АТАКУВАННЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ

Внутрішньополітичні передумови ліквідації Запорозьких Вольностей склалися в Російській імперії з кінця 1730-х рр. Зовнішньополітичні передумови остаточно утворилися на початок 1775 р., внаслідок успішної для Росії війни з Туреччиною (1768 – 1774), укладення Кючук-Кайнарджійського договору 1774 р. і посилення позицій Росії у причорноморському та центральноєвропейському регіонах.

Серед причин скасування Запорозьких Вольностей необхідно виділити небажання російського уряду більше терпіти "держави в державі"; можливість у майбутньому унезалежнення Запорожжя; побоювання Катерини ІІ можливого союзу Січі з Кримським ханством, спрямованого проти Росії, прагнення російських вельмож захопити багаті землі, природні багатства козацької республіки; намагання російського уряду шляхом поширення регресивних кріпосницьких порядків на окраїни імперії (Запорожжя) послабити ту кризу, в яку потрапила феодально-кріпосницька система Російської держави; прагнення уряду убезпечити себе на майбутнє від можливих соціальних потрясінь, ліквідувавши Запорожжя – осередок антикріпосницької і антифеодальної боротьби.

Прийняття остаточного рішення про зруйнування Нової Січі прискорила відчайдушна протидія козацтва, зокрема, шляхом збройного опору, колонізаторській політиці російського уряду в останні роки існування Війська Запорозького. Влітку 1774 р. російський уряд взяв курс на повне скасування запорозького козацтва. Остаточне рішення про ліквідацію Січі ухвалили на засіданні придворної ради імперії 7 травня 1775 р. Ініціатором скасування Січі була імператриця Катерина ІІ. Військова операція проти Запорожжя готувалася ретельно і у цілковитій таємниці. Для її здійснення уряд зібрав значну кількість військ. Їх основу склали добре навчені частини 1-ї російської армії, що поверталися з російсько-турецької війни: 31 полк і 37 ескадронів (45.000 чоловік). Командування військами самодержиця доручила генерал-поручику П.А.Текелію. Лівобережні запорозькі паланки повинен був захопити з військами генерал-поручик О.О.Прозоровський. Загальна кількість військ, спрямованих на зруйнування Січі, дорівнювала близько 65.000 чоловік.

В кінці травня російські війська під проводом П.Текелія, поділені на 5 загонів, вступили на Запорожжя. Перед походом на Запорожжя російське керівництво з метою приховати свою акцію, приспати пильність козаків, поширило чутки про те, що буцімто війська переходять через запорозькі землі для здійснення прикордонної служби. 4 червня 1775 р. П.Текелій оточив Січ. 300 гусарів та піхотний полк захопили січове передмістя, артилерію, блокували запорозькі гавань і флот. Посланець П.Текелія поставив вимогу, щоб кошовий отаман з'явився у табір до генерала. П.Текелій дав запорожцям на роздуми 2 години. Старшинська рада з участю духовенства була бурхливою. Більшість рядового козацтва і дехто з старшин були за те, щоб оборонятися. Проти збройного опору виступали кошовий П.Калнишевський і більшість старшин, які розуміли, що в ситуації, коли царські війська значно переважали, опір марний. Частина старшини та заможного козацтва, що мали значні матеріальні багатства: зимівники, худобу тощо – боялася їх втратити.

В решті-решт старшина умовила січовиків підкоритися повелінню імператриці. На раді вирішили здати Січ без опору. 5 червня, після оголошення указу Катерини ІІ про скасування Січі, тритисячна січова залога склала зброю і прийняла присягу на вірність Катерині ІІ. Була конфіскована на користь Росії запорозька скарбниця, де було приблизно 160.000 крб. монетою, вивезені військові клейноди, артилерія, зброя взагалі, боєприпаси, інші цінності та архів. Майже одночасно були також без бою захоплені паланкові центри. Під час операції російські війська спиралися на фортеці Нової Дніпровської лінії. П.Текелій зайняв військами всі стратегічно важливі пункти на Запорожжі, насамперед по Дніпру: шляхи, перевози, пагорби тощо. У всіх запорожців одбиралася зброя. Частина старшин, а вищі січові – всі, були репресовані. Кошового отамана П.Калнишевського було заслано до Соловецького, військового суддю Павла Головатого – до Тобольського, а військового писаря Івана Глобу – Туруханського монастирів, звідки вони вже не повернулися.

Також може зацікавити: