який вiдмовлявся або був неспроможний платити, прив'язували до гармати на майданi, доки вiн не розквитається або не знайде викуп засебе.

Дуже суворо карали тих, хто продавав що-небудь дорожче за визначену цiну. Кошовий або отамани дозволяли козакам пограбувати винного.

Ще за життя сина Тимоша Хмельницький прагнув зробити владу гетьмана спадковою і не змінив свого наміру й після його загибелі. В передачі булави молодшому сину Юрію він вбачав і стабілізаційний фактор, який певною мірою убезпечив би Україну від кривавих міжусобиць. В останній рік життя Богдана його син носив булаву, готував під наглядом Івана Богуна війська на Ташлику для походу, і все частіше іноземні дипломати називали його гетьманом без прикметника "наказний". Але "до булави треба голови", а неповнолітній, малодосвідчений і слабовільний Юрій Хмельницький зовсім не надавався до ролі гетьмана. Власне, він і сам в одному з листів зазначав: "Я молодший літами і слабіший розумом, ніж пан Виговський". Якраз Виговський фактично керував Українською державою в останній рік життя гетьмана, а старий Богдан вбачав у ньому опікуна чи регента при своєму малолітньому синові. Богдан Хмельницький не міг не бачити негативних наслідків спроб узаконити спадковість гетьманської влади, не міг не бачити суперечностей між гетьманом де-юре і гетьманом де-факто, але все ж залишився при своєму намірі. Тим самим і він несе свою долю відповідальності за кризу влади, за небезпечний зародок конфлікту, що з'явився у верхньому ешелоні влади, власне, ще за його життя.

Українська народна дума про смерть Богдана Хмельницького називає в одному варіанті ймовірним спадкоємцем булави Виговського, а потім Тетерю, а в другому — Ждановича, Лісницького, Джеджелія та Пушкааря, хоча запевняє, що козаки наполягали на обранні Юрія Хмельницького. Іноземні джерела вказують на те, що в середовищі козацької старшини склалося три угрупування, які хотіли бачити гетьманом України відповідно Івана Виговського, Юрія Хмельницького та "генерал-лейтенанта Вдовиченка", очевидно, полковника Лісницького. Між цими угрупуваннями ще за життя Богдана розпочалася боротьба. Одне джерело, щоправда, вороже Виговському, зазначає, що Виговський та Лісницький відмовилися слухати Юрася Хмельницького, за що Богдан наказав стратити миргородського полковника (але не вчинив цього), а Виговського протримав цілу добу закутим у кайдани. Очевидно, не був далеким від істини й шведський посол Г. Веллінг, коли писав: "Виговський умисно затримує рішення справ, чекаючи смерті гетьмана, яка має статися от-от, щоб потім легше задовільнити своє честолюбство, здійснити свої замисли".

Одразу ж по смерті Хмельницького відбулася (за даними деяких джерел) секретна нарада в Суботові за участю І. Виговського, Г. Лісницького, М. Пушкаря, Г. Гу... Читати далі »

Героїчна історія українського козацтва. Цікаві історичні факти Козацький словник-довідник Документи, карти, ілюстрації, сувеніри Питання історії козацтва завжди привертало широку увагу вчених, істориків, політологів та громадськості. На диску Ви знайдете багато цікавої інформації про звичаї козаків, спосіб правління та релігію, побут, обряди, про зародження козацтва, традиції, вірне служіння Батьківщині, бойові дії та багато-багато іншого. Енциклопедія розрахована на широке коло читачів, краєзнавців, музейних працівників, а також для державних і суспільно-політичних діячів, причетних до відродження традиційних духовних цінностей нашої Батьківщини та для тих, хто цікавиться вітчизняною історією. Матеріал, зібраний на ньому - нагадування про історичну долю козацтва від його заснування. Жан-Бенуа. Літопис Малоросії Віталій Щербак. Українське козацтво Походження козаків Грамоти великих литовських князів Цікава історична фотогалерея

Запоріжжя, запорізький край вважаються колискою гідного подиву явища XV - XVII ст. в Європі - зародження, процвітання і загибелі козацтва, що увійшло в історію під назвою "Запорозького".

Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово "козак", хоча ще в старовинних билинах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки - це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва - запорожці.

На той час південні й східні окраїни України обжиті майже не були. Тут пролягав незримий кордон із войовничим татаро-монгольським ханством. Козаки - чи хотіли вони того, чи ні - змушені були ставати воїнами, захисниками окраїнних земель, займаючись одночасно мисливством, рибальством, хліборобством.

Із часом на Запорожжі, враховуючи постійне неспокійне оточення, почали виникати козацькі фортеці - Січі. За переказами, першу з них князь Дмитро Вишневецький побудував у 1550 році на острові Мала Хортиця, що розташований у руслі Старого Дніпра. Січ являла собою укріплення, усередині якого стояли церква, господарські будівлі і житлові приміщення - курені.

Історики налічують вісім Січей: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам'янську, Олешківську, Нову і Задунайську. В різні часи вони розташовувалися в різних місцях України і проіснували майже два з половиною століття. Остання - Задунайська Січ розпалася в 1823 році.

Неприборкана вольниця, козацтво в політичну і військову силу українського народу почало перетворюватись у другій половині XVI століття, досягши свого розквіту за часів славних отаманів Петра Сагайдачного та Івана Сірка.

Історія козацтва - це постійні війни: з турецьким султаном, кримським ханом, шляхетською Польщею. Вміння козаків воювати вражало Європу, і багато хто з монархів не відмовлявся від послуг запорожців, у тому числі й російські царі.

На Січі постійно проживало не так багато козаків: сімейні оселялися на хуторах і в містечках, але у випадку небезпеки протягом кількох днів на службу збиралося величезне військо, рівних якому не було в Європі.

Козаки ніколи не знали панщини, кріпацтва, були вільними людьми, єдиним обов'язком яких вважався захист південних кордонів. Потреба в них для імперії відпала, коли Росія вийшла до берегів Чорного моря і "гніздо самовілля", як називала запорозьке козацтво імператриця Катерина II, за її наказом, наприкінці травня 1775 року було зруйновано.

На території Запор... Читати далі »

За часів московської окупації заборонялося навіть вживання цього, страшного для окупантів, терміну.

Так, у виданому вже в 1987 році "Українському радянському енциклопедичному словнику" слово "характерник" відсутнє. Натомість є такі потрібні та важливі для українського народу слова, як "харакірі" - спосіб традиційного самогубства японських самураїв, чи "хариджити" - назва однієї з ісламських сект.

У поемі "Хустина" Тарас Шевченко згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його - "характерник з Січі". І знову в жодному з видань творів Т. Шевченка слово характерник не коментується, не пояснюється. І такий "науковий" підхід був неодиничний. Якщо ж це слово і згадувалося, то майже завжди в негативному значенні, як чаклун, ворожбит, людина, яка пов'язана з темними силами. А в старовинних історичних джерелах під характерниками розуміли, насамперед, воїнів, наділених надзвичайними можливостями.

Корені характерництва прийшли до нас з тисячолітньої давнини, з часів великого переселення арійських племен з України в Індію. У Ведах, давніх арійських писаннях, говориться, що, серед другої касти кшатріїв-правителів-воїнів існують загони, основу яких складають махаратхи - могутні воїни, здатні поодинці боротися проти тисяч. Лише вони володіли всіма п'ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; "муктами" - знаряддям для метання стріл; "янтра-муктами" - великими метальними машинами; містичними стрілами "астрами", зарядженими духовною енергією ведичних мантр. Оскільки префікс "ма" в санскриті означає "великий", то "харатхи" і є ті самі характерники - магічні воїни, які володіють надзвичайним бойовим мистецтвом.

Саме так їх і описує Д. І. Яворницький у своїй "Історії запорізьких козаків": "...серед них завжди були так звані "характерники", котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі "характерники" могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих "верцадел", жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав'язаних чи навіть зашитих мішків, "перекидатися" на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов". А людей, які в мирний час займалися магією, називали чарівниками, ворожбит... Читати далі »

Реєстрові козаки зазнавали утисків від польських феодалів. Польсько-шляхетський уряд роздавав козацькі землі шляхті та магнатам. Особливо посилився гніт та переслідування реєстрових козаків після Ординації 1638 р.

Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 – 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Івана Сулими, Карпа Скидана, Якова Острянина та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, проводила угодовську політику, зраджувала свій народ, допомагаючи польсько-шляхетським загарбникам придушувати визвольні народні повстання.

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду залоги на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного революційного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду залоги на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного революційного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі «козацького старшого» (перший «старший» — шляхтич Ян Бадовський). За Стефана Баторія реєстр збільшено до 600 козаків і козацьким старшим призначено черкеського старосту Михайла Вишневецького.

Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, літаври й інші інсіґнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю (див. Трахтемирівський монастир). Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запоріжського або Низового війська, чим уряд хотів підкреслити, що справжнє Запоріжське військо — Запорізька Січ юридично для нього не існує.

Спроби організації реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король польші Жиґмонт І доручив Семенові Полозовичу і Криштофові Кмитичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича у 1533, а також заходи Жиґмонта І 1541.

Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини.

Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572, коли було доручено коронному гетьманові Ю. Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище.

Після розпаду Радянського Союзу і краху комуністичної ідеології Збройні Сили незалежної України, як і все посткомуністичне суспільство, опинилися у духовному вакуумі, головні причини виникнення якого полягають у багатолітньому пануванні марксистсько-ленінської атеїстичної доктрини і неможливості прояву альтернативних ідейних та духовних течій.

Разом з утворенням незалежної держави виникла потреба пошуку нових основ духовно-морального і патріотичного виховання, які б враховували весь попередній досвід і християнські основи культури українського народу протягом століть, а також уможливлювали подальший розвиток українського суспільства і його Збройних Сил на основі християнської моралі.

Суспільство все частіше звертає свій погляд до Церкви Христової з надією одержати від неї допомогу у вирішенні проблем, що хвилюють український народ і які входять до компетенції християнського служіння. Відокремлення Церкви від держави не означає відокремлення Церкви від суспільства, його духовного і культурного життя. Як зазначив у своїй доповіді "Українська Армія і Церква" святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, держава повинна бачити у Церкві рівноправного учасника перебудови суспільства, в тому числі Збройних Сил.1 Сфера діяльності Церкви в суспільстві - духовно-моральне і патріотичне виховання.

Не нав'язуючи нікому свого світогляду, Церква може допомагати людям зрозуміти ті життєві обставини, у яких вони опинилися в результаті викоренення протягом багатьох десятиліть християнської релігії та культури. Разом з культурно-просвітницькими силами України Церква повинна брати участь у відродженні 'національної свідомості, загублених духовних традицій та культурних здобутків, які протягом нашої багатовікової історії складали безцінне народне багатство і сьогодні потребують всебічного вивчення і використання в житті суспільства і Збройних Сил України.

Особливого значення в цьому процесі набуває вивчення здобутків попереднього розвитку військової культури, її зв'язку з християнською культурою, впливу Православної Церкви на формування патріотичних цілей та духу Збройних Сил.

Чому протягом багатовікової історії Церква брала активну участь у моральному і духовному житті аврмії і воїна? Тому що віруючий воїн - це, перш за все, християнин. Все, чому навчає Церква і чого вона вимагає від віруючих, усе це зобов'язує віруючих воїнів, позитивно впливає на всю їхню діяльність і формує певний тип військової культури. При цьому слід мати на увазі, що ві... Читати далі »

Мабуть, кожен пам’ятає рядки вірша Тараса Шевченка про те, як запорожці «у Царгород до султана ходили у гості». Під час одного з таких морських походів у середині червня 1615 року козаки спалили околиці Стамбула та розгромили турецький флот.

У травні 1615 року запорожці на вісімдесяти чайках, кожна з яких вміщала приблизно по 50 козаків, вирушили у черговий похід до Туреччини. Вони перетнули Чорне море і у середині червня висадилися на берег в околицях Стамбула. Козаки розгромили та підпалили передмістя Стамбула Скутарі і порти Мізевну та Архіоку і, забравши здобич, рушили додому. Султан побачив дим від тих пожеж з вікон свого палацу і вислав навздогін запорожцям флотилію галер.

Вони наздогнали козацькі чайки тільки навпроти гирла Дунаю. Запорожці дали бій турецькій ескадрі, взяли на абордаж кілька галер і полонили пораненого турецького адмірала. Кілька захоплених галер козаки привели до турецької фортеці Очакова і там спалили їх на очах залоги. Завдяки європейським дипломатам у Стамбулі козацька експедиція набула розголосу на Заході і, зокрема, французький історик Бодьє писав: «Саме ім’я козаків наводить переляк і жах на Константинополь».

Щоб покарати запорожців, султан наступного року вислав флотилію під командуванням Алі-баші. Турецькі галери перетнули море і увійшли до Дніпровського лиману, де їх зустріли козацькі чайки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним. Запорожці розгромили турецьку ескадру, захопили кілька галер та близько сотні човнів, а сам Алі-Баша ледве встиг утекти. Після цього козаки вийшли в море, обігнули Крим, висадилися на берег біля Кафи (нині – Феодосія), захопили місто і звільнили сотні привезених на ринок невільників.

Восени 2 тисячі козаків на чолі із Сагайдачним вийшли у Чорне море, прямуючи до міста Самсун на малоазійському узбережжі Туреччини, проте вітер відніс їхні чайки до міста Мінер. Запорожці висадилися на берег, пішки пройшли до Трапезунда і захопили місто. Потім вони на чайках розгромили турецьку флотилію під командуванням Цікалі-баші та потопили 3 галери, а після того спустошили частину східного узбережжя Босфору. Дізнавшись, що біля Очакова на них очікує турецька ескадра Ібрагім-баші, запорожці перетнули Чорне море, обійшли Крим зі сходу, вийшли в Азовське море і через ріки Молочну та Конку повернулися на Січ.

Довідка Вікіпедії:
Перший тур. напад на Зах. Україну відбувся в 1498 — 99, як відплата за втручання короля Яна Ольбрахта в тур.-молд. справи. Тоді турки пограбували Поділля і Галичин... Читати далі »

ІВАН СУЛИМА

Запорозькі лицарі першими ставали на шляху ординських полчищ, разом з селянами та міщанами вели героїчну боротьбу за визволення України від іноземного армії. Про мужність і відвагу козаків завдяки їхній участі у відсічі агресії султанської Туреччини вже на початку XVII століття знала Європа. В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам'яті народній. Одна з найпримітніших постатей — Іван Сулима.

За твердженням відомого українського історика Олександра Лазаревського, родовід Сулим простежується від часів Київської Русі. Очевидно в XV або ж XVI столітті Сулими здобули шляхетство, а з ним і володіння в Кременецькому повіті на Волині. Згодом Михайла Сулиму, бачимо серед засновників нових поселень на Подніпров'ї, де він виконував адміністративні обов'язки, як служилий шляхтич. У другій половині XVI століття в його сім'ї в селі Рогощі Любецького староства народився син Іван, якому в майбутньому судилося здобути гетьманську булаву.

Молоді роки шляхтича минали традиційно для людини його стану. Спочатку служив помічником урядника баришівських і бориспільських володінь Софії Данилович, а з 1615 року — управителем переяславських маєтків коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського. Від нього ж Іван Сулима одержав села Лебедин, Кучаків та Сулимівку "у вечность абы собе там овсеми сколко мог и хотел осадыв людей, к своему подданству".1 На Лівобережній Київщині органи місцевого управління на той час лише формувалися й навколо було немало вільних земель, що створювало для привілейованих верств сприятливі умови для примноження власних маєтностей.

Однак доля розпорядилася по-іншому, круто змінивши подальше життя Івана Сулими. Може, через конфлікт з магнатом подався він на Запорожжя і вступив до січового товариства. Завдяки природній силі та розуму Іван Сулима здобув авторитет серед запорожців, неодноразово обирався кошовим отаманом. Український дослідник козаччини Андріан Кащенко писав, що "з Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і Трапезонт за Чорним морем, аж двічі руйнував і околиці Царгороду". Під час морських експедицій у сутичках з турецьким флотом козаки очолювані Іваном Сулимою як правило виходили переможцями. Цього вдавалося досягати завдяки, насамперед, умілій маневреності. Зустрівшись у морі з ворожою ескадрою, козаки використовували швидкісні властивості чайок. Уникнувши артилерійського вогню противника, вони сміливо йшли на зближення і абордаж галер, а в рукопашному бою од... Читати далі »

Нещаслива битва над Солоницею і страшна смерть ко¬зацького отамана Наливайка дуже ослабили запорізьких козаків і вони довгий час не могли відзискати своєї сили.

Тепер знову деякі кошові запорізької Січі почали ду¬мати, що може краще було б ладнатися якось з Польщею і жити з нею в згоді та по добру виєднувати для козацтва і народу якісь полегші. Так поступав по смерті Косинського і Наливайка кошовий Січі Самійло Кішка, що про ньо¬го співається в одній козацькій пісні – думі.

Польський король Жигмунт III саме тоді потребував козацької помочі, бо хотів узяти собі Молдавію та Лівонію (Лівонія – це нинішня Естонія.) і хотів посадити на престолі в Москві якогось Дмитра Самозванця, прихильника Польщі. Король прирік козакам великі привілеї і полегші та й ще приобіцяв заплатити за поміч у війні. Козаки згодилися й пішли під проводом Самійла Кішки на Молдавію і здобули її; – потім довго воювали в Лівонії) б'ючись там зі шведами, а нарешті й під Москвою добре помагали полякам.

Але хоч багато крови пролили козаки, помагаючи Польщі, то польський король наче зовсім забув за дані ко¬закам приречення. Він ще навіть переказав козакам, щоб вони розійшлися по своїх селах і робили панщину, як прості кріпаки. Тоді козаки зібрали ще кілька тисяч свого вій¬ська, побудували човни й пустилися аж через Чорне море знову нападати на Туреччину, щоб бодай добути трохи добичі.
Oe?a?inuea i?aaaa
Тополанек розповів Путіну, що на словах домовився з Ющенком
Газпром скаржиться на Ющенка, який заважає підписати протокол
Житомир знову з гарячою водою
Газопостачання підприємств знизили до технологічної броні
Тимошенко хоче дружити з Путіним по меморандуму - досить корупції

В цих походах козаків на Туреччину й на Крим най¬більше вславився кошовий Петро Конашевич-Сагайдачний.

Петро, син Конона, а тому званий Конашевич, був ро¬дом з Самбірського повіту в Галичині, його батько був заможним шляхтичем і захотів виховати Петра на розум¬ного чоловіка. Тому дав його до найкращої тоді школи на Україні, до Академії в Острозі.

Сагайдачний вчився там 8 літ і мабуть там дістав прізвище "Сагайдачного", тому, що дуже добре стріляв з лука, а стріли лука ховаються в "сагайдаку". По восьми роках науки Сагайдачний дістався якось в році 1614 з кіль¬кома товаришами науки на Січ. Там скоро показалося, що Сагайдачний не тільки дуже розумний і освічений чоловік, але також дуже відважний вояк у битві. Тому козаки ви¬брали його в 1616 році кошовим Січі і г... Читати далі »

Банери банерами,гроші грошима - але чистоту на форумі підтримувати потрібно!!!!! До УВАГИ АДМІНА!!!!!!!!!!!!!!!!
ПРОШУ ЗВ`ЯЗАТИСЬ ЗІ МНОЮ!!!